5. Методи стратегічного управління людськими ресурсами.

СУЛР – це управління персоналом, яке забезпечує рух компанії в умовах турбулентного середовища з метою створення стійкої конкурентної переваги.

До найпоширеніших методів наукових досліджень актуальних проблем праці та стратегічного менеджменту персоналу належать:

• загально – наукові (спостереження, класифікації та типології, групування і порівняння, середніх величин, аналізу і синтезу, системного підходу, експерименту тощо);

• економіко – статистичного аналізу;

• соціологічного аналізу;

• експертних оцінок;

• факторного аналізу;

• математичного моделювання;

• функціонально – вартісного аналізу;

• системно – структурного аналізу;

• математичної статистики;

• графічного моделювання;

• кореляційно – регресійного аналізу;

• тестових методик.

Це неповний перелік відомих методів наукового дослідження проблем трудової діяльності та менеджменту персоналу.

6. Ключові концепції стратегії управління людськими ресурсами.

Трьома ключовими концепціями стратегії є: конкурентна перевага, відмінні здібності й стратегічна відповідність.

Конкурентна перевага.

Концепція конкурентної переваги була вперше сформульована Портером. Він стверджує, що конкурентна перевага формується на основі створення підприємством споживчої цінності. Для досягнення конкурентної переваги фірми вибирають ринки, на яких вони відрізняються від своїх конкурентів і стають для них «рухливою мішенню» завдяки безперервному вдосконалюванню своєї ринкової позиції.

Він розробив широко використовувану класифікацію трьох типових стратегій, які організації можуть використовувати для досягнення конкурентної переваги, а саме:

1) стратегія інновації - виробництво унікального товару;

2) стратегія якості - пропозиція високоякісних товарів і послуг споживачам;

3) стратегія лідерства у витратах - сплановані результати політики, спрямованої на «запобігання зайвих витрат».

У розвиток цієї концепції Барні запропонував розмежити конкурентну перевагу, яку суперники можуть скопіювати, і стійку конкурентну перевагу, недоступну для копіювання конкурентами. Ця відмітна ознака лежить в основі іншої, не менш важливої «концепції відмінних здібностей».

Відмінні здібності.

Відмінні здібності, або ключові компетенції, описують здатність компанії до спеціалізації або виробництва унікального продукту. Ними позначається те, що компанія вміє робити краще своїх конкурентів. Відмінні здібності найчастіше концентруються в таких галузях, як технологія, інновація, маркетинг, забезпечення якості й ефективне використання людських і фінансових ресурсів. Якщо компанія знає, які її відмінні здібності, вона може сфокусуватися на їхньому використанні й розвитку, не витрачаючи зусиль у менш вигідних напрямках.

Барні виділяє чотири критерії для оцінки ресурсів з погляду відмінної здібності, або компетенції:

1) споживча цінність;

2) рідкість у порівнянні з ресурсами конкурентів;

3) невідтворюваність;

4) незамінність.

Концепція відмінних здібностей закладає основу для теорії ресурсної бази як стратегічного підходу.

Стратегічна відповідність.

Відповідно до концепції стратегічної відповідності, щоб підсилити конкурентну перевагу, компанія повинна співвідносити свої ресурси й здатності з можливостями зовнішнього оточення.