51. Стратегії управління ефективністю використання людських ресурсів.

Стратегії управління ефективністю націлені на підвищення організаційної ефективності, вдосконалення результатів індивідуальних працівників і команд, розвиток умінь, навиків, компетентності, прихильності і мотивації. Управління ефективністю є постійним обов'язком менеджерів і лідерів команд. Управління ефективністю не обмежується її оцінкою, що щорічно проводиться. Не дивлячись на те що індивідуальні працівники самі несуть відповідальність за результати своєї роботи вони проте потребують керівництва і підтримки для досягнення бажаних результатів.

При розробці стратегій управління ефективністю необхідно усвідомлювати, що в умовах раціонального виробництва працівники набувають і нарощують потенціал тих умінь, навиків і знань, які бракують менеджерам.

«Необхідно мотивувати працівників до прикладення додаткових зусиль в застосуванні своїх умінь і навиків. Дуже часто ділова або виробнича стратегії компанії досягаються виключно завдяки прикладенню додаткового зусилля».

В рамках стратегії управління ефективністю розглядаються способи ефективного управління організацією, що дозволяють їй досягати намічених цілей. Ці стратегії можуть орієнтуватися на такі способи оцінки ефективності, як, наприклад, збалансована карта, яка загострює увагу на чотирьох взаємозв'язаних питаннях:

1. Як нас сприймають споживачі?

2. Що нас вигідно відрізняє від конкурентів?

3. Чи здатні ми до постійного поліпшення своєї позиції?

4. Як нас сприймають акціонери?

Ефективність досягається завдяки роботі людей, тому опис процесів управління ефективністю зосереджений на тому, як поліпшити результати індивідуальної і групової роботи за допомогою планування особистої ефективності і розвитку.

52. Стратегії оцінювання людських ресурсів.

Ефективність діяльності будь-якої організації значною мірою визначається ступенем відповідності індивідів, які в ній працюють, робочим місцям, які вони займають. Лише за такої відповідності організація та індивіди досягають цілей свого розвитку. Виявити ступінь відповідності індивідів вимогам їхніх робочих місць можна в процесі оцінювання, яке є однією з ключових функцій менеджменту персоналу.

Необхідність та значення оцінювання персоналу багатократно зростають за сучасних умов ринкової трансформації економіки.

Перехід українських підприємств до ринку поставив роботодавців перед необхідністю оптимізації якості та чисельності персоналу слідом за реорганізацією структури робочих місць. Аналіз поведінки (діяльності) людей, оцінка їхніх ділових та особистісних рис стають одним з основних напрямів формування національного менеджменту, без яких неможливо забезпечити ефективне функціонування найціннішого виробничого ресурсу — людського.

Сучасними тенденціями розвитку людських ресурсів є такі: зростання попиту на кваліфіковану працю, а отже, підвищення ціни трудових послуг, які вона створює; значне посилення ролі людського фактора у виробництві продукції підприємства; перехід до стратегічного управління підприємством, який вимагає високої творчої віддачі від кожного співробітника. За цих умов перед керівниками постають такі першорядні завдання, як найкраще використання кваліфікації працівників для реалізації цілей господарської діяльності; досягнення найповнішої корисної віддачі та водночас найвищого рівня мотивації персоналу праці.

Іншою тенденцією сучасного розвитку організації є швидка змінюваність зовнішнього середовища, звідки випливає необхідність постійного узгодження якісних та кількісних характеристик персоналу з новими вимогами. Без цього перспективні плани організації залишаються нереалізованими, а роботодавці несуть под­війні втрати. По-перше, недостатня відповідність робітників змінюваним вимогам робочих місць унеможливлює досягнення поставлених цілей підприємства. По-друге, така невідповідність веде до зниження продуктивності праці та мотивації людей до корисної, цілеспрямованої діяльності.

Відповідною реакцією підприємств на зазначені тенденції розвитку людських ресурсів має стати посилена увага до розроблення та впровадження дієвих систем оцінювання персоналу.

Оцінювання персоналу передбачає порівняння певних характеристик людини (ділових та особистісних якостей, трудової поведінки та результатів роботи) з відповідними еталонами, вимогами, параметрами. Воно охоплює дві сфери діяльності праців­ників — поточну та перспективну.

Під час аналізу поточної діяльності визначається, якою мірою кожний працівник досягає очікуваних результатів праці й відповідає тим вимогам, які випливають з його посадових обов’язків. Під час планування перспективної діяльності визначаються потреби в розвитку якостей персоналу, підвищенні еластичності його потенціалу, необхідних для вирішення майбутніх завдань.

Оцінювання персоналу відповідає об’єктивним потребам як роботодавців, так і працівників, задоволення яких дає змогу узгодити індивідуальні та загальні інтереси.

Основними об’єктивними потребами підприємств в оцінюванні персоналу є:

• потреба в одержанні інформації для вдосконалення навичок і здібностей працівників;

• потреба в інформації для диференціації рівнів матеріальної винагороди;

• потреба в інформації для визначення індивідуального трудового внеску та кращого використання працівника в організації.

До потреб працівників у оцінюванні належать:

• потреби в інформації про сильні та слабкі сторони своєї діяльності;

• потреби в одержанні матеріальної винагороди певного рівня, адекватної затраченим трудовим зусиллям;

• потреби в порівнянні власних здобутків з результатами діяльності інших співробітників, щоб підвищити свою конкурентоспроможність.

Реалізуючи ці потреби, оцінювання персоналу сприяє формуванню належного соціально-психологічного клімату в колективі, утворенню певного стилю управління людськими ресурсами, стає однією з провідних цінностей корпоративної культури організації.