10.2. Правові засади фінансування за програмно-цільовим методом

Поряд із кошторисно-бюджетним фінансуванням в Україні у бюджетному процесі застосовують програмно-цільовий метод.

Фінансування цільових програм — це метод прогнозування видатків на пріоритетні напрями економічного та соціального розвитку, який застосовується під час розробки бюджетної по­літики держави на майбутній період. У більшості економічно розвинутих країн світу, у т.ч. у Великобританії, Франції, Шве­ції, ФРН, США, розробляються спеціальні фінансові програми. При тому, що метод має ряд недоліків, але він повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки і свідчить про високий рівень управління економікою.

В Україні запроваджено фінансування цільових комплекс­них програм. Цільова комплексна програма являє собою пра­вовий акт, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення визначених цілей.

Цільові комплексні програми класифікують:

1) За рівнем та складом — міждержавні, державні, міжгалу­зеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні;

2) за характером і метою розробки — соціально-економічні (спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня населення країни, зростання масштабів та ефективності функ­ціонування суспільного сектора); інституційні (покликані удосконалити організацію управління господарськими системами, трансформувати суспільні відносини); регіональні (спрямовані па господарське освоєння нових районів, перетворення структу­ри економіки сформованих соціально-економічних комплексів регіонів тощо); виробничі (націлені на інноваційні методи ве­дення виробництва, збільшення випуску певних видів продук­ції, розвиток прогресивних напрямів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності вико­ристання ресурсів); науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки й упрова­дження інноваційних технологій та нової техніки); екологічні (пов'язані із ресурсозбереженням, реалізацією природоохорон­них проектів);

3) за термінами виконання — довгострокові (5—10 років), спрямовані па досягнення стратегічних цілей; середньострокові (1—5 років), покликані розв'язати тактичні завдання; корот­кострокові (до року), спрямовані на досягнення оперативних цілей.

Застосування програмно-цільового методу базується на по­ложеннях Бюджетного кодексу, Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, за­твердження та основних вимог до виконання кошторисів бю­джетних установ» від 28.02.2002 р. № 228 (зі змінами), Наказах Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про статус відповідаль­них виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі» від 14.12.2001 р. № 574, «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджет» від 12.03.2012 р. № 333, «Про паспорти бюджетних програм» від 29.12.2002 р. № 1098 (зі змінами), «Про запровадження результативних показни­ків, що характеризують виконання бюджетних програм» від 08.08.2002 р. № 621, «Про затвердження Порядку взаємодії Мі­ністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу» від 30.05.2007 р. № 662.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі запро­вадили з метою встановити безпосередній зв'язок між виділен­ням бюджетних коштів та результатами їх використання.

Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному про­цесі спрямоване на:

• забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визна­чає цілі й завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кош­ти, підвищення рівня контролю результатів виконання бюджетних програм;

• за результатами виконання бюджету забезпечення оцінки дія­льності учасників бюджетного процесу стосовно досягнення постав­лених цілей та виконання завдань, а також аналіз причин неефектив­ної реалізації бюджетних програм;

• упорядкування діяльності головного розпорядника бюджет­них коштів із формування й виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюдже­тної програми між головним розпорядником і відповідальними вико­навцями бюджетних програм;

• посилення відповідальності головного розпорядника бюджет­них коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законо­давчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпе­чення бюджетних програм і результати їх виконання;

• підвищення якості розробки бюджетної політики, ефективнос­ті розподілу й використання бюджетних коштів.

На стадії підготовки й подання бюджетних запитів відпові­дальні виконавці формують паспорти бюджетних програм, ви­ходячи з відповідних показників, визначених головним розпо­рядником коштів, а після затвердження Державного бюджету уточнюють їх відповідно до бюджетних призначень із покварта­льним розподілом результативних показників. Такі паспорти складають за кожною окремою програмою відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України «Про паспорти бюджет­них програм» від 29.12.2002 р. № 1098 (зі змінами).

Із набуттям чинності Законом про Державний бюджет України на поточний рік відповідальні виконавці у визначений голов­ним розпорядником коштів термін подають проекти паспортів бюджетних програм головному розпоряднику коштів в одному примірнику. Паспорти бюджетних програм за головним роз­порядником коштів затверджуються наказом Міністерства фі­нансів України у місячний термін від дня набуття чинності Законом про Державний бюджет України на поточний рік. 3а бюджетними програмами, які потребують прийняття порядку використання коштів, паспорти бюджетних програм затверджу­ють у місячний термін після затвердження порядків. Упродовж трьох днів після затвердження наказу про паспорти бюджетних програм головний розпорядник надсилає відповідальним вико­навцям копії затверджених наказів та паспортів. Виконавці, в свою чергу, надсилають копії затверджених паспортів розпоряд­никам коштів нижчого рівня.

Відповідальні виконавці щокварталу до десятого числа мі­сяця, що настає за звітним, подають головному розпорядникові коштів інформацію про виконання паспортів бюджетних про­грам із представленням аналізу, пояснень, висновків про вико­нання затверджених показників і пропозиції щодо врегулю­вання виниклих проблемних питань. У свою чергу, головний розпорядник коштів щокварталу до двадцятого числа місяця, що настає за звітним, звітує Міністерству фінансів України про стан виконання паспортів бюджетних програм. Стан виконан­ня результативних показників паспортів бюджетних програм ураховують при визначенні критеріїв комплексної оцінки діяль­ності головного розпорядника коштів та відповідальних вико­навців, а також ефективності використання ними бюджетних коштів.

Відповідальні виконавці готують звіти про витрачання бюд­жетних коштів за бюджетними програмами до 1 березня ро­ку, що настає за звітним, та подають головному розпоряднику.

У процесі діяльності головні розпорядники керуються нака­зами Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, актами Кабінету Міністрів України.