Іменник

Іменником називається частина мови, яка має значення предметності, вираженої в категоріях роду, числа, відмінка.

Значення предметності служить тим семантичним засобом, за допомогою якого з назви одиничної речі виникає узагальнене позначення цілого класу однорідних речей або вираження абстрактне:: поняття¹.

Лексичне значення іменників досить різноманітне. Це назви конкретних предметів — істот, речей (брат, людина, кінь, стіл), явищ природи (сніг, вітер); назви абстрактних понять — якостей, власт :-

дій, станів (жовтизна, хоробрість, ходіння, натхнення), сприймаються нашою свідомістю як позначення опредмечених «костей, дій тощо.

зв'язку з цим іменники, як зазначає В. В. Виноградов , вира-чи предметність, будучи засобом опредмечування різноманітних ять і уявлень, перебувають у складних взаємодіях з усіма іншими ми слів. Так, наприклад, якості і властивості позначаються тільки прикметниками (свіже повітря, хоробрий розвідник), іменниками (свіжість повітря, хоробрість розвідника); дії, я ::л позначаються не тільки дієсловами (читає газету, збудив ігу), ай іменниками (читання газети, збудження уваги), яле різниця у вираженні якостей і властивостей іменниками свіжість, 'брість і прикметниками свіжий, хоробрий полягає в тому, що кмеїники виражають ознаки предметів, а іменники— опредмечені наки, тобто ознаки, що сприймаються як предмети. Різниця у вираженні дії. і стану іменниками читання, збудд/сен-дієсловами читає, збудив полягає в тому, що іменники виража-[ЖУГЬ абстраговану від діяча і притому опредмечену дію, що відбу-Е :ься без вказівки на її час, а дієслова читає, збудив виражають дію, пов'язану з часом і з якимсь діячем.

'" 1. Іменник має форму числа. Однина означає один предмет, відмежований від__ряду однорідних, наприклад: прапор, книжка, 'світло, мі зжина виражає неозначену кількість однорідних предметів, наприклад: дерева, коні; коли іменник вживається тільки у формі мно-ни, тоді він може мати значення одного або багатьох предметів, Іеприклзд: Велика двоповерхова школа була розташована біля голов-воріт парку (значення однини). Ворота, як на те ж, кругом усі заперті (Гл.) (значення множини).

2. Кожний іменник у формі однини неодмінно належить до одного ьох родів — чоловічого (батько, сад), жіночого (сестра, земля), ереднього (теля, вікно).

3. Всі іменники, навіть ті, що не змінюють своїх закінчень відмінками і числами, є словами, які можуть відмінюватись, тобто

.: ти в тому чи іншому відмінку (батько, батька, батькові, батьки, істьків і т. д.;

факультетське бюро, факультетського бюро, фа-'петському бюро, . .. факультетські

бюро і т. д.). Відмінки разом йменниками (і без них) є показниками синтаксичних

відношень иенннків до інших слів словосполучення і речення, наприклад: Ірацяу нас —

справа честі, доблесті й геройства. Кожнийу нас право на працю.

Ту чи іншу відмінкову форму іменник має залежно від своєї гаксичної функції. Т;к, коли

іменник виступає в реченні у ролі та, він має форму називного відмінка. Якщо іменник

виступає ;ченні іменною частиною присудка, він може мати форму назив-: чи орудного

відмінків або знахідного з прийменником. Якщо

В. В. Виноградов. Русский язык. М.—Л., Учпедгиз, 1947, с. 48

іннк виступає в реченні означенням-прикладкою, він може мати ; будь-якого відмінка. У

функції другорядних членів (додатка,

неузгодженого означення і обставини) іменник має форму непрямого

відмінка. Наприклад:

Тракторист оре.

Іван — тракторист.

Іван був за тракториста.

Іван став трактористом.

Іван, тракторист, оре.

Лікаря Гаврилюка нагороджено орденом.

Ми їдемо на село.

У формі непрямого відмінка (родового або орудного) іменник може виступати і частиною

складеного підмета, наприклад:

Багато громів упадало з небес (Мал.).

Серпень з вереснем схрестили довгі шпаги несмертельні (Рік

Лексико-граматичні категорії іменника

Граматичні категорії іменника, в яких виявляються також різні особливості лексичних значень слів, називаються лексико-граматичними. До них належать категорія власних і загальних іменників, к&тегорія збірності і одиничності, істот і неістот (неживих предме­тів), особи, речовинності, конкретності і абстрактності.

Власні і заггльні шзви предметів — неоднакові засвоїм обсягом групи іменників. Кількісно більшою групою є назви загальні, що являють собою узагальнені найменування тих чи інших однорідних предметів (людей, тварин, речей, явищ, подій тощо), наприклад письменник, олень, лампа, річка, райдуга, свято. Меншу частину становлять власні назви — імена окремих осіб та одиничних предметів, що виділяються з того чи іншого ряду однорідних предметів. Ці назви-імена даються окремим особам, предметам тощо для того, щоб виділити їх із ряду однорідних з ними осіб, предметів

До власних назв належать:

1. Прізвища, імена, по батькові, а також псевдоніми і прізвиська, які замінюють їх: Павло

Григорович Тичина, Максим Тадейое:.-. Рильський; Лариса Косач —Леся Українка,

Ярослав Мудрий, Ом сандр Невський, Петро Перший.

Індивідуальні географічні, територіально-адміністративні, топо-графічні, астрономічні

назви: Радянський Союз, Прага, Волгоград, У рим, Біле море, Цюрупинський район, Марс,

Велика Ведмедиця.

Назви центральних установ і організацій: Верховна Рада, Рада Міністрів, Центральний

Комітет Комуністичної партії України.

Назви окремих вищих посад: Голова Президії Верховної Ради СРСР Голова Ради

Міністрів СРСР.

Назви визначних подій, історичних дат, революційних свят: Перше травня. Паризька

комуна, Велика Жовтнева соціалістична революція.

7. Почесні звання: Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці; вищі військові

звання: Маршал Радянського Союзу.

7. Назви книг, журналів, газет, пароплавів і т. д.: роман «Циклон-» 0. Гончара, журнал

«Вітчизна», газета «Радянська Україна», пароплав «Схід», фабрика «Прогрес», радгосп

«Діброва» та ін.

Власні назви відрізняються від загальних не тільки семантикою, а й граматичними

ознаками. Так, наприклад, власні назви окремих осіб та одиничних предметів, як правило,

не вживаються у формах множини (виняток становлять географічні назви-іменники типу

Суми, Карпати, Альпи, Новопетрівці). У множині власні іменники можуть вживатись

тільки тоді:

а)коли треба позначити осіб однієї сім'ї чи одного роду: брати

Тобілевичі, рід Коцюбинських, родина Рубанюків, сестри

Ларіни, династія Романових;

б)коли треба позначити ссіб або предмети, що мають однакові

назви: На нашому курсі п'ять Коваленків, три Максими, два

Бориси. В СРСР два Буги, дві Самари;

в)коли вони вживаються з переносним значенням як узагальнені

назви для ряду осіб: Справжнє мистецтво володіє правом перебіль­шувати... Геркулеси, Прометеї, Дон-Кіхоти, Фаусти —не

«плоди фантазії», а цілком закономірне і необхідне перебільшення

реальних фактів (Горьк.). Людина десятки тисяч років ходила на

четвереньках до пори, поки не взяла посох знання. Але, ставши на

задні ноги, вона неймовірно швидко — порісняно з її доісторичним

минулим — створилаГомерів, Шекспірів, Бальзаків, Ломоно-

сових, Постерів, Менделєєвих, Леніних (Горьк.).

Між окремими підгрупами власних і загальних назв нема постійної межі: власні назви

можуть переходити в загальні і навпаки. Власні назви переходять у загальні, коли

прізвищем або іменем людини названо її відкриття, винахід, виріб або коли назви

предметів чи явищ чим-небудь зв'язані з носіями власних назв, наприклад:

ом, ампер, вольт — назви фізичних одиниць по імені учених; дизель — від прізвища

німецького інженера Дизеля, винахідника цього двигуна;

кольт, маузер, браунінг, вінчестер — моделі і типи зброї, названі за прізвищами їх

винахідників;

галіфе — від прізвища французького кавалерійського генерала Галіфе, відомого своєю

жорстокістю по відношенню до паризьких комунарів;

френч — від прізвища генерала френча, головнокомандуючого англійською армією в

1914—1915 рр.;

ловелас — від прізвища героя роману Річардсона «Клариса Гарло»;

каолін (біла глина)—від назви гори Кдо-Лін в Китаї;

шевйот — від назви міста Шевйот у Шотландії;

бостон — від назви міста Бостон в Англії.

Власні назви переходять у загальні, коли вони вживаються із зневажливим значенням,

наприклад: фріц (у значенні «фашист»), хам.

Загальні назви, дані предметам як одиничні імена, переходять у власні назви:

Шахти, Орел, Суми, Токмак — назви населених пунктів; Уж, Чайка. Десна — назви

річок; Жовтень — Велика Жовтнева соціалістична революція.

Деякі з наведених іменників вживаються то як загальні назви, то як власні імена. Це є

причиною виникнення омонімів: шахти — місця, де добувають корисні копалини, і

Шахти — місто; орел — птах і Орел — місто; уж — плазун і Уж — річка; чайка — птах і

Чайка— річка; жовтень — місяць і Жовтень — Велика Жовтнева соціалістична

революція.

До групи іменників, що охоплюють загальні назви, входять збірні іменники.

Збірні іменники означають сукупність однорідних предметів (істот або речей) як кількісно

неозначене і неподільне ціле: студентство, генералітет, старостат, куркульня. Збірні

іменники співвідносні з формами множини тих спільнокореневих слів, які означають

одиничних осіб або одиничні предмети: студентство — студенти, генералітет —

генерали, старостат — старости, куркульня — куркулі.

Збірні іменники, які означають сукупність людей (молодь, пролетаріат, селянство),

відповідають на питання хто? кого? кому? і т. д. Збірні іменники, які означають

сукупність тварин і неживих предметів, речей (мушва, вороння, ганчір'я), відповідають на

питання що? чого? чому? і т. д.'

Граматичними ознаками збірних іменників є форми словозміни

і словотворення, а саме: >

1. Означаючи сукупність предметів як єдине ціле, збірні іменники вживаються тільки в

однині (не можуть вживатись у множині), отже, не можуть сполучатися з кількісними

числівниками, бо означають предмети, які не піддаються лічбі. Тому до збірних не

належать такі іменники, як група, комісія, ряд, зграя, полк, табун тощо; маючи лексичне

значення сукупності чогось (когось), наведені вище іменники не мають формальних

ознак, властивих збірним іменникам, — означають предмети, які піддаються лічбі,

наприклад: дві групи, дві купи, три комісії, три ряди, чотири зграї, чотири полки, п'ять

табунів.

Примітка. Збірні іменники якщо і сполучаються, то тільки з неозначено-кількісним

числівником багато та дробовими числівниками, наприклад: багато дітвори, дві

третини всієї професури.

2, За словотвірними ознаками збірні іменники поділяються на дві групи: а) іменники

безсуфіксного творення, наприклад: люд, лом, хлам; б) іменники, що творяться за

допомогою суфіксів: -от(а) (кіннота, піхота, голота), -н(я) (куркульня, собачня), -

ин(а) (городина, садовина), -инн(я) (бобовиння, картоплиння), -як (сливняк, березняк),

-ник (терник, горішник), -сте(о), -цтв(о) (селянство, студентство, козацтво), -в(а)

(ботва, мишва), -ар (ін-кнтар), -ур(а) (апаратура), -am (пролетаріат, старостат) та.

ін.

Основні значення відмінків Називний відмінок. Основне значення називного відмінка є власне називанням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний відмінок протиставляється усім іншим відмінкам. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків— непрямими. Називний відмінок становить початкову (вихідну) форму іменника і виступає в реченні в ролі підмета. Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мі. і.йонер) та предикативній (Слово — це зброя).

Непрямі відмінки Родовий відмінок. Основне значення родового відмінка об'єктне: а) прямого об'єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії, не привітав друга);

бі прямого об'єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду, приніс солі, набери води); в) при збірних іменниках — комплективне (загін добровольців, гурт дівчат), так само при назвах виміру (центнер муки, кілограм цукру). Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, присвійність (книга брата, музика Лисенка, хата лісника) або давати іншу атрибу­тивну характеристику (світло лампи, вогонь Прометея, звук сирени). Родовий відмінок іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обставинним значенням часу, дати (другого дня, того року, погожого ранку 1926 року).

У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні обставинні значення (поїхати до Москви, почорніти від давності, насмішити до сліз, терпіти заради друга), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих) та інші значення, що нашаровуються на основні значення родового відмінка.

Давальний відмінок. Значення давального відмінка в українській мові порівняно з іншими відмінками менш об'ємне. Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері, оголосили наказ студентам, відведуть кошти дитсадку).

Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так званий давальний суб'єкта в безособових конструкціях: дітям радісно, Олені не си-диться).

При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спрямовування (пам'ятник Котляревському, послання бійцям, шана поетові). У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним прийменникового зв'язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам, вибіг назустріч батькові).

Знахідний відмінок. Основне значення знахідного відмінка — це вираження прямого об'єкта, в і ой час як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випадками (див. вище).

Знахідний прямого об'єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня, прочитати вірш, вибрати книгу)

Інші значення знахідного: часу (просидів день, навчався рік), місця (поїхав у Брест, спустили на воду) виводяться з основного, об'єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою прийменників, на­приклад: покласти під стіл, соромити за непослух, працювати за товариша, сильніший за смерть.

Орудний відмінок. З усіх відмінків орудний виділяється особливим багатством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем, кивнути головою); засобу пересування (їхати поїздом, пливти човном); 2) суб єкта дії (завдання виконано студентом, план затверджено комісією) або співучасника діяча — соціативне значення (мати з дочкою ідуть); 3) значення обставинної характеристики: часу (працювати ночами, не писати місяцями), місця (пробиратися лісами, іти полем), порівняння і перевтілення (вити вовком, летіти стрілою, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем, стати героєм, зробитися ледарем) та ін.

У сполученні з прийменником форма орудного відмінка виражає багатоманітні семантико-синтаксичні значення: об'єктні (розмовляти з учнем, їхати з товаришем), атрибутивні (дівчина з косою), обставинні (звернутися з запи­танням, перебувати під водою, вийти перед світанком), предикативні (борщ був з перцем) та ін.

Місцевий відмінок. Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживаними при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з флексією. Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі, біліти на палубі, розкидати по полю); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об'єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на возі).

Кличний відмінок. Виконує в реченні апеля-тивну функцію — звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов'язується з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв'язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб, істот і персоніфіковані предмети (Павле, діду, коню, земле, мріє). Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину). У множині клична форма збігається з формою називного відмінка.