7. Принцип психопрофілактичної викладу результатів

Останнім часом все ширше в багатьох країнах поширюється наступний етичний норматив: випробуваний також повинен мати можливість коментувати зміст своїх результатів і в разі необхідності роз'яснювати або виправляти фактичну інформацію. Очевидно, що в цьому випадку ми отримуємо як мінімум, два серйозних похідних вимоги:

1) при повідомленні результатів самому випробуваному повинні бути дотримані відповідні запобіжні заходи, спрямовані проти їх неправильного використання, невірної інтерпретації або можливої ​​появи невротично-депресивних реакцій або загострення депресивного стану (тобто результат повинен бути піднесений по можливості в підбадьорливе, не травмує психіку і самооцінку контексті);

2) якщо випробовуваний наполягає на тому, щоб переробити тестове завдання, психолог повинен мати напоготові запасний варіант практично еквівалентної методики (ряд професійних методик спеціально мають так звані паралельні форми), щоб переконати самого випробуваного, що йому надано додатковий шанс, з одного боку, і що результати першого тестування були досить достовірні, з іншого боку.

У тих випадках, коли шкільного психолога завідомо відомо, що дані тестування можуть бути використані батьками або вчителями школяра як додатковий інструмент у конфронтації з ним, яка носить психотравмуючий характер для дитини, він повинен підносити свою інформацію у формі, яка знижує ризик загострення подібної конфронтації.

Якщо вчитель не запитує якоїсь інформації про дитину, а психолог володіє цією інформацією, але побоюється, що ця інформація призведе до погіршення становища дитини в класі, то психолог має право взагалі не повідомляти цю інформацію вчителю. У всіх своїх професійних діях психолог слід головному імперативу свого етичного кодексу «Не зашкодь!». І знання про це має зробити зрозумілим для всіх, чому психолог обмежує поширення психодіагностичної інформації: він робить так не заради збереження цієї інформації в таємниці, а заради благополуччя, психічного і фізичного здоров'я всіх людей, а в школі - перш за все заради дітей. Але оскільки вся діяльність педагога також повинна бути підпорядкована цьому вищому етичному пріоритету, то для продуктивної співпраці психолога і педагога в школі існують всі необхідні об'єктивні передумови.

Лекція № 18. Психологічний діагноз

Психологічний діагноз (від грец. - «Розпізнання») (ПД) - кінцевий результат діяльності психолога, спрямований на з'ясування суті індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, визначених завданням психодіагностичного обстеження.

Предмет психологічного діагнозу (ПД) - встановлення індивідуально-психологічних відмінностей в нормі і в патології. Найважливішим елементом психологічного діагнозу є з'ясування в кожному окремому випадку того, чому дані прояви виявляються в поведінці обстежуваного, які їхні причини і наслідки. У міру збагачення психологічного знання етіологічний елемент в ПД, ймовірно, не буде мати настільки істотного значення, як нині, у всякому разі в поточній, практичній роботі. Сьогодні, як правило, встановивши засобами психодіагностики ті чи інші індивідуально-психологічні особливості, дослідник позбавлений можливості вказати на їх причини, місце в структурі особистості.

Такий рівень діагностики Л. С. Виготський назвав симптоматичним (або емпіричним). Цей діагноз обмежується констатацією певних особливостей або симптомів, на підставі яких безпосередньо будуються практичні висновки. Л. С. Виготський зазначає, що даний діагноз не є власне науковим, бо встановлення симптомів ніколи автоматично не призводить до діагнозу. Тут роботу психолога цілком можна замінити машинної обробкою даних.

Другий щаблем у розвитку психологічного діагнозу є тіологіческій діагноз, що враховує не тільки наявність певних особливостей (симптомів), а й причини їх виникнення.

Вищий рівень - типологічний діагноз, що полягає у визначенні місця і значення отриманих даних в цілісній, динамічної картині особистості. За словами Л. С. Виготського, діагноз завжди повинен мати на увазі складну структуру особистості.

Діагноз нерозривно пов'язаний з прогнозом. За Л. С. Виготським зміст прогнозу і діагнозу збігається, але прогноз будується на вмінні настільки зрозуміти внутрішню логіку саморуху процесу розвитку, що на основі минулого і сьогодення намічає шлях розвитку. Рекомендується розбивати прогноз на окремі періоди і вдаватися до тривалих повторним спостереженням. Розвиток теорії психологічного діагнозу в даний час є однією з найбільш важливих завдань психодіагностики.