4. Обмеження, переваги і недоліки різних типів психодіагностичних методик

Існування безлічі психодіагностичних методик пояснюється не тільки великою кількістю властивостей, які з їхньою допомогою доводиться оцінювати, але також тим, що практично всі методики мають обмеження у застосуванні, в силу яких доводиться створювати і використовувати інші методики, що не володіють подібними обмеженнями.

Розглянемо в цьому зв'язку переваги і недоліки деяких типів методик. Гідність методик, звернених до свідомості, у тому, що вони дозволяють судити про психологію даної людини безпосередньо на основі того, що говорить він про себе або оточуючі люди про нього. Однак випробуваний може недостатньо щиро чи некритично відповідати на адресовані йому запитання, в тому числі під впливом суб'єктивно сприйнятої інструкції, упередженого ставлення до психодиагносту або ситуації психодіагностики. Словом, свідоме суб'єктивне спотворення результатів тестування - один з найсерйозніших недоліків даної групи методик. Правда, деякі спеціальні прийоми, використовувані конструкторами подібних методик, зокрема введення в її структуру контрольних питань, суджень, спеціально оцінюють ступінь щирості відповідального, дозволяють істотно знизити рівень суб'єктивності отриманих результатів. Разом з тим зауважимо ще раз: повністю уникнути даного недоліку в подібного типу методиках практично неможливо, що робить їх не завжди валідним, надійним і однозначним вимірювальним інструментом.

Перевага об'єктивних методик, які спираються не на словесні відповіді, самохарактеристики чи самооцінки, а на не залежать від свідомості людини мимовільні дії і реакції, а також продукти його діяльності, полягає в тому, що вони дозволяють уникнути суб'єктивності і в цьому зв'язку досить надійні. Разом з тим їх валідність і однозначність, а також точність іноді залишають бажати кращого. Пояснимо сказане. Об'єктивні показники не завжди відображають своїми змінами саме ті психологічні властивості, для оцінювання яких вони призначаються. Наприклад, фізіологічні реакції не завжди відповідають психологічним властивостями і станам людини. Вони, крім того, пов'язані з сьогохвилинними фізичними станами організму, а не тільки з психологічними процесами, і в цьому сенсі не цілком однозначні. Нарешті, для показників подібного роду важко розробити тонку вимірювальну шкалу, що дозволяє виявляти різні ступені прояву диагностируемого якості та диференційовано їх оцінювати. Іншими словами, об'єктивні показники не є точними мірками сили відбиваного в них властивості. Припустимо, що для висновків про наявність у дитини певного ставлення до членів своєї сім'ї використовуються особливості малюнка сім'ї, зробленого самим дитиною. Такий малюнок, як показано в численних дослідженнях, дійсно може відображати склалися в родині відносини, але, крім цього, також і художньо-образотворчі здібності дитини, її бажання малювати, прагнення сподобатися психолога, настрій в момент тестування і багато іншого. Залежно від усього цього може змінюватися характер малюнка, в тому числі ті ознаки, за якими зазвичай судять про відносини дитини до окремих членів родини.

Проективні методики порівняно з усіма вже розглянутими мають одну дуже істотне гідність: вони, як правило, валідність і щодо надійні при високому рівні професійної підготовки користувача. Вони менш суб'єктивні і мало схильні випадковим, ситуативним впливам. Недоліки їх - трудомісткість і значні часові витрати, необхідні для отримання потрібного психодіагностичного результату.

Методики, що дозволяють отримувати кількісні дані, що відображають ступінь розвиненості досліджуваного властивості, дають можливість використовувати заходи і методи кількісної обробки результатів психодіагностики. У той же самий час за допомогою таких методик неможливо відрізнити один від одного якісно різні психологічні властивості, що мають однакові кількісні показники. Скажімо, якщо за допомогою методики Д. Маккелеланда , Дж. Аткінсона ми оцінюємо силу мотивації досягнення успіхів, то, отримавши ті чи інші показники, не в змозі судити про те, чи є мотивація досягнення успіхів різної в тих піддослідних, які мають кількісно однакові дані. А між тим вона може бути якісно різною. Свого часу X. Хекхаузен показав, що в загальному показнику сили мотивації досягнення успіхів по Д. Маккелеланду та іншим насправді ховаються два якісно різних мотиву: мотив - прагнення до успіхів і мотив - прагнення уникнути невдачі. Двоє людей, що мають однакові за силою мотиви досягнення успіхів, можуть істотно відрізнятися один від одного тим, що прагнуть до успіхів в абсолютно різних сферах людської діяльності: один - в бізнесі, інший - в мистецтві, третій - у спорті і т. п.