2. Перші в Росії лабораторії експериментальної психології. Робота г. І. Россолімо «Психологічний профіль особистості». «Наукова характерологія» а. Ф. Лазурський

Перша в Росії експериментальна психологічна лабораторія відкрилася в 1885 р. при клініці нервових і душевних хвороб Харківського університету; були влаштовані лабораторії дослідної психології в Петербурзі, Дерпті. У 1895 р. з ініціативи найбільшого російського психіатра С. С. Корсакова була створена психологічна лабораторія при психіатричній клініці Московського університету. Завідувати нею став найближчий помічник Корсакова - А. А. Токарський . У всіх цих лабораторіях працювали лікарі-невропатологи і психіатри, совмещавшие свої психологічні дослідження з лікарською практикою в клініці, а також студенти-медики. Виняток становила психологічна лабораторія в Новоросійському університеті (в Одесі). На відміну від інших вона була створена на історико-філологічному факультеті професором філософії Н. Н. Ланге .

Центральною в експериментальних дослідженнях, що проводилися в психологічних лабораторіях, була проблема залежності психіки від мозку і зовнішнього світу. Дослідницька робота була тісно пов'язана з медичною практикою і служила цілям діагностики психічних і нервових захворювань.

У цих дослідженнях вивчалися об'єктивні ознаки тих чи інших психічних явищ (наприклад, зміна пульсу та дихання як відображення емоцій), доводилася предметність, об'єктивність наших сприйнять, з'ясовувалася залежність пам'яті та уваги від умов досвіду і т. д. Крім того, у всіх експериментальних лабораторіях проводилися дослідження швидкості протікання психічних процесів.

Отже, у другій половині XIX ст. у вітчизняну психологію був введений експеримент. Але для виникнення психологічної діагностики необхідно було, крім того, щоб практиці знадобилося знання про індивідуально-психологічних особливостях людини. Перші вітчизняні роботи по психологічній діагностиці виконувалися в перші десятиліття XX ст.

Ймовірно, одна з перших значних дореволюційних вітчизняних робіт з психологічного тестування, що представляє закінчену самостійне дослідження, була виконана Г. І. Россолімо в 1909 р. в Московському університеті. Г. І. Россолімо, найбільший невропатолог і психіатр, поставив собі за мету знайти метод кількісного дослідження психічних процесів у нормальному та патологічному станах. По суті цей метод, який здобув широку популярність як в Росії, так і за кордоном, був однією з ранніх оригінальних систем тестів для вимірювання розумової обдарованості. Ця система обстеження, названа методикою індивідуального психологічного профілю, зводилася до визначення одинадцяти психічних процесів, які оцінювалися за десятибальною системою на підставі відповідей на 10 досить довільно підібраних питань. Встановлювалася сила природженого розуму («первинного розуму»), який як якесь стійке якість протиставлявся «вторинного розуму», безперервно вдосконалюються під впливом зовнішніх впливів. Психічні процеси, вимірювані методикою Россолімо, в цілому становили також три групи, як увага і воля, точність і міцність сприйняття, асоціативна діяльність. Він запропонував графічну форму представлення вимірювань психічних процесів - креслення психологічного профілю, який наочно демонстрував співвідношення зазначених процесів. Відмітна особливість методу психологічного профілю - його незалежність від віку випробуваного. Форма профілю виявилася надійним критерієм для діагностики розумової відсталості.

Праці Россолімо були з інтересом зустрінуті як психологами, так і психіатрами, що спеціалізувалися на проблемах розумової відсталості. Подібні профілі з того часу міцно увійшли в психологічну діагностику.

Цікаво думку П. П. Блонського , Висловлене з приводу методики визначення психологічного профілю: високо оцінюючи цю методику, він визнає роботу Г. І. Россолімо найбільш вдалою серед всіх вітчизняних робіт, тому що в ній відібрані дуже показові для розумового розвитку тести. Позитивним у дослідженнях Россолімо було, вважає П. П. Блонський, також і те, що на відміну від західного тестування він прагнув до цілісної оцінки особистості, синтетичному способу зображення її сильних і слабких сторін. Лише згодом синтетичний спосіб дослідження особистості, до якого прагнув Россолімо, почав зміцнюватися в психологічній діагностиці на Заході і в США.

Ще один російський психолог, дотримувався подібних поглядів на вивчення особистості, А. Ф. Лазурський , Приблизно в той же час створив новий напрямок в диференціальної психології - наукову характерологію. Строго дотримуючись досвіду й експерименту як основних методів дослідження, він у той же час стояв за створення наукової теорії індивідуальних розходжень. Основною метою диференціальної психології він вважав «побудову людини з його схильностей», а також розробку якомога повнішої природної класифікації характерів.

Незадоволеність лабораторно-експериментальними методами спонукала Лазурского шукати інші методи. Він виступає за природний експеримент, при якому навмисне втручання дослідника в життя людини поєднується з природною і порівняно простий обстановкою досвіду. Завдяки цьому, на думку Лазурський, вдається досліджувати не окремі психічні процеси, як це зазвичай робиться, а психічні функції й особистість в цілому.

Важливим у теорії Лазурского було положення про найтіснішого властивостей характеру з нервовими процесами. Причому це було не воскресіння галлевской френології (локалізація здібностей у вигляді зовні вираженого розвитку окремих відособлених ділянок великих півкуль), а пояснення властивостей особистості нейродинаміки коркових процесів. Отже, наукова характерологія Лазурского будувалася як досвідчена наука, яка спирається на природний експеримент і вивчення нейродинаміки коркових процесів. Не надаючи спочатку значення кількісних методів оцінки психічних процесів, використовуючи тільки якісні методи, він пізніше відчув недостатність останніх і спробував використовувати графічні схеми для визначення здібностей дитини. Але роботи у цьому напрямку були не закінчені їм, завадила передчасна кончина дослідника (1917).

3. Розвиток психодіагностики та психотехніки в радянський період (20-30-і рр.. ХХ ст). «Вимірювальна шкала розуму» А. П. Болтунова. Роботи М. Ю. Сиркіна. Педологія. Постанова ЦК ВКП (б) «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросом»

З розвитком диференційно-психологічних досліджень психологія в цілому збагатилася низкою нових методів і підходів. Стали цілком здійсненні її зв'язку з практикою. Все це послужило основою для виникнення психологічної діагностики. Власне психодіагностичні роботи в Росії за малим винятком почали розвиватися в післяреволюційний період. Особливо багато таких робіт з'явилося в 1920-1930-і рр.. в галузі педагогіки, медицини, педології. Переважна більшість методик були копіюванням західних психологічних тестів. Незначні відмінності виявлялися у формах проведення тестових випробувань, обробці та інтерпретації експериментального матеріалу.

Певний інтерес з точки зору розвитку нових форм тестування представляє «Вимірювальна шкала розуму» Болтунова (1928), який поклав в основу своєї роботи шкалу Біне - Симона, перекладену і адаптовану П. П. Соколовим для випробування розумової обдарованості російських школярів. По суті справи, шкала Болтунова являє собою самостійну розробку нового набору тестів. Незважаючи на відому аналогію зі шкалою Біне - Симона, шкала Болтунова має специфічні особливості: у ній модифіковано більшість завдань, введені абсолютно нові завдання, запропонована нова інструкція і форма її використання, визначено час вирішення тестових завдань, розроблені показники вікових щаблів. Принципова відмінність шкали Болтунова від шкали Біне - Симона полягає в можливості проводити групові випробування. І тим не менше дана робота типова для традиційного психологічного тестування. У ній сильно позначається утилітарний механістичний підхід до використання діагностичних методик.

Цей підхід характеризувався прагненням впровадити в обробку тестів методи варіаційної статистики і разом з тим ретельно відпрацювати прийоми формалізації в обробці результатів. Вивченню ж змістовної сторони діагностуються психологічних процесів не приділялося скільки-небудь серйозної уваги. У цьому відношенні психодіагностичні дослідження в Росії були певним відступом від традицій російської психології, завжди прагнула до теоретичної та методологічної опрацювання своєї експеріментатікі.

Роботи з тестування дітей, по суті справи замінили пошук теоретичних установок і перспектив вдосконалення техніки експерименту та математичного аналізу. Замість вивчення змістовної сторони психологічного тестування тестологи лише ретельно відпрацьовували прийоми формалізації й обробки результатів.

Особливе місце у вітчизняних тестологических дослідженнях займають роботи М. Ю. Сиркіна , Спеціально вивчав проблему спряженості показників тестів обдарованості і ознак соціального стану (факт, встановлений ще в перших роботах Біне). Зв'язок між особливостями мовного розвитку і результатами тестування на той час була доведена експериментально (вже найперші роботи тестологів фіксували цю залежність). Однак з плином часу соціальний аспект існування інтелектуальних відмінностей між шарами і класами суспільства для тестології ставав все більш гострим і значущим.

У цьому відношенні надзвичайно важливі роботи Сиркіна, оскільки у вітчизняних дослідженнях з психологічного тестування він перший довів, наскільки суперечливою є тестова діагностика індивідуальних відмінностей, що допускає прямо протилежну інтерпретацію результатів дослідження. Самостійні експериментальні роботи Сиркіна показують, що між тестовими оцінками і соціальними ознаками піддослідних є лінійна форма зв'язку, в деяких випадках досить тісний, до того ж володіє високою часовою стабільністю.

У 1920-і рр.. в нашій країні значний розвиток отримала психологія праці та психотехніка (праці І. М. Шпільрейн , С. Г. Геллерштейн , Н. Д. Левітова , А. А. Толчинский та ін.) В рамках цих галузей психології розвивалася психодіагностика, результати якої знайшли застосування в ряді напрямків народного господарства, насамперед у промисловості, транспорті, в системі професійного навчання.

У багатьох містах країни працювали психотехнічні лабораторії, готувалися кадри психотехніки, було створено Всесоюзне товариство по психотехніки та прикладної психофізіології, видавався журнал «Радянська психотехніка» (1928-1934), проводилися психотехнічні конференції та з'їзди.

Як особлива галузь вітчизняної психології психотехніка організаційно оформляється до 1927-1928 рр.. Нею багато зроблено в області пошуків раціональних методів психотехнического та професійного навчання, організації трудового процесу, формування професійних навичок і вмінь.

Разом з тим психотехніка піддавалася критиці, особливо за формальне використання деяких теоретично не обгрунтованих тестів. Результатом цього стало згортання робіт з психотехніки до середини 1930-х рр..

Негативне ставлення до психотехніки посилилося в період повсюдно розгорнулася критики педології, з якою у неї було багато спільного.

Педологія була задумана як комплексна наука, що займається цілісним, синтетичним вивченням дітей. Але науковий синтез даних психології, фізіології, анатомії та педагогіки не був здійснений в рамках педології.

Претендуючи на роль єдиної «марксистської науки про дітей», педологія механістично розуміла вплив двох факторів (середовища і спадковості), що визначають процес розвитку психіки, зводила якісні особливості розвивається людини до біологічної характеристиці, захоплювалася застосуванням тестів, розглядаючи їх як засіб вимірювання розумової обдарованості і метод відбору розумово відсталих дітей.

У зв'язку з цим на початку 1930-х рр.. почалася принципова критика багатьох положень педології, що завершилася постановою ЦК ВКП (б) від 4 липня 1936 р. «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросом».

Розгорнулася в цей період різка критика педології супроводжувалася запереченням всього позитивного, що було зроблене вченими, так чи інакше пов'язаними з педологією, в галузі психології та психологічної діагностики.

Постановою було накладено заборону на застосування тестів у школі. По суті справи цим були припинені всі психодіагностичні дослідження. Знадобилося близько 40 років, щоб цей напрям досліджень було повністю відновлено в своїх правах. Лише наприкінці 1960-х рр.. знову починають з'являтися роботи по психологічній діагностиці.

Підводячи підсумок розгляду вітчизняних робіт в області психодіагностики, слід зазначити, що, незважаючи на велику кількість вторинних досліджень, які копіюють західні, в історії були й цікаві самостійні роботи, що намагаються вирішити науково-методологічні проблеми діагностики.