Самостійна вивчення 6

Морфологічні особливості горох

Горох посівний (Pisum sativum) належить до родини бобових (Fabaceae).

Коренева система у нього стрижнева. Головний корінь, що проникає на глибину 1,0-1,5 м, розгалужується і утворює багато бічних корінців, що розміщуються в орному, добре удобреному і розпушеному шарі ґрунту. На коренях формуються бульбочки, що засвоюють азот з повітря і синтезують фізіологічно-активні речовини. Коренева система гороху характеризується значною кислотністю кореневих виділень, що забезпечує розчинення важкорозчинних добрив, зокрема фосфатів.

Стебло у зернобобових трав'янисте, різної міцності. У гороху стебла нестійкі проти вилягання і схильні до розгалуження. Стебло буває простим, коли квітки і плоди на ньому розміщені рівномірно, і штамбовим плоско розширеним у верхній частині із зближеними вузлами, квітками та плодами; таке стебло легко вилягає.

Листок у гороху парнопірчастий, складається з черешка і 1-4 пар листочків. Прилистки великі напівсерцеподібні з рівними або зазубреними краями. Можуть бути в основі листка забарвлені антоціаном (у пелюшки).

Зараз створені сорти гороху напівбезлисті (немає пар листочків, але є прилистки) і безлисті або вусаті (немає ні листочків, ні прилистків). Ці сорти характеризуються високою стійкістю до вилягання, мають високу продуктивність за рахунок кращого використання фотосинтезуючим апаратом енергії сонця, придатні для збирання прямим комбайнуванням.

Квітка метеликового типу. Віночок складається з п'яти пелюсток. Забарвлення квіток від білого до червоного і фіолетового. Квітки розміщуються по одній чи дві у пазусі листка. Вся рослина покрита восковим нальотом.

Плід - біб різної величини, форми і забарвлення. Боби мають 6-8 насінин. Горох має розтягнутий період цвітіння, внаслідок чого перед збиранням боби на нижній частині стебла повністю достиглі, а на верхній - зелені, можуть бути навіть квітки. Після достигання боби розтріскуються і дозріле насіння випадає. В останні роки створюються сорти, боби в яких не розтріскуються.

Фази росту. У гороху відмічають такі фази росту: проростання, сходи, гілкування стебла, бутонізація, цвітіння, формування бобів, достигання, повна стиглість. Більш практичне значення мають фази сходів, бутонізації, цвітіння і достигання.

Морфологічні особливості кукурудзи

Кукурудза за деякими ознаками схожа на інші злакові культури, але має багато відмінностей. Загальна будова рослини представлена на малюнку 1, де показані чоловіче та жіноче суцвіття, стебло, лист та корінь.

Коренева система. Кукурудза, як і інші злакові, має мичкувату кореневу систему (малюнок ), нитевидні корені якої проникають глибоко в грунт (1,5-4,0 м) і забезпечують рослину водою і розчиненими в ній поживними речовинами. Основна частина тонких корінців розміщується в орному прошарку і відходить горизонтально в сторони від стебла на відстань до одного метра і більше. Коренева система має зародкові і додаткові бічні корені. Вони формуються на підземних та наземних стеблових вузлах, на останніх утворюються повітряні корені (мал.2в), які забезпечують рослині більшу стійкість до вилягання. Розвиток кореневої системи залежить як від генетичних особливостей, так і від температури та вологи ґрунту. Гібриди мають більш розвинену кореневу систему, ніж лінії.

Стебло. Кукурудза має пряме циліндричне стебло висотою від 50 см до 5 м, товщиною 2-7 см, з чергуванням міжвузль, кількість яких в надземній частині складає від 5 до 30 (мал.3). Висота стебла пов’язана зі скоростиглістю і умовами вирощування ( сума активних температур, кількість опадів до періоду цвітіння чоловічих суцвіть, густота посіву, тривалість світлового дня на інших).

Добовий приріст стебла при сприятливих умовах може досягати 12-15 см. Ріст стебла в товщину обумовлюється кількість судинново-локнистих пучків з прошарками камбію.

В довжину стебло росте шляхом інтекалярного росту меристеми, розміщеній у кожному міжвузлі на межі з вузлом. Ріст у висоту припиняється після формування волоті та її виходу із розтрубу листків. Довжина окремих міжвузль зростає знизу вгору і складає від 5 до 25 см.

Зовні стебло вкрите корою. Вузли заповнені паренхімною тканиною, яка забезпечує міцність стебла та стійкість його проти вилягання (мал.4). Стебло має різне по довжині і густоті опушення та забарвлення від зеленого до темно-антоціанового.

З нижніх вузлів стебла у росли деяких підвидів (кременистого, цукрового, розлусного) виходять бічні пагони, іноді з качанами. Бічні пагони можуть підвищувати урожай зеленої маси. При вирощуванні кукурудзи на зерно вони є небажаною ознакою, ослабляючи основне стебло і сприяючи виляганню; крім того заважають комбайновому збиранню.

Листок. Кукурудза має довгі лінійно-ланцетоподібні листки (мал.5а), які відходять по одному з кожного вузла з обох сторін стебла. Піхва листка охоплює стебло (мал.5б). Кількість листків залежить від підвиду, генотипу, групи стиглості. Кожен листок складається із досить широкої пластинки (5-12 см), з рівними або хвилястими краями. З нижньої сторони листок гладенький, з верхньої – в різній мірі опушений, з товстою центральною жилкою та багатьма жилками, паралельними до основної жилки

Центральна жилка в залежності від генотипу може мати забарвлення від світло-зеленого до темно-зеленого або антоціанового кольору. Іноді центральна жилка має коричневий колір, що обумовлено наявністю гена bm (Braun midrib), який позитивно корелює з вмістом лігніну в клітковині листка та стебла і забезпечує краще перетравлення тваринами зеленої маси.

На верхній стороні листкової пластинки в місці сполучення з піхвою розміщений перетинчастий опущений язичок. Піхва охоплює стебло і утримує листкову пластинку, додаючи стеблу міцності, а кільцевидний потовщений листковий вузол сприяє випрямленню стебла при виляганні.

Розмір листків, їх ширина та забарвлення є характерними сортовими ознаками, але в різних екологічних умовах вони можуть змінюватись. Так, понижені температури підсилюють антоціанове забарвлення листків, а посушливі і жаркі – освітлюють їх колір до світло-зелених.