МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

КАМЯНЕЦЬ - ПОДІЛЬСЬКА РАЙОННА ФІЛІЯ

НАУКОВЕ ВІДДІЛЕННЯ ІСТОРІЯ

СЕКЦІЯ ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

«Міжнародні організації як гарант політичного, соціально - економічного та культурного розвитку держав світу»

Виконав Гончарук Сергій Олександрович

учень 11 класу Староушицької спеціалізованої

школи І-ІІІ ступенів екологічного напрямку

Науковий керівник Литвинюк Оксана Павлівна

вчитель історії ІІ кваліфікаційної категорії

Староушицької спеціалізованої школи

І-ІІІ ступенів екологічного напрямку

2013

«Міжнародні організації як гарант політичної, економічної та соціально-культурної співпраці»

Гончарук Сергій Олександрович

Хмельницьке територіальне відділення Малої Академії Наук України

Камянець - Подільська районна філія

Староушицька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів екологічного напрямку

Клас – 11

смт. Стара Ушиця

Науковий керівник: Литвинюк Оксана Павлівна - вчитель історії ІІ кваліфікаційної категорії

Тези

Нині загальна кількість міжнародних організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, яка врегульовує головні економічні, політичні та культурні сфери міжнародної співпраці.

Важливим етапом в історії міжнародних організацій було утворення Організації Об’єднаних Націй. Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв’язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоровґя (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно - Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші.

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………….

Розділ 1 Формування і роль міжнародної політики в житті суспільства………………

Розділ 2 Система міжнародних організацій світу

2.1 Утворення міжнародних організацій світу…………………………………………

2.2 Загальнополітичні міжнародні організації………………………………………….

2.2.1 Організація Обєднаних Націй………………………………………………………

2.2.2. Юнеско………………………………………………………………………………

2.2.3 Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО)…………………

2.2.4 Рада Європи (РЄ)…………………………………………………………………….

2.2.5 Співдружність Незалежних держав (СНД)…………………………………………

2.2.6 Європейський парламент (ЄП)……………………………………………………...

2.2.7 АСЕАН……………………………………………………………………………….

2.3 Спеціальні міжнародні організації……………………………………………………

2.3.1 Європейський Союз (ЄС)……………………………………………………………

2.3.2 Організація Північноатлантичного договору (НАТО)…………………………..

2.3.3 Світова організація торгівлі (СОТ)…………………………………………………

Розділ 3 Україна в міжнародних організаціях………………………………………….

3.1 Україна на сучасній політичній арені.

3.2 Україна в ООН

3.3 Україна і Рада Європи

3.4 Співробітництво України з ЄС

3.5 Україна і СОТ

3.6 Відносини з НАТО

3.7 Україна в інших міжнародних організаціях

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Протягом усієї історії людство перебуває в стані постійного наукового і технічного пошуку. Розум, зусилля, майстернісьт рук людини дали змогу їй пройти вражаючий шлях перетворень. Науково-технічний прогрес дав людям поштовх в майбутнє.

Вагомим досягненням суспільства є створення звязків між країнами та обмін продуктами їхньої праці. Взаємодія держав відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури.

Звичайно, перш ніж досягти сучасного рівня економічної взаємодії, світова спільнота пройшла довгий шлях, на якому було зламано світову роздрібленість. Протягом віків, на шляху до єдності, доводилось долати багато перепон. Економічним відносинам протипоказані будь - які бар'єри, світове господарство може бути тільки єдиним,

В наш час, коли наука і техніка переживає стрімкий розвиток, коли людина може втілити в життя всі свої ідеї, що ще століття тому було неможливим, кожна країна прагне закріпити свій авторитет і забезпечити своїй країні стабільне становище. Для цього створені різні об'єднання, які створюють всі необхідні умови для співпраці країн та для обміну духовними та матеріальними цінностями. Саме міжнародна інтеграція - є одним з чинників державного зростання та вироблення потенціалу країни в суспільстві.'

Розвиток інтеграційних процесів на європейському континенті є безпрецедентним явищем, що визначає нинішній і майбутній поступ Європи, її місце в новій системі міжнародних відносин,.

На сучасному етапі міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетпнцій та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч,

з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, яка врегульовує головні економічні, політичні та культурні сфери міжнародної співпраці.

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації.Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40.

За науковим визначення, інтеграція - це особливий етап у процесі інтернаціоналізації господарського життя, що веде до створення нової якості - цілісності відособленого господарського комплексу декількох держав(однорідний господарський механізм).

Зараз значних темпів набуває економічна інтеграція, яка характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах. Міжнародна економічна інтеграція означає: співробітництво між національними господарствами різних країн, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближення ринків кожної з країн з метою створення єдиного спільного ринку.

Також чи не найважливішим питанням сьогодення є питання національної безпеки, забезпечення миру в широкому розумінні цього слова. Кожна країна мріє зробити все можливе задля врегулювання військово - політичних відносин на міжнародному рівні. В сучасному світі, де ведуться постійні воєнні сутички, стабільність миру дуже важлива.

Спостерігаючи за тенденціями розвитку міжнародних відносин, можна сказати, що держави були і залишаються їхніми головними суб'єктами. Зараз провідну роль відіграють країни, так званої Великої сімки. Це держави, які ведуть найуспішнішу внутрішню та зовнішню політику і є лідерами на політичній арені. Другою, не менш важливою групою " суб'єктів міжнародних відносин є різні організації глобального і регіонального масштабу. Саме взаємозв'язок країн з цими організаціями є важливим чинником подальшого розвитку і перебігу міжнародних процесів. Окрім цього, такі міжнародні організації допомагають країнам вирішувати спільні питання, проблеми, створювати плани їх розв'язання. Співпраця для багатьох держав дає плідні результати. Велику увагу такі організації приділяють саме національній безпеці. Найважливіші з них -НАТО, ООН, ОБСЕ. Саме вони маю ть за мету створити механізм для запобігання міждержавних конфліктів, поряд з ними дедалі серйознішою стає загроза конфліктів внутрішньодержавних, породжуваних міжнаціональними, міжетнічними й міжрелігійними суперечностями.

Актуальним питанням сьогодні є Загальноєвропейська безпека. Важливе значення для формування концепції Європейської безпеки є розповсюджені в суспільстві цінності та пріоритети, а також ступінь розвитку самої країни. Тому більшість країн задумуються над інтеграцією , до політичних організації саме для здобуття політичних навиків, які в майбутньому будуть гарантувати політичну стабільність і безпеку, а також будуть сприяти досягненню соціального прогресу. На даний час безпека в Європі знаходиться не на зовсім високому рівні. Зараз відбувається перехід від одної системи безпеки (протистояння воєнних блоків) до іншої (колективної). Країни ніяк не можуть дійти до компромісу, відбуваються постійні переговори, які ні до чого не приводять, право людини виявити свою думку, звелося до мінімуму. Погляди політичних діячів розходяться на «за» і «проти». Відчувається, що стабільності чекати нескоро.

З точки зору розвику і становлення держави, Україна досить молода держава, для якої питання інтеграції є досить актуальними. Україна знаходиться на етапі активного формування стабільних міжнародних звязків та завоювання міжнародного авторитету.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що Україна знаходиться на шляху постійної інтеграції, і є ряд організацій до яких наша держава ще не вступила і саме ці процеси є малодослідженими. З точки зору світової спільноти саме міжнародна інтеграція - є одним із чинників державного зростання та вироблення потенціалу країни в суспільстві.

Новизна роботи полягає в тому, що

РОЗДІЛ І

 Формування і роль міжнародної політики в житті суспільства. Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп – націй, держав, союзів та ін. формується разом з виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово - політичні відносини. Головними регуляторами цих відносин були звичаї й традиції. В історії Західної Європи розвиток міжнародних відносин налічує 2.5 тис. років. Тут вони були пов’язані переважно з війнами, протиборством. У стародавньому світі виникли релігійно - політичні об’єднання держав – амфіктінонії (наприклад, дельфійська, делоська), учасники яких спільно вирішували питання культу, охорони храмового майна, підтримання миру.

За середньовіччя війни та протиборство залишалися головними елементами міжнародної політики, а феодальне міжнародне право визначало війну як засіб вирішення міждержавних проблем. У ті часи зародилась і поширилась практика укладання міждержавних угод: щодо плавання в нейтральних водах, прикордонних, майнових питань, прав іноземців тощо. Розширювалася міжнародна торгівля, яка підлягала регулюванню договорами та угодами. У практику впроваджувалися валютні операції, укладалися консульські угоди.  Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх розумінні значною мірою сприяли буржуазні революції ХVIII ст. Розвиток машинного виробництва, використання найманої робочої сили поступово спричинили до утворення єдиного світового ринку, що сприяло швидкому розквітові міжнародної торгівлі, виникненню мережі економічних, технічних та інших зв’язків, вдосконаленню засобів комунікацій. У ХІХ ст. вже укладалися чисельні міждержавні угоди з питань транспорту, зв’язку, санітарно – медичного обслуговування та ін. Виникли перші міжнародні організації, покликані сприяти вирішенню спеціальних питань : Міжнародний телеграфний союз (1865 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.). Було проголошено і втілено в життя принципи вільного судноплавства у міжнародних ріках (Рейн, Дунай та ін.). Широко використовувався інститут міжнародного арбітражу для вирішення суперечок. Одначе й тоді практика міжнародних відносин, попри проголошення демократичних принципів (свободи, рівності, суверенітету та ін.) , відзначалася боротьбою за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх переділ. Задоволення інтересів держав через війни залишалося нормою міжнародного права і навіть закріплювалося в низці міжнародних угод. Так, Віденський конгрес 1814 - 1815 років визнав законність колективних інтервенцій щодо захисту монархічних порядків у Європі та існуючих кордонів. З цією метою 1815 році було створено Священний союз у складі Австрії, Прусії та Росії, до якого згодом приєдналися Франція та інші європейські держави. Застосування воєнної сили розглядалося як правовий засіб вирішення суперечок між державами аж до середини ХХ ст. Анексії (загарбання чужих земель внаслідок війн) і контрибуції (данина, яку переможець накладав на переможеного) вважалися правовим засобом нарощування території і державного збагачення.  Лише у другій половині ХХ ст. з огляду на жахливі наслідки ІІ світової війни і перед загрозою термоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола деяких держав, які відчутно впливали на світову політику, теоретики міжнародних відносин дійшли висновку щодо неприпустимості, згубності використання воєнних засобів розв’язання конфліктів. Неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі застосування сили неминуче тягне за собою загибель усього людства. Набуває визнання велика гуманістична ідея про природні і невід’ємні права людини, насамперед право на життя. І хоч у світі ще зберігається протистояння, залишаються невирішені регіональні проблеми, періодично спалахують вогнища міждержавних конфліктів, поступово зароджується тенденція міжнародної політики, згідно з якою інтереси конкретної людини виходять на перший план й підпорядковуються цілі й зусилля світового співтовариства. Починаючи з 50-х років формується розуміння того, що війна не може бути раціональним інструментом міжнародної політики, яку належить здійснювати політичними дипломатичними засобами. 

РОЗДІЛ ІІ

Міжнародні організації світу. 

Сучасний світ – багатомірний, динамічний і суперечливий. Це світ складних альтернатив, тривог і надій, де міжнародним організаціям належить велика роль. Вони володіють значними компетенціями і можуть забезпечити співробітництво держав із широкого кола питань.  Міжнародні організації виникли в середині ХІХ ст., і до кінця століття їхня діяльність досягла рівня, який дав підстави говорити про них як про важливі центри міжнародного життя. Першими діючими міжнародними організаціями були організації неполітичного характеру. Першу політичну постійно діючу міжнародну організацію було створено в 1919 році – Ліга Націй. Її статут, розроблений на Паризькій мирній конференції, став компонентом Версальського мирного договору 1919р. Офіційною метою Ліги Націй, яка діяла до 1946 року, було підтримання міжнародного миру та безпеки.  Важливим етапом в історії міжнародних організацій було утворення Організації Об’єднаних Націй. У червні 1945 р. на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН – першої політичної універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснованої на принципі колективної безпеки. Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв’язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоровґя (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно - Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші. 

У сучасному світі, де жодні природні кордони не є перешкодою для спілкування між народами і самоізоляція будь-якої країни вочевидь є для неї шкідливою, важливе місце посідають різні форми міжнародного співробітництва. Однією з таких форм і є міжнародні організації - об'єднання держав або національних громад, у тому числі неурядового характеру, для досягнення загальних цілей у політиці, економіці, соціальній сфері, науці, культурі тощо. Міжнародна організація створюється на підставі угоди її учасників. При цьому діяльність кожної міжнародної організації регламентується її статутом. Існують загальнополітичні і спеціальні міжнародні організації.

Загальнополітичні міжнародні організації. Організація Об’єднаних націй.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) — це унікальна організація незалежних країн, які об'єдналися в ім'я загального миру і соціального прогресу. Офіційною датою народження Організації є 24 жовтня 1945 року, а її засновниками вважається 51 країна, у тому числі й Україна. На кінець 2008 р. кількість країн-членів ООН досягла 192. Організація Об'єднаних Націй не є світовим урядом і не встановлює закони. Вона надає можливості для врегулювання міжнародних конфліктів і вироблення стратегій з питань, які стосуються кожного з нас. ООН переслідує чотири головні цілі: підтримка миру та безпеки на планеті; розвиток дружніх стосунків між країнами; співпраця у вирішенні міжнародних проблем і забезпеченні поваги прав людини; узгодження дій різних країн. Заради досягнення цих цілей співробітничають десятки родинних організацій, які разом утворюють систему ООН. Головними органами ООН, про які ми ледь не щодня чуємо в передачах інформаційних агентств і читаємо на сторінках газет і журналів, є Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. До інших провідних органів цієї міжнародної організації належать Секретаріат, Міжнародний суд, Рада опіки, Економічна і Соціальна Рада. Штаб-квартира ООН розташована в Нью-Йорку (США). У 1945 р. Україна, перебуваючи у складі СРСР, стала однією з країн-засновниць ООН. Тепер наша держава — член кількох спеціалізованих міжнародних організацій ООН. На засіданнях Генеральної Асамблеї, де присутні делегації від усіх країн — членів ООН, постійно обговорюються найактуальніші проблеми світової політики, відпрацьовуються й ухвалюються рекомендації щодо їх вирішення. Кожна країна, незалежно від її площі, кількості населення, економічної та військової могутності, має один голос. Рада Безпеки несе відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. її рішенням повинні підкорятися всі члени ООН. Рада Безпеки складається з 15 країн-членів, третина з яких є постійними (США, Великобританія, Франція, Китай і Росія). Інші десять країн-членів обираються на певний термін у певній послідовності. У різних країнах працюють 16 спеціалізованих установ ООН. ООН допомагає біженцям і голодуючим. Установи ООН з надзвичайної допомоги надають допомогу більш як 23 млн біженців і перемішених осіб, забезпечуючи їхній захист. Всесвітня продовольча програма - провідна організація ООН, що відповідає за продовольчу допомогу, відправляє понад 5 млн тонн продовольства на рік, забезпечуючи продуктами харчування приблизно 113 млн осіб у 80 країнах світу.

І. Цілі ООН і принципи її діяльності відображено в преамбулі та ст. 1- 2 Статуту. Цілями ООН : є підтримання міцного миру міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дії держав у досягненні цих спільних цілей (ст. 1 Статуту). Членами ООН є суверенні держави, що утворили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об’єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд (ст. 7). Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь–якого органу ООН і давати відповідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки (ст. 24). Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів із 15, в тому числі всіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили держав – членів ООН, надані в її розпорядження. Економічна і Соціальна Ради ООН здійснюють свої функції в царині економічного й соціального співробітництва під керівництвом Генеральної Асамблеї. Рада з опіки покликана слідкувати за здійсненням державами, що управляють підопічними територіями, основних завдань системи міжнародної опіки. Міжнародний Суд – головний судовий орган ООН. Секретаріат ООН складається з генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. ООН має 17 спеціалізованих установ. Штаб–квартира ООН розташована в Нью- Йорку. Офіційні мови Організації – англійська, французька, іспанська, російська й китайська. До складу ООН нині входить 186 держав- членів.

ІІ. Спеціалізовані установи являють собою не органи ООН, а самостійні міжнародні організації, зв’язані з нею угодами, що визначають умови співробітництва їх з ООН. До спеціалізованих організацій належать: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, всесвітній поштовий союз, Всесвітня організація інтелектуальної власності та інші. Взаємовідносини спеціалізованих установ ООН визначаються Статутом ООН, статутом спеціалізованих установ, угодами спеціалізованих установ та ООН. Вищі органи спеціалізованих установ складаються з усіх держав - членів. У різних міжнародних організаціях вони мають неоднакові найменування: Конгрес, Генеральна конференція, Повноважна конференція, Асамблея і т.д. Вищі органи визначають загальну політику установи, розробляють рекомендації державам–членам, періодично переглядають установчі акти, схвалюють тексти міжнародних конвенцій з питань, що належать до сфери діяльності відповідних спеціальних установ.

Україна, яка з - поміж перших держав підписала статут ООН, упродовж усього терміну існування цієї організації бере активну участь у її діяльності. Нині Україна задіяна у військових операціях із підтримання миру. Сумлінно виконують свої обовґязки також українські цивільні поліцейські спостерігачі. Українські делегації наполегливо працюють у комітетах та на пленарних засідання Генеральної Асамблеї ООН, головою якої у 1997 р. було обрано Міністра закордонних справ України Г. Удовиченка. Зараз Україна, як співзасновник Організації Об’єднаних Націй, є членом 20 її організацій, а також 60 постійних та тимчасових органів ЮНЕСКО. Діяльність спеціалізованих установ ООН пов’язана насамперед із вирішенням глобальних проблем : встановлення рівноваги між національними, регіональними й загальнолюдськими інтересами, здійснення заходів довіри, розширення міжнародного співробітництва.  Показовою щодо цього є діяльність Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), створеної 1946 р. Україна стала її членом 1954 р. Завдання ЮНЕСКО – розвивати міжнародне співробітництво в царині освіти, науки і культури з метою сприяння досягненню міцного миру і підвищення добробуту народів. Для виконання цих завдань у межах ЮНЕСКО проводяться міжнародні конференції, наради, симпозіуми, надається допомога країнам у створенні навчальних і навчально–дослідних установ, ведеться інформаційна, статистична і видавнича діяльність, здійснюється співробітництво з понад 400 міжнародними організаціями. Основні органи ЮНЕСКО : Генеральна конференція – вищий орган, що збирається на свої сесії раз на два роки, визначає напрями й загальну лінію діяльності організації; Виконавчий комітет, до якого входять 45 держав–членів; Секретаріат на чолі з Генеральним директором. Місцеперебування ЮНЕСКО – місто Париж. 

ЮНЕСКО здійснює дослідження в галузі освіти, науки і культури, сприяє просуванню, передачі та обміну знаннями, здійснює обмін спеціалізованою інформацією тощо. До 2008 р. ООН включила до свого списку об'єктів світової спадщини понад 850 культурних, природних та природно-культурних об'єктів. З огляду на велику цінність цих пам'яток для всіх людей, їх вважають загальним надбанням людства. ЮНЕСКО допомогла захистити багато таких пам'яток у понад 80 країнах світу.

Зменшення голоду та жебрацтва було назване на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН в 2000 р. однією з восьми цілей поточного тисячоліття. З огляду на це, особливу роль посідає Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО). Це є міжурядова міжнародна організація, спеціалізована установа ООН. Вона була заснована 1945 р. із штаб-квартирою в Римі. Головними цілями ФАО є збір, вивчення і поширення інформації з питань харчування, продовольства, сільського господарства, сприяння поліпшенню виробництва і збуту продовольства та ін. З метою запобігання загостренню проблеми голоду на планеті ФАО намагається передбачити надзвичайні ситуації у сфері продовольства. За допомогою знімків із супутників, польових досліджень та офіційних даних про врожайність і запаси продовольства співробітники ФАО контролюють попит і пропозицію щодо продовольчих продуктів на світовому ринку. У разі настання надзвичайних ситуацій ФАО допомагає сільським мешканцям відновити виробництво продуктів харчування.

Рада Європи (РЄ) - найдавніша в Європі міжнародна політична організація, створена 1949 р. Органи РЄ перебувають у французькому місті Страсбурзі, на кордоні Франції і Німеччини, як символ примирення двох країн. Основною метою РЄ є розбудова єдиної Європи, що ґрунтується на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону. Діяльність її спрямована насамперед на забезпечення і захист прав людини, чи то цивільних, політичних, економічних, соціальних або культурних прав. Отже, діяльність РЄ охоплює всі сфери життя людини. Проте економічними і військово-політичними питаннями ця організація не опікується. З 1995 р. Україна також є членом Ради Європи, що нині об'єднує 46 держав. Одним із найзначніших досягнень Ради Європи є розробка та прийняття Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Конвенція встановлює невід'ємні права і свободи для кожного і зобов'язує держави гарантувати ці права кожній людині. Головна відмінність Конвенції від інших міжнародних договорів у галузі прав людини - існування механізму захисту зазначених прав. Ним є Європейський суд з прав людини, що розглядає індивідуальні скарги про порушення Конвенції.

Раду Європи не слід плутати з Європейською Радою: це абсолютно різні організації. Європейська Рада є найвищим політичним органом Європейського Союзу, що складається з глав держав та урядів країн-членів ЄС і їхніх заступників - міністрів закордонних справ.

Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Співдружність Незалежних Держав (СНД) - міждержавне об'єднання більшості колишніх республік Радянського Союзу. Офіційне місце перебування органів СНД - Мінськ. Це об'єднання було утворене наприкінці 1991 р. Білоруссю, Росією та Україною, коли представники цих трьох республік СРСР визнали неможливість подальшого існування через глибоку політичну кризу єдиної держави - СРСР. Однак, зважаючи на історичну спільність народів, заявили про прагнення розвивати співробітництво в політичній, економічній, культурній та інших сферах на основі взаємного визнання і поваги державного суверенітету. Незабаром кількість членів СНД зросла до дванадцяти (колишніх республік СРСР). Однак ідеї, закладені в основу діяльності цієї організації, не були реалізовані повною мірою. Через суттєві розбіжності між окремими державами-учасницями всередині СНД мали місце і нині тривають процеси подальшого розходження. Керуючись правом будь-якої держави вийти з організації у будь-який час і на власний розсуд, про такі наміри в 2008 р. заявила Грузія. Україна входить до СНД на правах асоційованого члена. Ініціаторами її утворення виступили Білорусь Україна та Росія. 8 грудня вони уклали в Мінську договір про утворення СНД. 21 грудня в Алмааті 11 керівників колишніх радянських союзних республік підписали протокол до Договору, який зафіксував, що Азербайджан, Вірменія, Білоусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан і Україна утворюють Співдружність Незалежних Держав.  Одна з головних цілей СНД – збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва. (по суті – мирне розлучення).  Процес становлення й розвитку міжнародних організацій характеризується докорінними змінами у співвідношенні політичних сил на міжнародній арені. Вони визначають напрями глобального політичного процесу кінця ХХ століття. Світове співтовариство вступає на шлях формування нових міжнародних форм співробітництва. І це цілком закономірно, оскільики людство має вирішувати важливі проблеми, пов’язані з виживанням і подальшим співіснуванням. Тому й зовнішньополітична діяльність України спрямована на розширення участі в діяльності міжнародних організацій і насамперед ООН. Заглиблюючись у сферу інтеграційних процесів, Україна бере безпосередню участь у формуванні нового світового порядку. 

Європейський парламент, що є одним з органів Європейського Союзу, обирають прямим загальним голосуванням терміном на п'ять років. Подібно до законодавчого органу окремої держави депутати Європарламенту утворюють окремі фракції. Щоправда, тут такі фракції є представниками міжнародних партійних об'єднань. Місця в Європарламенті розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Щомісячно сесії Європейського парламенту відбуваються в Страсбурзі, надзвичайні засідання - у Брюсселі, де працюють комітети Європейського парламенту, а секретаріат - у Люксембурзі. Європейський парламент і Рада Європи мають рівні повноваження. Проте Європейський парламент виконує здебільшого консультативні функції. Він не має права вносити власні законопроекти. Водночас разом з Радою Європи бере участь у законодавчому процесі через численні процедури: спільного ухвалення рішень, співпраці, узгодження тощо. До того ж Європейський парламент разом з Радою Європи ухвалює річний бюджет і контролює його виконання. Повноваження Європейського парламенту постійно розширюються, проте вони все ще менші, ніж у національних законодавчих органів більшості держав.

Функціонує політичне й економічне об'єднання країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Канада, США і Мексика підписали Північноамериканський договір про вільну торгівлю (НАФТА). У Південній Америці виникло об'єднання Південноамериканський спільний ринок (МБРКОСУР) у складі Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. Африка теж має власне інтеграційне угруповання — Організацію Африканської Єдності (ОАЄ). До неї офіційно входять усі 54 держави цього континенту.