- •6. Теорія естетизму о.Уайльда та її втілення у романі «Портрет Доріана Грея» та «Тюремна сповідь».
- •7. Неоромантизм: визначальні риси,жанрова природа тенденції неоромантизму в літератури межі століть. Аналіз одного з прочитаних творів.
- •8. Натуралізм: філософські засади та естетичні принципи. Е. Золя як теоретик і практик натуралізму (на основі прочитаних творів).
- •9. Література реалізму межі століть, її своєрідність, її особливості, типологічна особливості, представники. Реалізм
- •10. Психологізм та засоби його створення у новелістиці та романах Гі де Мопассана (на основі прочитаних творів).
- •"Сповідь"
- •11. Особливості гумору, психологізму та жанрове новаторство м. Твена у дилогії про Тома і Гека.
- •12. Проблема трагедії митця і крах американської мрії в автобіографічному «романі кар’єри» Дж. Лондона «Мартін Іден». Трагедія митця і мистецтва у романі "Мартін Іден"
- •14. Жанр роману-епопеї в літературному процесі к. Хіх- і пол. Хх ст. (т. Манн, Дж. Голсуорсі, т. Драйзер, в. Фолкнер): типологічні особливості, проблематика (на основі прочитаних творів).
- •15. Інтелектуально-аналітична драма г.Ібсена та втілення її принципів у п’єсі «Ляльковий дім».
- •16. Драма-дискусія б.Шоу та реалізація її принципів у п’єсі «Пігмаліон».
- •17. Поняття авангардизму, авангардистські течії в л-рі поч. Хх ст.: філософські засади, естетичні принципи, знакові постаті.
- •Поняття авангардизму. Авангардистські течії у світовій літературі
- •18. Особливості поетичного дискурсу г. Аполлінера в контексті раннього авангардизму.
- •19. Авторський міф у творчості ф. Кафки (на основі прочитаних творів).
- •20. Суб’єктивна епопея м.Пруста «в пошуках втраченого часу» як бренд «літератури потоку свідомості».
- •21. Міфологізація людини і світу в романі Дж.Джойса «Уілліс».
- •22. Модернізація історії в історичному романі к. Хіх ст. – і пол. ХХст. (г.Сенкевич, т.Манн, л. Фейхтвагнер)(на основі прочитаних творів).
- •23. Теорія «епічного театру» б.Брехта та її реалізація у п’єсі «Матінка Кураж та її діти».
- •24. Філософська казка-притча «Маленький принц» як підсумок творчості а. Сент-Екзюпері.
- •25. Тема загубленого покоління та її художнє рішення в л-рі і пол. Хх ст. (р. Олдінгтон, е. Хемінгвей, е.М. Ремарк) (на основі прочитаних творів).
16. Драма-дискусія б.Шоу та реалізація її принципів у п’єсі «Пігмаліон».
Слова "театр", "драма", "сцена" - грецького походження. Саме там колись зародилося це мистецтво. Щоб зрозуміти сутність оновлення драматургії межі ХІХ-ХХ ст., давайте зорієнтуємося, якою була історія драми загалом. Драма ( дія) - це один з літературних родів, що зображує світ у формі дії і, здебільшого, призначений для сценічного втілення. Виникла драма ще в античний період і впродовж розвитку літературного процесу вона зазнавала змін. Існує два жанрових типи драми: "арістотслівська", або "закрита", драма; "неарістотелівська", або "відкрита", драма.
"Бернард Шоу "драми-дискусі. "основа драми - дискусія; глядачі як учасники театрального дійства, відкритий фінал, нові типи героїв, поєднання жанрових ознак драми і роману".
Нова драма
1. Показує трагедію життя.
2. У центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи.
3. Конфлікт внутрішній - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв.
4. Рушій сюжету - психологічні колізії, зіткнення ідей.
5. Герой - особистість, "духовний симптом" епохи.
6. Відображення складного духовного буття.
7. Від реалізму і натуралізму - до модернізму.
8. Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства.
9. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мислить разом із героями.
10. Умовність, узагальнювальний зміст.
11. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.
12. Пафос роздумів, переживання, суперечностей буття.
Англійський драматург Б. Шоу (1856—1950) творчо сприйняв традиції драматургії своїх попередників, зокрема Г. Ібсена, і розкрив нові можливості театрального мистецтва. В творчій спадщині письменника драматичні твори різних жанрів: комедії, драми, історичні трагедії, але їх об'єднує щирий інтерес до людини, її світогляду, духовної культури. Драматург використовує відомий грецький міф про Пігмаліона, скульптора, який зневажливо ставився до кохання, надаючи перевагу своєму мистецтву. За це богиня Афродита покарала його: вона насилає на Пігмаліона кохання до найпрекраснішого його витвору — статуї морської богині Галатеї. Вражений коханням, Пігмаліон страждає, бо його кохана залишається лише витвором із холодного каменю. Пігмаліон благає Афродиту оживити Галатею. Статуя оживає і, перетворившись на прекрасну жінку, стає дружиною Пігмаліона. Шоу оригінально переробляє цей міф, підкоряючи своєму творчому задуму. Його п'єса, на перший погляд, зовсім не про кохання, принаймні про кохання герої не говорять. Вони вирішують зовсім інші проблеми. За буденними подіями і кумедними ситуаціями Шоу побачив важливу проблему — проблему пробудження людської гідності, можливість реалізації особистістю внутрішньої краси. Висновок. Головна проблема п'єси «Пігмаліон» — це проблема можливостей людини для духовного розвитку. В п'єсі Шоу, як і в міфі, два плани цього розвитку: перший — Еліза, її «одухотворення» під впливом мистецтва Хіггінса, другий — сам Хіггінс, який повинен визнати, що крім цього «мистецтва», крім фонетики, є інші важливі речі: людські стосунки, людські долі. Письменники світу взяли на озброєння створені Чеховим нові художні форми: діалог з самим собою (прийом, що дає змогу побачити за словами і вчинками героїв їхнє психологічне підґрунтя) , широке використання підтексту, свідоме зниження трагедійної ситуації, у яку потрапляє «людина на зламі часу», до рівня комедії (як у «Вишневому саді»: герої не відчувають, що нові часи несуть їм загибель фізичну), широке використання образів-символів (чайка, вишневий сад), відсутність динаміки розвитку образів, нездатність персонажів до змін у змінюваному світі тощо.