
- •Розділ 2. Дослідження системи крові
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
- •2.2.5. Диференціальна діагностика анемій та гемоглобінопатій
- •2.3. Лейкоцити – гетерогенна група клітин периферичної крові
- •2.3.1. Виділення та дослідження функціонального стану лейкоцитів
- •2.3.2. Дослідження апоптозу лейкоцитів периферичної крові
- •2.4. Дослідження системи гемостазу
- •2.4.1. Дослідження ролі тромбоцитів у процесі гемостазу
- •2.5. Дослідження клітин кісткового мозку
- •2.5.1. Виділення та дослідження морфології клітин кісткового мозку
- •2.5.2. Цитохімічні дослідження клітин кісткового мозку
- •2.6. Визначення імунологічних показників крові
- •Розділ 2. Дослідження системи крові Організація роботи на практикумі “Дослідження системи крові”
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •3. Гомеостатична функція.
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.1.1. Техніка проколу шкіри пальця та взяття крові для клініко-біохімічних аналізів
- •2.1.1.2. Визначення гематокритної величини
- •Уніфікований мікрометод визначення гематокриту (загального об’єму еритроцитів, модифікація і. Тодорова)
- •2.1.1.3. Визначення концентрації глюкози в крові глюкозооксидазним методом
- •Визначення концентрації глюкози в сироватці крові
- •2.1.1.4. Глюкозотолерантний тест
- •2.1.1.5. Визначення загального вмісту білків сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •2.1.1.6. Електрофорез білків сироватки крові на папері
- •2.1.1.7. Електрофорез білків сироватки крові в агаровому гелі
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •Лейкоцитарний росток. Лейкоцити периферичної крові поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) і агранулоцити (лімфоцити, моноцити) (рис. 2.13).
- •2.1.2.1. Визначення швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •2.1.2.2. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Різні розмірності вираження концентрації гемоглобіну
- •2.1.2.3. Визначення кількості еритроцитів в 1 л крові
- •2.1.2.4. Розрахунок середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті
- •2.1.2.5. Розрахунок кольорового показника крові
- •2.1.2.6. Визначення кількості лейкоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.7. Визначення кількості тромбоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.8. Техніка виготовлення мазків крові
- •2.1.2.9. Підрахунок лейкоцитарної формули периферичної крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.1.1. Підрахунок кількості еритроцитів меланжерним методом
- •2.2.1.2. Визначення глікогену еритроцитів цитохімічним методом
- •2.2.1.3. Визначення осмотичної резистентності еритроцитів
- •2.2.1.4. Визначення резистентності еритроцитів до кислотного гемолітика
- •Кінетика гемолізу еритроцитів
- •2.2.1.5. Виявлення базофільної зернистості еритроцитів
- •2.2.1.6. Безапаратне фракціонування еритроцитів крові у градієнті густини сахарози
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.2.1. Визначення кількості ретикулоцитів
- •1. Фарбування ретикулоцитів блискучим крезиловим синім безпосередньо на предметному склі.
- •2. Фарбування ретикулоцитів у пробірках.
- •2.2.2.2. Визначення швидкості дозрівання та добової продукції ретикулоцитів
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Хід роботи
- •2.2.3.2. Визначення гемоглобіну у фіксованих препаратах
- •2.2.3.3. Забарвлення тотальних препаратів на гемоглобін солянокислим бензидином
- •2.2.3.4. Визначення вмісту лужностійкого гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.3.5. Кількісне визначення термолабільного гемоглобіну
- •2.2.3.6. Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну
- •2.2.3.7. Визначення фетального гемоглобіну на мазках крові
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
2.1.1.1. Техніка проколу шкіри пальця та взяття крові для клініко-біохімічних аналізів
Взяття крові на клінічний аналіз проводять натще, з ІV пальця лівої руки, в окремих випадках – із мочки вуха або з п’ятки (у немовлят).
Обладнання. Капіляри, пластикові пробірки (скляні, силіконізовані) чи пробірки Еппендорф, піпетки, вата, 5 % спиртовий розчин йоду.
Реактиви
1. Антикоагулянти. Для забору крові використовують один із антикоагулянтів: гепарин без консервантів – 5000 ОД/мл (перед забором крові гепарин розводять фізіологічним розчином у співвідношенні 1:5); етилендіамінтетраоцтової кислоти динатрієва сіль (ЕДТА Na2, трилон Б) – 40 г/л; 3,8 % розчин натрій цитрату, приготовлений на фізіологічному розчині чи 0,1 М фосфатному буфері (рН 7,2).
Хід роботи
У разі взяття крові необхідно дотримуватися всіх правил асептики. Шкіру пальця обробляють стерильним ватним тампоном, змоченим спиртом, і протирають сухим стерильним ватним тампоном. Після цього обережно відкривають (щоб не розстерилізувати) одноразовий скарифікатор (ланцет, аcti-lance), великим пальцем підтискають палець, з якого будуть проводити забір крові, щоб він став рожево-червоним, і роблять прокол шкіри пальця швидким рухом скарифікатора на глибину всього леза (3−4 мм), ближче до його бокової поверхні в напрямку, перпендикулярному до капілярних ліній пальця (рис. 2.5). Прокол зроблено правельно, коли кров виступає без надавлювання. Першу крапля знімають сухим ватним тампоном, тому що вона містить тканинну рідину, яка може вплинути на результат аналізу. М’яко натискаючи на місце поряд з проколом, проводять забір необхідної кількості крові.
Рис. 2.5. Процес забору крові з використанням скарифікатора (зліва). Скарифікатор одноразового використання з центральним вістрям для забору проби капілярної крові у разі лабораторних клінічних досліджень. Скарифікатор має центрально розміщене вістря і бокові обмежувальні краї, завдяки яким глибина проколу чітко фіксується (стандартна). Розмір леза підібрано так, щоб забезпечити з одного боку – достатню кількість перерізаних капілярів, тобто достатній об’єм проби крові, з іншого боку – мінімальний розмір рани. Процес забору крові за допомогою ланцета (справа)
Коли з’явиться нова краплина, під її основу підводять кінець капіляра, тримаючи його горизонтально і злегка (щоб не закрити отвір) притискаючи до шкіри. Кров заповнює капіляр (за законом капілярності). Треба слідкувати, щоб в капіляр не попали пухирці повітря. Швидко набирають кров до мітки. Якщо її виявиться надлишок, його можна, злегка дотикаючись ватою до кінця капіляра, видалити. Після взяття крові до місця проколу прикладають ватний тампон, змочений 5 % спиртовим розчином йоду, та придавлюють його великим пальцем тієї ж руки.
Оформлення роботи. Записати до протоколу основні моменти техніки взяття крові з пальця.
2.1.1.2. Визначення гематокритної величини
Гематокритна величина – це відсоткове співвідношення між об’ємом плазми крові та форменими елементами крові, зокрема еритроцитами. Загальноприйнято величиною гематокриту виражати об’єм еритроцитів у крові. Розрізняють артеріальний, венозний і капілярний гематокритний показник, оскільки об’єм еритроцитів у різних відділах кров’яного русла є різним. Уніфікованими методами визначення гематокритної величини (гематокриту) є два методи: розділенні гепаринізованої крові під час мікроцентифугування на дві фракції плазму і формені елементи крові та мікрометод у модифікації І. Тодорова.
Уніфікований метод визначення гематокриту за допомогою мікроцентрифугування
Принцип методу. Центрифугування крові впродовж певного проміжку часу при постійних обертах центрифуги із наступним визначенням результату за спеціальною шкалою.
Обладнання. Гематокритна центрифуга (мікроцентрифуга), мікропіпетки (в комплекті з центрифугою; можна використовувати капіляри для визначення С-реактивного білка), пластилін, скарифікатор, рукавички, дезінфекційний розчин.
Реактиви
1. Спирт – 70 ° розчин.
2. Гепарин – 5000 ОД/мл. Перед забором крові гепарин розводять фізіологічним розчином у співвідношенні 1:5. Замість гепарину як антикоагулянт можна використовувати етилендіамінтетраоцтової кислоти динатрієва сіль (ЕДТА Na2, трилон Б), 40 г/л.
Хід роботи
Для попередження зсідання крові спеціальні скляні трубочки, які розділені на 100 рівних частин, промивають антикоагулянтом, висушують. Заповнюють кожну із трубочок на 7/8 їхньої довжини кров’ю з пальця або вени і закривають з одного кінця спеціальною пастою (можна пластиліном). Поміщають в ротор центрифуги (рис. 2.6) так, щоб закриті кінці прилягали до гумової прокладки. Центрифугують протягом 5 хв при 8 000 об/хв. Гематокритну величину визначають за допомогою спеціальної шкали, яка є в комплекті з центрифугою.
Рис. 2.6. Гематокритна центрифуга та ротор