- •Розділ 2. Дослідження системи крові
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
- •2.2.5. Диференціальна діагностика анемій та гемоглобінопатій
- •2.3. Лейкоцити – гетерогенна група клітин периферичної крові
- •2.3.1. Виділення та дослідження функціонального стану лейкоцитів
- •2.3.2. Дослідження апоптозу лейкоцитів периферичної крові
- •2.4. Дослідження системи гемостазу
- •2.4.1. Дослідження ролі тромбоцитів у процесі гемостазу
- •2.5. Дослідження клітин кісткового мозку
- •2.5.1. Виділення та дослідження морфології клітин кісткового мозку
- •2.5.2. Цитохімічні дослідження клітин кісткового мозку
- •2.6. Визначення імунологічних показників крові
- •Розділ 2. Дослідження системи крові Організація роботи на практикумі “Дослідження системи крові”
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •3. Гомеостатична функція.
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.1.1. Техніка проколу шкіри пальця та взяття крові для клініко-біохімічних аналізів
- •2.1.1.2. Визначення гематокритної величини
- •Уніфікований мікрометод визначення гематокриту (загального об’єму еритроцитів, модифікація і. Тодорова)
- •2.1.1.3. Визначення концентрації глюкози в крові глюкозооксидазним методом
- •Визначення концентрації глюкози в сироватці крові
- •2.1.1.4. Глюкозотолерантний тест
- •2.1.1.5. Визначення загального вмісту білків сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •2.1.1.6. Електрофорез білків сироватки крові на папері
- •2.1.1.7. Електрофорез білків сироватки крові в агаровому гелі
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •Лейкоцитарний росток. Лейкоцити периферичної крові поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) і агранулоцити (лімфоцити, моноцити) (рис. 2.13).
- •2.1.2.1. Визначення швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •2.1.2.2. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Різні розмірності вираження концентрації гемоглобіну
- •2.1.2.3. Визначення кількості еритроцитів в 1 л крові
- •2.1.2.4. Розрахунок середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті
- •2.1.2.5. Розрахунок кольорового показника крові
- •2.1.2.6. Визначення кількості лейкоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.7. Визначення кількості тромбоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.8. Техніка виготовлення мазків крові
- •2.1.2.9. Підрахунок лейкоцитарної формули периферичної крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.1.1. Підрахунок кількості еритроцитів меланжерним методом
- •2.2.1.2. Визначення глікогену еритроцитів цитохімічним методом
- •2.2.1.3. Визначення осмотичної резистентності еритроцитів
- •2.2.1.4. Визначення резистентності еритроцитів до кислотного гемолітика
- •Кінетика гемолізу еритроцитів
- •2.2.1.5. Виявлення базофільної зернистості еритроцитів
- •2.2.1.6. Безапаратне фракціонування еритроцитів крові у градієнті густини сахарози
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.2.1. Визначення кількості ретикулоцитів
- •1. Фарбування ретикулоцитів блискучим крезиловим синім безпосередньо на предметному склі.
- •2. Фарбування ретикулоцитів у пробірках.
- •2.2.2.2. Визначення швидкості дозрівання та добової продукції ретикулоцитів
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Хід роботи
- •2.2.3.2. Визначення гемоглобіну у фіксованих препаратах
- •2.2.3.3. Забарвлення тотальних препаратів на гемоглобін солянокислим бензидином
- •2.2.3.4. Визначення вмісту лужностійкого гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.3.5. Кількісне визначення термолабільного гемоглобіну
- •2.2.3.6. Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну
- •2.2.3.7. Визначення фетального гемоглобіну на мазках крові
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
У здорової людини є три основні типи гемоглобіну: примітивний – Р, фетальний – F і дорослий А, кожен з яких поділяють на підтипи (табл.. 2.4). Гемоглобін Р, характерний для ранньої ембріональної стадії, складається із підтипів: Портленд, Говер І і Говер II. У гемоглобіні F, крім основної, виділено ще дві форми: Фессаса-Папаспіру і Олександра. Гемоглобін А має кілька фракцій: А1, А2, А3. Фракцію А1 поділяють на кілька підфракцій: А1а, А1в, А1с, А1d. У нормі в дорослої людини фракція А1 є основною і становить 96–98 %; фракція А2 не перевищує 3 %, А3 існує у слідових кількостях, гемоглобін F – не більше 2 %.
При зниженні парціального тиску кисню в умовах високогіря у людини змінюється якісний склад гемоглобіну: зростає частка гемоглобіну F. Фетальний гемоглобін характеризується підвищеною спорідненістю до кисню, що проявляється швидшим зв’язуванням кисню порівняно з гемоглобіном дорослих. Водночас дисоціація фетального оксигемоглобіну відбувається повільніше, ніж гемоглобіну А.
Період внутрішньоутробного розвитку людини характеризується послідовною зміною трьох типів гемоглобіну. В ембріонів між сьомим і дванадцятим тижнями внутрішньоутробного розвитку виявляється примітивний тип гемоглобіну (табл.. 2.4). Після третього місяця в ембріона з’являється фетальний гемоглобін F, який є основним гемоглобіном плода. До кінця вагітності поряд із фетальним гемоглобіном у плода з’являється і гемоглобін дорослої людини А. До моменту народження фетальний гемоглобін становить близько 70–80 % всього гемоглобіну. У новонародженого фетальний гемоглобін становить лише 20 %, а гемоглобін А – 80 %. У перші місяці життя спостерігається поступове зниження вмісту фетального гемоглобіну і до п’ятого місяця його рівень наближається до рівня дорослого (1–2 %). У недоношених дітей збільшений вміст гемоглобіну F зберігається тривалий час. Підвищення вмісту фетального гемоглобіну у крові дітей і дорослих може бути компенсаторнопристосувальним в умовах гіпоксії для покращення постачання тканин киснем з огляду на його вищу спорідненість до кисню порівняно з гемоглобіном А.
Таблиця 2.4
Структура різних форм гемоглобіну людини у нормі та при різних типах патологій
Тип гемоглобіну та його клінічний ефект |
Заміна |
На якому місці в ланцюгу |
Структурна формула |
|
Чого |
Чим |
|||
Нормальні типи гемоглобіну дорослих |
||||
A |
- |
- |
- |
α2β2 |
F |
- |
- |
- |
α2γ2 |
A2 |
- |
- |
- |
α2δ2 |
Нормальні типи гемоглобіну до 12 тижня внутрішньоутробного розвитку (примітивні) |
||||
Говер І |
- |
- |
- |
ζ2ε2 |
Говер ІІ |
- |
- |
- |
α2ε2 |
Портленд |
- |
- |
- |
ζ2γ2 |
Патологічні типи гемоглобіну |
||||
Тетрамери |
||||
Н (таласемія) |
- |
- |
- |
β4 |
Bart’s (таласемія, мертвонародженність) |
- |
- |
- |
γ4 |
α-ланцюгові аномалії |
||||
Ann Arbor |
Leu |
Arg |
80 |
α280 Argβ2 |
М (Бостон)(метгемоглобінемія) |
His |
Tyr |
58 |
α258Tyrβ2 |
β-ланцюгові аномалії |
||||
С |
Glu |
Lys |
6 |
α2β26Lys |
М (Мілуокі)(метгемоглобінемія) |
Val |
Glu |
67 |
α2β267Glu |
δ-ланцюгові аномалії |
||||
Лепоре (анемія Кулі) |
Glu |
Arg |
16 |
α2δ216Arg |
Гемоглобін – це гетеродимерний тетрамер, який складається із двох ланцюгів глобіну типу α і двох ланцюгів іншого типу (β, γ або δ) з’єднаних з чотирьма молекулами гему. Поліпептидні ланцюги попарно однакові: два α-, кожен з яких складається зі 141 амінокислотного злишку, і два β-ланцюги – по 146 залишків. Кожен ланцюг має третинну структуру, подібну до міоглобіну. Ланцюги об’єднані попарно, утворюючи контакти, переважно завдяки гідрофобним R-групам. Гем – це молекула протопорфірину ІХ, зв’язана з атомом Феруму (II) (рис. 2.23). Приєднання гему до білкової частини відбувається завдяки утворенню ковалентного зв’язку через залишок гістидину. Неабияку роль у збереженні цілісності комплексу відіграють нековалентні зв’язки. Ферум у гемоглобіні перебуває у двовалентному стані, який зберігається навіть у разі оксигенації (приєднання молекули кисню до атома Феруму). Захищає Ферум від окиснення білковий компонент. Кожен тетрамер гемоглобіну може зворотньо зв’язувати і транспортувати не більше чотирьох молекул молекулярного кисню. Для гемоглобіну характерним є ефект кооперативності, що визначений олігомерною будовою білка. Під час приєднання молекули кисню до однієї з субодиниць індукується зміна конформації інших субодиниць, що сприяє швидкому приєднанню наступних молекул кисню. Цей ефект називають кооперативною гем-гем взаємодією.
Рис. 2.23. Молекула гемоглобіну
Глобінові ланцюги гемоглобіну людини – це продукти експресії двох груп генів: α-глобінові гени: ζ (дзета) і α (альфа); β-глобінові гени: ε (епсілон), γ (гама), δ (дельта), β (бета).
У гемоглобіні А є два α і два β ланцюги (α2β2); в гемоглобіні F β-ланцюги заміщені γ-ланцюгами (α2γ2). Гемоглобін А2 характеризується наявністю δ-ланцюгів (α2δ2). У гемоглобіні Р ланцюговий склад є таким – ζ 2γ2.
Форми гемоглобіну.
Оксигемоглобін HbО2 – утворюється в легенях при підвищеному парціальному тиску кисню. Для приєднання і від’єднання О2 необхідно, щоб атом Феруму в складі гему перебував у відновленому стані Fe2+. При включенні в гем осикненого Fe3+ утворюється метгемоглобін.
Метгемоглобін – стійка сполука гемоглобіну, який містить Ферум трьохвалентний, з киснем. Метгемоглобін утворюється у тому випадку, коли O2 не приєднується до гему, а окиснює Ферум. Під час дихання в еритроцитах безперервно утворюється метгемо-глобін. Для його відновлення в еритроциті існує спеціальна ферментативна система, яка відновлює метгемоглобін і перетворює його в нормальний дезоксигемоглобін. Дефект цієї системи спричиняє важке захворювання – метгемоглобінемію, за якої гемоглобін перестає бути переносником кисню. Вивільнення кисню з метгемоглобіну ускладнене, що призводить до порушення газообміну в тканинах. Утворення цієї сполуки в еритроцитах може бути спадковим чи набутим. В оснаньому випадку метгемоглобін утворюється у разі впливу на еритроцити сильних окисників (нітрати, неорганічні нітрити, анілінові отрути, деякі медикаментозні препарати).
Карбоксигемоглобін HbСО утворюється завдяки набагато вищій спорідненості гемоглобіну з чадним газом, ніж з киснем, тому транспорт останнього в присутності СО утруднений.
Глікозильований гемоглобін HbA1с утворюється в результаті неферментативного приєднання глюкози до β-ланцюгів гемоглобіну. Ця повільна хімічна реакція протікає протягом усього життя еритроцита. Вміст HbA1с у зрілих еритроцитах здорових людей становить 3–5 % від загальної кількості гемоглобіну. Глікозилювання гемоглобіну залежить від тривалості контакту еритроцитів з цукрами, які є в кровоносному руслі. Старі еритроцити, які довгий час знаходяться в руслі крові, характеризуються високим ступенем глікозилювання і відповідно високим вмістом глікозильованого гемоглобіну.
