- •Розділ 2. Дослідження системи крові
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
- •2.2.5. Диференціальна діагностика анемій та гемоглобінопатій
- •2.3. Лейкоцити – гетерогенна група клітин периферичної крові
- •2.3.1. Виділення та дослідження функціонального стану лейкоцитів
- •2.3.2. Дослідження апоптозу лейкоцитів периферичної крові
- •2.4. Дослідження системи гемостазу
- •2.4.1. Дослідження ролі тромбоцитів у процесі гемостазу
- •2.5. Дослідження клітин кісткового мозку
- •2.5.1. Виділення та дослідження морфології клітин кісткового мозку
- •2.5.2. Цитохімічні дослідження клітин кісткового мозку
- •2.6. Визначення імунологічних показників крові
- •Розділ 2. Дослідження системи крові Організація роботи на практикумі “Дослідження системи крові”
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •3. Гомеостатична функція.
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.1.1. Техніка проколу шкіри пальця та взяття крові для клініко-біохімічних аналізів
- •2.1.1.2. Визначення гематокритної величини
- •Уніфікований мікрометод визначення гематокриту (загального об’єму еритроцитів, модифікація і. Тодорова)
- •2.1.1.3. Визначення концентрації глюкози в крові глюкозооксидазним методом
- •Визначення концентрації глюкози в сироватці крові
- •2.1.1.4. Глюкозотолерантний тест
- •2.1.1.5. Визначення загального вмісту білків сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •2.1.1.6. Електрофорез білків сироватки крові на папері
- •2.1.1.7. Електрофорез білків сироватки крові в агаровому гелі
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •Лейкоцитарний росток. Лейкоцити периферичної крові поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) і агранулоцити (лімфоцити, моноцити) (рис. 2.13).
- •2.1.2.1. Визначення швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •2.1.2.2. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Різні розмірності вираження концентрації гемоглобіну
- •2.1.2.3. Визначення кількості еритроцитів в 1 л крові
- •2.1.2.4. Розрахунок середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті
- •2.1.2.5. Розрахунок кольорового показника крові
- •2.1.2.6. Визначення кількості лейкоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.7. Визначення кількості тромбоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.8. Техніка виготовлення мазків крові
- •2.1.2.9. Підрахунок лейкоцитарної формули периферичної крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.1.1. Підрахунок кількості еритроцитів меланжерним методом
- •2.2.1.2. Визначення глікогену еритроцитів цитохімічним методом
- •2.2.1.3. Визначення осмотичної резистентності еритроцитів
- •2.2.1.4. Визначення резистентності еритроцитів до кислотного гемолітика
- •Кінетика гемолізу еритроцитів
- •2.2.1.5. Виявлення базофільної зернистості еритроцитів
- •2.2.1.6. Безапаратне фракціонування еритроцитів крові у градієнті густини сахарози
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.2.1. Визначення кількості ретикулоцитів
- •1. Фарбування ретикулоцитів блискучим крезиловим синім безпосередньо на предметному склі.
- •2. Фарбування ретикулоцитів у пробірках.
- •2.2.2.2. Визначення швидкості дозрівання та добової продукції ретикулоцитів
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Хід роботи
- •2.2.3.2. Визначення гемоглобіну у фіксованих препаратах
- •2.2.3.3. Забарвлення тотальних препаратів на гемоглобін солянокислим бензидином
- •2.2.3.4. Визначення вмісту лужностійкого гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.3.5. Кількісне визначення термолабільного гемоглобіну
- •2.2.3.6. Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну
- •2.2.3.7. Визначення фетального гемоглобіну на мазках крові
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
2.2.1.5. Виявлення базофільної зернистості еритроцитів
Принцип методу. Еритроцити з базофільною зернистістю виявляють у мазках крові, забарвлених звичайними способами за Романовським-Папенгеймом, проте кращих результатів досягають у випадку забарвлювання метиленовим синім.
Обладнання. Вата, скарифікатори, предметні скельця, шліфоване скло, скляні палички, піпетки, груші, дозатори, рукавички, кювета для забарвлення препаратів, термометр.
Реактиви
1. Спирт – 70 º розчин.
2.. Метиловий спирт.
3. Метиленовий синій – 1 % водний розчин.
4. Суміш Нікіфорова.
5. Дезрозчин.
Хід роботи
Виготовляють мазки крові (див. п. 2.1.2.8). Мазок фіксують 3 хв у метиловому спирті, потім після висушування заливають фарбою (5 крапель 1 % водного розчину метиленового синього на 20 мл водопровідної води) на 1 год. Фарбу зливають, мазок висушують. У цьому випадку базофільна зернистість в еритроцитах набуває фіолетово-синього забарвлення. Рахують 10 000 еритроцитів і відзначають кількість еритроцитів з базофільною зернистістю. Підраховують еритроцити приблизно у 60 полях зору.
Нормальні значення. У нормі на 10 000 еритроцитів трапляється п’ять еритроцитів із базофільною зернистістю.
Клініко-діагностичне значення. Збільшення кількості еритроцитів із базофільною зернистістю свідчить про токсичне ураження кісткового мозку (трапляється передчасна дегенерація цитоплазми еритроцитів) і є прогнозом певних порушень в організмі. Велика кількість таких еритроцитів з’являється при отруєнні свинцем, мегалобластних анеміях.
2.2.1.6. Безапаратне фракціонування еритроцитів крові у градієнті густини сахарози
Принци методу. Фракціонуванням у градієнті густини сахарози можна поділити еритроцити на різновікові групи. Відомо, що густина еритроцитів змінюється зі старінням і прямо залежить від віку клітин. Основною рушійною силою фракціонування є піднімальна сила, що розподіляє еритроцити знизу вверх уздовж вертикальної осі колонки.
Обладнання. Колонка (10 х 200 мм) з краником біля основи для відбору клітинних фракцій, штатив для кріплення колонки, штатив з пробірками, піпетки.
Матеріали. Еритроцитарна суспензія.
Реактиви
1. Натрій хлорид – 0,9 % розчин (розчин натрій хлориду можна замінити буферною сумішшю (рН 7,2–7,4), яка містить 0,07 М калій-фосфатний буфер і фізіологічний розчин у співвідношенні 3:1).
2. Сахароза – 30 %, 26 %, 22 %, 18 %, 14 %, 10 %, 6 % розчини, приготовлені на 0,9 % розчині натрій хлориду.
Хід роботи
Готують цитратну кров, додаючи 50 мкл 5,0 % розчину натрій цитрату до 500 мкл крові. Еритроцити відділяють від плазми крові шляхом центрифугування при 3 000 об/хв протягом 5 хв. Плазму відсмоктують пастерівською піпеткою або за допомогою шприца з довгою голкою. Еритроцити двічі промивають охолодженим фізіологічним розчином (0,9 % розчин натрій хлористий) при 3 000 об/хв по 5 хв. Після останього промивання та відсмоктування надосадової рідини з дна центрифужної пробірки збирають еритроцитарну масу.
У штативі закріплюють колонку у вертикальному положенні, кран біля основи колонки закривають. На дно колонки спочатку наливають 30 % розчин сахарози (на дні колонки створюють основу), а тоді 0,5 мл еритроцитарної суспензії (суспензію отримують розведенням 0,1 мл еритроцитарної маси до об’єму 1,0 мл фізіологічним розчином). Колонку залишають у вертикальному положенні 10 хв для створення природної гравітаційної диференціації клітин.
Через 10 хв колонку нахиляють під кутом 60°. По стінці обережно почергово нашаровують по 2 мл розчину сахарози починаючи з 30 % і далі відповідно: 26 %, 22 %, 18 %, 14 %, 10 %, 6 %. Пам’ятайте, що розчини сахарози мають бути зроблені на фізіологічному розчині (0,85 % розчині NаСl). Після нашарування розчинів сахарози колонку знову закріплюють вертикально. Через кілька хвилин отримують сім клітинних популяцій, які відбирають через краник в окремі пронумеровані центрифужні пробірки. Клітинні фракції двічі відмивають від розчину сахарози охолодженим фізіологічним розчином шляхом центрифугування при 8 000 об/хв протягом 5 хв. Після останнього центрифугування надосадову рідину видаляють, а осад еритроцитів ресуспендують в 1,5 мл фізіологічного розчину і використовують у подальших дослідженнях:
для диференціації отриманих клітинних популяцій у віковому аспекті проводять цитологічний контроль на вміст ретикулоцитів. У нефракціонованій крові міститься 1 % ретикулоцитів. У фракціонованій крові ретикулоцити виявляють у верхніх трьох фракціях – це 5, 6 і 7. У п’ятій фракції – до 7 % ретикулоцитів, у шостій – до 12 %, у сьомій – до 15 % ретикулоцитів;
для диференціації отриманих клітинних популяцій у віковому аспекті проводять визначення резистентності еритроцитів в отриманих фракціях до кислотного гемолітика;
для диференціації отриманих клітинних популяцій у віковому аспекті проводять визначення осмотичної резистентності еритроцитів в отриманих фракціях.