Лейкоцитарний росток. Лейкоцити периферичної крові поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) і агранулоцити (лімфоцити, моноцити) (рис. 2.13).

Рис. 2.13. Основні групи лейкоцитів периферичної крові

Гранулоцитарний ряд. Родоначальна клітина цього ряду – мієлобласт – характеризується всіма переліченими вище ознаками молодих клітин червоного кісткового мозку. Від недиференційованого бласта його відрізняє дещо грубша структура ядра і наявність у цитоплазмі неспецифічної азурофільної зернистості червоного кольору. Мієлобласт немає ще видової (нейтрофільної, базофільної та еозинофільної) специфічності.

Промієлоцит – найбільша клітина у нормальному мієлоїдному ряді (12–16 мкм), містить багато цитоплазми. Ядро велике, часто овальної форми, розташоване іноді ексцентрично. Структура його ще молода (тонкопетлиста), але грубша, ніж у мієлобласта. Нуклеолі, як правило, не трапляються. Забарвлення цитоплазми не гомогенне. Поряд із базофільними ділянками є оксифільні. Особливо характерна для морфології промієлоцита його зернистість. Вона специфічна (нейтрофільна, базофільна та еозинофільна), що і визначає належність промієлоцита до одного зі специфічних видів гранулоцитів.

Мієлоцит – зріла для кісткового мозку клітина. Розмір від 8 до 18 мкм. Ядро кругле чи овальне, іноді з ввігненням, розташоване часто ексцентрично. Займає приблизно половину об’єму клітини. Структура ядра побудована чергуванням темних ділянок базихроматину зі світлими ділянками оксихроматину. Ядерця відсутні. Навкруги ядра є великий обідок цитоплазми, яка зафарбовується у різні відтінки голубого і рожево-фіолетового кольору залежно від стадії дозрівання. Зернистість специфічна і зріла, відповідає специфічному клітинному типу: за нею розрізняють мієлоцити нейтрофільні, еозинофільні та базофільні. У цитоплазмі нейтрофільного мієлоцита є багато дрібних і великих нейтрофільних зерен фіолетового кольору.

Метамієлоцит. Розмір рід 10 до 16 мкм. Ядро займає половину цитоплазми і має підковоподібну або S-подібну форму. Ядро більш компактне. Цитоплазма блідо-рожевого кольору, іноді сірувата або світло-синя. У цитоплазмі є фіолетова зернистість, розміщена рівномірно.

Паличкоядерний нейтрофіл відрізняється від сегментоядерного лише формою ядра, яке у нього має вигляд вузької стрічки без перемичок, що розділяють його на сегменти.

Сегментоядерний нейтрофіл має діаметр 11–14 мкм. Ядро складається із 2–4 сегментів, з’єднаних тонкими перемичками. Вміст РНК у цитоплазмі низький. Більшу частину клітини займає блідо-рожева цитоплазма із значною нерівномірною дрібною зернистістю (нейтрофільні гранули діаметром 0,2–0,5 мкм), зафарбованою в рожево-синій або фіолетовий колір. Мітохондрій мало, апарат Гольджі слабко виражений.

У нормі в крові наявні паличкоядерні і сегментоядерні нейтрофіли. Ядро паличкоядерного нейтрофіла має форму вигнутої палички (стрічки) і в тонких місцях містить компактні неперервні нитки базихроматину. У сегментоядерного нейтрофіла ядро розділене на окремі сегменти різного розміру і форми, які об’єднані оболонкою ядра. Базихроматин ядра звичайно збирається в окремі грубі згустки, переважно по його периферії, зафарбовуючи ядро у темно-фіолетовий колір. Кількість сегментів у сегментоядерному нейтрофілі зазвичай коливається від 2 до 5. Нейтрофіли з більшою кількістю сегментів (8–12 і більше), так звані полісегментовані, трапляються при патології (перніціозна анемія, лейкози).

Нейтрофільні лейкоцити мають здатність пересуватися, проходити через базальні мембрани і між клітинними елементами, прямуючи до ділянки запалення, тканинного розкладу, де є шкідливі агенти. Їм властива фагоцитарна функція. Реакція на подразнення, інфекцію, сепсис полягає у виході в периферичну кров не лише зрілих нейтрофілів, але і молодих форм (метамієлоцитів, мієлоцитів). Нейтрофіли – це активні ферментоутворювачі (лейкопротеази, амілази, пептидази, каталази, оксидази, пероксидази та ін.). Нейтрофільні лейкоцити беруть участь у формуванні і переносі антитіл у білковому обміні. Вони мають здатність стимулювати процеси регенерації. Значний нейтрофільний лейкоцитоз при запальних процесах є показником повноцінної захисної реакції організму.

Еозинофіл має діаметр 12–17 мкм. Розмір клітин і ядерно-цитоплазматичне співвідношення такі ж як і в нейтрофілів, проте ядро еозинофілів пухкіше і фарбується у світліші тони. Сегментоядерні еозинофіли звичайно мають два сегменти однакового розміру, зрідка три. В окремих випадках ядро може бути полісегментованим. Цитоплазма містить значну зернистість – близько 200 гранул. Цитоплазма забарвлюється у слабо-голубий колір, але вона малопомітна серед великої кількості округлих зерен, пофарбованих у жовтувато-червоний колір. Зернистість більша за нейтрофільну (діаметр 0,6–0,7 мкм), забарвлюється еозином в оранжевий колір. Мітохондрій мало, апарат Гольджі добре виражений. Головна функція еозинофілів полягає в участі їх в алергічних реакціях, під час яких вони виконують транспортну і антитоксичну роль.

Базофіл є трохи меншим, ніж сегментоядерний нейтрофіл. Виявляють генерації діаметром 8–10, 12–14, 14–16 мкм. Цитоплазма забарвлюється в блідо-рожевий або фіолетовий колір. Зернистість базофіла велика, гранули мають різну форму і величину. Зернистість забарвлюється метахроматично толуїдиновим синім у червоно-фіолетовий колір. Барвником Романовського вона забарвлюється у брудно-синій колір. Під час фарбування мазків частина зерен розчиняється у воді, тому в препаратах базофіли нерідко виглядають розмитими, дифузно зафарбованими у фіолетовий колір з поодинокими зернами. У місцях розчинених зерен часто трапляються невеликі і безколірні ділянки. Ядро сегментоядерного базофіла порівняно велике, темнозабарвлене, безструктурне, розпливчасте і зрідка розділене більше ніж на дві частини. Сегментоядерні базофіли дуже важко відрізнити від паличкоядерних форм через значну і густу зернистість, що вкриває ядро.

Базофіли мають багато спільних рис з тучними клітинами сполучної тканини, а саме: специфічна зернистість, що забарвлюється метахроматично у фіолетово-червоний колір, високий вміст гепарину, гістаміну. Вважають, що базофіли відіграють транспортну роль, підводячи гепарин до стінок судин. Вони містять половину всього гістаміну крові. У разі алергічних реакцій відбувається дегрануляція базофілів і вивільнення гістаміну.

Лімфоцитарний ряд. Лімфоцити утворюються у лімфоїдних органах (лімфовузлах, селезінці, тимусі) та у кістковому мозку. У місцях їх утворення розташовані молоді клітини цього ряду: лімфобласти і пролімфоцити.

Лімфобласт – похідну клітини-попередниці лімфоцитів – характеризують ті самі риси молодості, що й інші родоначальні клітини гемопоезу. Відрізняють його менша кількість нуклеолів у ядрі (2–3), дещо грубша структура і значно інтенсивніше забарвлення цитоплазми із вираженим обідком перинуклеарного просвітлення. Від мієлобласта лімфобласт відрізняється негативною реакцією на мієлопероксидазу і відсутністю азурофільної зернистості у цитоплазмі.

Пролімфоцит – проміжна форма між лімфобластом і лімфоцитом – характеризується ніжнішою, ніж у лімфоцита, структурою ядра та іноді залишками нуклеолів у ньому. Він менший за лімфобласт, характер і забарвлення цитоплазми такі самі, як у лімфоцита.

Лімфоцит. Лімфоцити периферичної крові неоднорідні за морфологією. Розмір коливається від 7 до 10 мкм. Ядро кругле, овальне, іноді бобоподібне. Структура ядра груба, звичайно складається із грудочок базихроматину і невеликої кількості оксихроматину, що створює враження нашарувань. Ядро зафарбовується у темно- і світло-фіолетовий колір, у ньому іноді трапляються світлі ділянки, що ніби імітують ядерця. Цитоплазма лімфоцитів світло-синя (базофільна) з просвітом навколо ядра. Лімфоцити рідко можуть мати азурофільну зернистість, яка фарбується в червоний колір. Лімфоцитам властивий дуже інтенсивний білковий обмін, що визначає їхню участь в утворенні антитіл. У них виявлено ферменти – лізоцим, нуклеаза, амілаза та ін. Вони також беруть участь у репаративно-трофічних процесах.

Плазмобласт (імунобласт) – клітина, що дає початок плазматичним, походить від клітини-попередниці В лімфоцитів. Характеризується відомими ознаками молодості, від інших родоначальних клітин відрізняється інтенсивнішим забарвленням ядра та яскравим фіалковим забарвленням цитоплазми.

Проплазмоцит має велике ядро грубшої, ніж плазмобласт, структури, без нуклеолів, іноді розташоване ексцентрично; цитоплазма синьо-фіолетового кольору.

Плазматична клітина має діаметр 8–10 мкм; ядро маленьке, грудкуватої структури, розташоване, як правило, ексцентрично. Цитоплазма має виражене перинуклеарне просвітлення рожево-бузкового кольору, різної інтенсивності, часто вакуолізована.

Моноцитарний ряд. Ідентифікація монобласта складна, оскільки для нього характерні ті самі ознаки, що й для недиференційованого бласта. Від останнього він відрізняється лише більшою величиною і схильністю до ядерного поліморфізму.

Промоноцит за морфологією дуже близький до моноцита, але має ніжнішу, ніж у нього, структуру ядра.

Моноцит – найбільша клітина периферичної крові (діаметр 14–20 мкм). Ядро займає більшу або однакову з цитоплазмою частину клітини. Воно може бути бобоподібним або мати форму метелика, гриба тощо. Нитки базихроматину у вигляді звивистих грубих тяжів утворюють широку сітку з потовщеннями. Ядро зафарбовується у червонувато-фіолетовий колір – світліший, ніж у нейтрофільних лейкоцитів і лімфоцитів. Цитоплазма забарвлюється у димчастий або синювато-димчастий колір і часто має дрібну азурофільну зернистість. Нерідко в цитоплазмі біля ядра містяться вакуолі, фагосоми, пігментні зерна тощо.

Лейкоцитарна формула крові – відсоткове співвідношення різних видів лейкоцитів у мазку крові. При оцінці лейкоцитарної формули необхідно брати до уваги і абсолютний вміст окремих видів лейкоцитів.

Клінічні показники по тромбоцитах і лейкоцитах наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Окремі нормальні показники периферичної крові дорослих людей

Показники		Середні величини	Межі коливань
Тромбоцити в 1 мкл крові		250 · 103	180–320 · 103
Лейкоцити в 1 мкл крові		6,4 · 103	4,0–8,8 · 103
Нейтро-філи, %	Сегментоядерні	58	45–70
	Паличкоядерні	3,5	1–6
Еозинофіли, %		3,0	0–5
Базофіли, %		0,5	0–1
Лімфоцити, %		29	18–40
Моноцити, %		6,0	2–9