209]. Виникнення теорій про те, що культура концептуалізує тіло,

а не навпаки, а потім усвідомлення того факту, що ґендерна іден-

тичність конструюється не поряд з расовою, класовою, етнічною

або національною, а всередині та через ці й інші відмінності, до-Становлення теорії ґендеру 99

зволили дослідникам критично поставитися до того, що ґендерна

ідентичність формується на основі суто сексуальної різниці.

Феміністські дослідження, безумовно, є першоджерелом ґе-

ндерних досліджень, але, з іншого боку, вони постають у транс-

формованому вигляді. В них змінені базові методологічні прин-

ципи: феміністська методологія есенціалізму замінена на мето-

дологію конструктивізму, феміністські дослідження злилися з

ґендерними, втративши статус єдиного способу вивчення про-

блематики ґендерних владних взаємозалежностей та ієрархій у

суспільстві. Виникнення ґендерних досліджень, а не просто пе-

рехід від феміністських і жіночих досліджень до ґендерних, став

закономірним підсумком теоретичних пошуків фемінізму другої

хвилі. Цей факт підняв ґендерні дослідження на новий рівень.

Теоретичний фемінізм, критикуючи патріархат у всіх сферах

людської діяльності, прийшов до іншого виду ігнорування – суто

феміністського. Особливо яскраво це відбилося на радикальних

варіантах фемінізму, що намагаються зробити категорію “жінка”

універсальною. Зрозуміло, що недоліками такої позиції стали

онтологічний есенціалізм, політичний утопізм та романтизм.

Недоліки радикальних позицій фемінізму та постфемінізму

подолано в ґендерних дослідженнях за допомогою поняття ґенде-

ру. Усунуто головну суперечність теоретичного фемінізму: зрозу-

міти розвиток як визнання різнобічності та розмаїття. Поглиблю-

ючи розуміння жіночності та поняття “жінка” через порівняльний

аналіз чоловічості та поняття “чоловік”, ґендерні дослідження

сприяли уникненню крайнощів одного й іншого тиску.

Найважливішим висновком порівняльної, критичної та єдна-

льної роботи постав поворот до академізму. Найяскравішим про-

явом його стала інституалізація досліджень у сфері ґендеру. До-

волі резонансною стала стаття “Фемінізм, постмодернізм та ґенде-

рний скептицизм” (1990) Сюзан Бордо. Там обґрунтовано знакове

питання про цілевідповідність використання ґендеру як аналітич-

ної категорії. Бордо зняла на теоретичному рівні напругу між зба-

лансованою ґендерною свідомістю й ідентичністю (як джерела

політичної єдності та альтернативного бачення), а також підбила

підсумки першої хвилі фемінізму. Остаточним результатом її ана-Основи теорії ґендеру

100

лізу стала ідея політичної відповідності визнання ґендерних іден-

тичностей та аналітичної продуктивності поняття ґендеру.

Підсумовуючи, слід зауважити, що розуміння ґендеру в ґен-

дерних дослідженнях має певні відмінності від його тлумачення

й застосування в феміністських і жіночих дослідженнях. Це:

• критика та відмова від есенціалізму в розумінні феномена

статі;

• визнання та застосування для теоретичного аналізу ґен-

деру положень, розроблених у межах соціо-конструк-

тивістської парадигми;

• розширення предметного поля досліджень через залуче-

ння, поруч із жіночими, чоловічих досліджень, теорій се-

ксуальності, квір-теорій;

• розширення використовуваних методологічних підходів,

зокрема й тих, які відкидав ранній фемінізм другої хвилі

(наприклад, використання методів аналітичної філософії).

Спільними для феміністських і ґендерних (як постфемініст-

ських) досліджень позиціями у вивченні ґендерної проблематики

є намагання критично проаналізувати сутнісні – прийдешні та

сучасні – ґендерні структури суспільства з метою зміни структур

влади та підкорення всередині їх соціальної організації.

Ґендер є ключовою категорією такого критичного аналізу.

Зрозуміло, що сумнів в універсальності бінарної пари стать/

ґендер у сучасних ґендерних теоріях (і не тільки) позначив епіс-

темологічні межі їх застосування. Як будь-який соціальний фе-

номен, статева нерівність може піддаватися аналізові принаймні

на трьох рівнях: на рівні метатеорії, теорії середнього рівня та

прикладної методології. Як зазначалося, найширші можливості

теоретизування надає рівень метатеорій на кшталт марксизму,

психоаналізу, постструктуралізму. Можна стверджувати, що ма-

рксистський фемінізм для розуміння та пояснення структурної

нерівності статей використовує клас, психоаналітичний – несві-

доме, радикальний – жіночу сексуальність, чорний фемінізм –

расу, постколоніальний – етнос, культурний фемінізм – жіночі

цінності тощо. Можна також виділяти особливі типи метатеоре-Становлення теорії ґендеру 101

тичного аналізу: символічний (М. Фуко, Ж. Лакан), структурний

(Т. Парсонс, М. Мід), біологічний (З. Фройд).

На середньому рівні концепція ґендеру представлена теоріями

соціального конструктивізму, а також теоріями сексуальних відмі-

нностей. Прикладна методологія вивчає ґендер як спосіб інтерпре-

тації даних, тут застосовуються кількісні та якісні дослідження.

Досить довго теоретичні дослідження цієї проблематики не

мали упереджень щодо остаточного категоріального розподілу

на стать і ґендер. Але поступово дихотомія стать/ґендер втрача-

ла свою однозначність. Зокрема, Г. Рубін запропонувала концеп-

цію статево-ґендерної системи, що трансформує біологічну сек-

суальність у продукти людської діяльності. Розподіл суспільства

на чоловіків і жінок слугує передусім економічним потребам

традиційного суспільства і концентрації матеріальної та симво-

лічної влад у руках старших чоловіків. Використовуючи ідеї Ле-

ві-Строса про структури роду, Г. Рубін показала, що інструмен-

том дотримання екзогамії та миру між племенами в парелінійно-

му суспільстві був обмін жінками. Оскільки жінки мають вар-

тість, їх можна використовувати в торгівлі між чоловіками: так

виник соціальний порядок, якого ми дотримуємось і нині.

По суті, цей соціальний устрій є чоловічим гомосоціальним

контрактом, що конструює обидві статі як різні, нерівні та при

цьому компліментарні. Така система влади спрямована на кон-

центрацію матеріального й символічного капіталів у руках бать-

ків, тобто старших чоловіків, для контролю над молодими чоло-

віками та жінками. Сім’я – це місце влади, що охороняє добро-

бут чоловіків і підтримує систему нерівності жінок.

Дещо пізніше в теорії ґендеру виникло поняття “примусової

гетеросексуальності”. Аргументи на користь такої категорії на-

водилися через пояснення наявності потужного зв’язку між ста-

ном жінок і структурами сім’ї, материнства як інституту та нор-

мативним примусом до єдиної моделі сексуальної поведінки.

Отже, виходить, що для такого суспільства стає найважливішим

розподілити всіх у соціальній, етнічній, класовій, економічній та Основи теорії ґендеру

102

сексуальній реальності. Ґендер таким чином постає комплексною

системою владних відносин.

У теорії іншого розуміння ґендеру – як системи владних від-

носин – відчутним є вплив постмодернізму М. Фуко. Але в су-

часних ґендерних теоріях ця концепція суттєво оновлена й зба-

гачена думкою про те, що ґендер має бути визначений комплекс-

но, а не за застарілою дихотомічною схемою статі та ґендеру.

Зокрема, Дж. Скот, відомий історик, констатує “…збіг моменту

виникнення терміна “ґендер” з потужним епістемологічним пе-

реворотом на Заході, що знаменує постнекласичну науку, пере-

хід від наукових до літературних парадигм (зміщення акцентів з

причини на значення) та суперечки між тими, хто обстоював

прозорість фактів, та тими, хто наполягав, що вся реальність

конструюється…” [13, 166]. Вона наполягає на тезі, що ґендер є

найсуттєвішим чинником суспільних відносин, що містить такі

взаємопов’язані елементи, як: культурні символи (Єва та Марія

як символи жінки, світло і тьма тощо); нормативні поняття, за

допомогою яких уможливлюється інтерпретація символів.

Ці поняття відбивають релігійні, освітні, наукові, правові, по-

літичні вчення та зазвичай мають форму бінарних протилежнос-

тей, що, безумовно, характеризують чоловіче та жіноче, маскулін-

не й фемінне; поняття політики та їх досоціальних інститутів. Ґен-

дерні відмінності наявні не лише в сім’ї та домашній праці. Вони

відчутно проявляються в економіці, на ринку праці, в освіті, полі-

тиці. Четвертим елементом ґендеру як соціально обумовленого

чинника є самоідентифікація особистості як процес особистісного

усвідомлення належності до тієї чи іншої статі.

Сучасна теорія ґендеру як соціального інституту наочно від-

биває структуру ґендеру щодо соціуму та особистості. Як соціа-

льний інститут, ґендер охоплює:

• ґендерні статуси як соціально визнані норми, що прояв-

ляються в поведінці;

• ґендерний розподіл праці;

• ґендерні сімейні зв’язки з правами та обов’язками кожної

статі; Становлення теорії ґендеру 103

• ґендерні структури особистості як комбінації характер-

них рис, що проявляються в почуттях і поведінці;

• ґендерний соціальний контроль, тобто формальне або

неформальне сприйняття конформістської поведінки та

стигматизація, соціальна ізоляція, покарання та медичне

лікування нонконформістської поведінки;

• ґендерну ідеологію як виправдання ґендерних статусів та

їх різних оцінок;

• ґендерні образи як культурні репрезентації ґендеру та

втілення ґендеру в символічній мові й художній продук-

ції, що відтворює й узаконює ґендерні статуси. Основи теорії ґендеру

104

Характеризуючи особистість, стверджує сучасна ґендерна

теорія, ґендер охоплює такі компоненти:

• категорія статі, тобто належність до певної біологічної

статі;

• ґендерну ідентичність як особистісне сприйняття своєї

статевої належності;

• ґендерний шлюбний і репродуктивний статуси як

здійснення або нездійснення дозволеного та недозволено-

го виконання батьківських ролей;

• ґендерну структуру особистості, тобто внутрішньо при-

таманні зразки соціально визнаних емоцій, організованих

структурою сім’ї та батьківства;

• ґендерні процеси як соціальні практики освіти, навчання,

необхідних рольових реплік, що роблять поведінку ґен-

дерно прийнятною і включають розвиток ґендерної іден-

тичності;

• ґендерні переконання як сприйняття або несприйняття

ґендерної ідеології.

Ще однією теорією, що робить предметом спеціального ана-

лізу ґендер як концепцію, стала ідея побудови теорії з викорис-

танням психології спілкування. Ґендер у ній розуміють як систе-

му міжособистісної взаємодії, за допомогою якої створюється,

утверджується та відтворюється уявлення про чоловіче й жіноче

як базових категорій соціального порядку. Такої думки дотри-

муються американські дослідники Гарфінкель, Вест, Цимерман,

Гофман. Належність до певної статі визначається, на думку цих

науковців, культурним контекстом. Ґендерні відносини в ній по-

стають як конструкти культури, а робота культури з визначення

ґендерної належності називається ґендером.

Наступним теоретичним розвитком теорії ґендеру стало ро-

зуміння ґендеру як технології.

В американських ґендерних теоріях наявна, завдяки Т. де

Лауретіс, теорія, відповідно до якої ґендер розуміється як процес

конструювання суб’єкта, перетинаючись з іншими нормативни-

ми змінними, такими, як раса, клас, етнос, вік тощо. Такий пере-Становлення теорії ґендеру 105

тин уможливлює відтворення владної системи, що конструює

соціально визнаних суб’єктів. Ґендер, в такому розумінні та в

такій методології, є не просто похідною від анатомо-біологічної

статі, а соціальною конструкцією, репрезентацією, складником

дискурсивних і візуальних репрезентацій, що розглядаються (за

М. Фуко) як продукт різних соціальних інституцій: не лише

сім’ї, системи освіти, масмедій, медицини, права, але також, і не

меншою мірою, – мови, мистецтва, літератури, кіно, наукової

теорії. Справжня реальність індивіда, на думку Лауретіс, полягає

в ефектах саморепрезентації індивіда. Це видається можливим у

досить широких межах – від нормативної статевої ідентичності

та соціальної ролі через розмивання меж статі до зміни ідентич-

ності назавжди.

Ми вже зауважували на факті існування нової дисципліни –

queer studies, що досліджує саме такий бік проблеми. Ані жіночі,

ані ґендерні дослідження не зачіпали такою мірою проблематики,

що доповнила їх до цілісної картини та представила дослідження

найрізноманітніших ефектів саморепрезентації індивідів. Сфера

ґендерних досліджень та їх доволі агресивного двійника – queer

studies – в подальшому може розширюватися, охоплюючи різні

практики зміни тіла та його трансформацій.

Наступною сторінкою в розвитку ґендерної теорії стало ро-

зуміння ґендеру як процесу конструювання ідентичності, спосо-

бу культурного відокремлення ґендеру. Його основною ідеєю

стало уявлення про сконструйований статус ґендеру як такий, що

теоретизується як радикально незалежний від статі, а ґендер сам

по собі стає вільно плаваючим артефактом, від якого походить,

що “чоловік” і “чоловічий” можуть відображати і жіноче тіло, і

чоловіче, а “жінка” та “жіночна” – також можуть позначати чо-

ловіче та жіноче тіло (Дж. Батлер).

Якщо й можна обговорювати природу статі, то це означає,

що стать сконструйована соціально, подібно до ґендеру. Ґендер

не завжди постулюється як постійний і незмінний у різних істо-

ричних контекстах, а ще тому, що ґендер перетинається з расо-

вою, класовою, етнічною, сексуальною та регіональною модаль-

ностями ідентичностей, що встановлені дискурсивно. В резуль-

таті стає неможливим відокремити ґендер від політичних і куль-Основи теорії ґендеру

106

турних перетинів, в яких він відтворюється. Тут ґендер виступає

як маркер біологічного, лінгвістичного та\або культурного, тобто

перетворюється на індивідуальний атрибут.

Узагальнюючи, можемо коротко систематизувати ці теоре-

тичні пошуки так. Ґендерні дослідження, безумовно, є широко

розгалуженою низкою теорій, і, відповідно, ступені сприйняття

ґендерних досліджень мають певні рівні. В сучасних новітніх

дослідженнях ґендеру ми спостерігаємо багато рівнів і форм.

Однак сутність сучасних ґендерних досліджень охоплюється

ідеєю розрізнення статі та ґендеру, вивчення їх взаємодії. Концеп-

туальною основою такого вивчення стає саме поняття “ґендер”,

що позначає всі ті соціальні та культурні норми, правила та ролі,

які суспільство надає людям залежно від їх біологічної статі. Дис-

циплінарною матрицею аналізу стають ґендерні дослідження,

спрямовані на вивчення соціальних і культурних реалізацій біоло-

гічної статі та різних форм сексуальності.

Теза про те, що статева диференціація, яка проявляється на

всіх рівнях соціальних відносин, зумовлена біологічною проти-

лежністю чоловіка та жінки (есенціалізм), у цьому контексті по-

стають як різновид патріархатної ідеології, що виправдовує саме

таку соціальну ситуацію пригноблення однієї статі іншою.

У процесі становлення й розвитку власне ґендерних дослі-

джень есенціалістська точка зору поступово змінювалася на со-

ціо-конструктивістську. Конструктивізм, або культурний реляти-

візм, наполягає на тому, що й за доведеної наявності біологічних

відмінностей між статями основне значення має процес соціаль-

ного конструювання статевих відмінностей. Конструктивізм від-

повідає на питання, як культура використовує первинні біологіч-

ні відмінності для формування конвенцій, системи влади тощо.

Як стає зрозумілим за умов глибокого аналізу цих проблем,

у позасоціальній сфері не існують ані чоловік, ані жінка. Фемі-

нінність і маскулінність конституюються в специфічних культу-

рних обставинах поряд з класовими, віковими, іншими чинника-

ми; і те, що зазвичай вважається природним, найчастіше буває

культурно породженим. Становлення теорії ґендеру 107

Використана література:

1. Айзенстайн З. Экспорт феминизма Севера и Запада // Ген-

дерные исследования. Харьков: ХЦГИ. –1998. – №1.

2. Батлер Дж. Гендерное беспокойство. – 1995.

3. Брайдотти Р. Номадические субъекты: тело и сексуальное

различие в современной феминистической теории. – 1994.

4. В процессе феминистического исследования. – Л., 1981.

5. Вейнингер О. Пол и характер. Мужчина и женщина в мире

страстей и эротики. М.: Форум ХIX-XX-XXI, 1991.

6. Воронина О.А. Универсализм и релятивизм культуры в кон-

струировании гендерной системы // Теория и методология

гендерных исследований. Курс Лекций / Под общ. ред. Во-

рониной О.А. – М.: МЦГИ-МВШСЭН-МФФ, 2001.

7. Гуревич А.Я. Исторический синтез и Школа “Анналов”. –

М.: Индрик, 1993.

8. Женщина. Гендер. Культура. – М.: МЦГИ, 1999.

9. Современная западная философия. Словарь. 2-е изд., пере-

раб. и доп. – М.: ТОН – Остожье, 1998.

10. A Glossary of Feminist Theory. Ed. De Sonya Andermahr, Terry

Lovell and Carl Wolkovitz. – London: Arnold; New York: Ox-

ford University Press, 2000.

11. Introduction to Women’s Studies, Women’s Realities, Women’s

Choices. An Introduction to Women’s Studies by Humter Col-

lege Women’s Studies Collective / New York, Oxford: Oxford

University Press, 1983.

12. Mead M. Sex and Temperament in three Primitive Societies.

N.Y. 1935.

13. Scott J.W. Gender: A Useful Category of History. Ed. By

J.W.Scott. – Oxford University Press, 1996.

14. The Cambrige Dictionary of Philosophy. Ed. by Robert Audi.-2nd

ed. – Cambrige University Press, 2000.

Розділ 4.

БІОЛОГІЧНІ, ПСИХОЛОГІЧНІ

ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ҐЕНДЕРУ

Історичні контексти розробки проблематики статі поза рамка-

ми філософії були закладені ще в анатомічних і загальнобіологіч-

них дослідженнях пізнього Середньовіччя та Нового часу. Згодом

до уявлень про природу статі робить свій внесок експерименталь-

на психологія і психоаналіз, а вже в останню чергу, зокрема під

впливом суспільно-політичних емансипаційних рухів, починають

досліджуватися соціальні залежності. Як наслідок всіх цих дослі-

дждень, сучасне розуміння жінок та чоловіків включає в себе не

лише поняття про стать, але й також поняття статевої ідентичності

(як психологічний феномен) та ґендеру як соціокультурного конс-

трукту статей. Кожне з цих понять тягне за собою весь пласт сми-

слів та умовностей властивих різним епохам та культурам, без

врахування яких складно розібратися у неспівмірності та контро-

версійності існуючих на сьогодні теорій.

Звернемося до аргументів біодетермінізму, серед адептів

якого багато представників саме суспільствознавчих дисциплін.

Для культурологів, прихильників цього напрямку, стать бачиться

первинною і майже не змінною сутністю людини. На думку

І.Когана, що б ми не обрали за об’єкт розгляду, все виявиться

ненадійним фактом через власну мінливість, і лише стать в лю-

дині незмінна, як сама людськість людини [11].

На переконання прибічників біологічного детермінізму, роз-

діленість людства за статтю стає фундаментальною основою

всього буття культури. Майже маніфестом виголошує І.Коган,

що власне живе, біологічне існує лише в формі чоловічого і жі-

ночого, тому сама людяність виступає тут в одній з двох своїх

іпостасей. Стать в людині – це не щось другорядне, що начебто

йде за її поняттям. Стать – це і є сама людина, бо це перше, що її

конституює [11].

Основна ідея цього напрямку – це так звана ідея статі: по-

перше, стать становить основу і структуру біологічного, по-

друге, стать є динамічним потоком, що забезпечує людину віта-Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру 109

льною силою біологічного характеру, якому вона надає первин-

не значення як конституюючому змісту протягом всього періоду

своєї життєдіяльності.

Звичайно, не існує абстрактної людини: індивід, особа, осо-

бистість завжди мають ту чи іншу конкретну стать. Більш того,

вживання філософами, соціологами, психологами, етнографами

чи філологами на позначення людини понять лише чоловічого

роду (як універсального інфінитивного) – це не лише мовна хи-

ба, а й методологічне упередження, що програмує андроцентри-

чний зміст цих знань. Те ж можна сказати і про наслідки ігнору-

вання анатомічної та фізіологічної фактичності у суспільство-

знавстві чи загалом гуманітаристиці. Так уявлення про робочу

силу, яке використовується при економічному та соціальному

моделюванні, нічого не каже про роль її (цієї робочої сили) у ре-

продукції, переживанні нею власного тіла, відчутті болю чи за-

ряду бадьорості.

Тому акцентування прибічників біодетермінізму на біологі-

чних аспектах як самого ґендерного образу, так і ґендерних від-

носин зіграло важливу роль у загальнонауковій дискусії, долучи-

вши до традиційних концепцій соціо-гуманітарного спрямування

ідеї представників природничих наук.

Звертаючись до популярного нині аргументу сутнісної від-

мінності жіночої та чоловічої статей (антропобіологічних аспек-

тах людського), слід пам’ятати, що належність до одного виду

Homo sapiens зумовлює перш за все єдність загальної біології

людини в рамках живого світу. Суто анатомічна різниця між жі-

нкою та чоловіком не така вже й велика.

Та все ж наявна репродуктивна анатомофізіологічна різність

чоловіка та жінки з необхідністю ставить перед дослідником

проблему статевої диференціації та потребує пояснень. Такі по-

яснення, котрі знаходимо, зокрема, у працях Г.Белла, В.Геода-

кяна, В. Горшкова, інших вчених інколи виходили за рамки біо-

логічної еволюції і поширювалися на психологічні, а затим і со-

ціальні процеси. Зокрема це стосується інформаційної теорії

В.Геодакяна чи ідеї “біограм” Л.Тайгера та Р.Фокса. Основи теорії ґендеру

110

Участь у процесі репродукції є первинним біологічним при-

значенням як чоловіка, так і жінки, що закріплено їх анатомією

та статевими ознаками. Проте у суспільстві ми спостерігаємо

більший контроль над власною репродуктивною функцією інди-

відом і більшу емансипацію від неї саме у чоловіків.

Різниця між жінками та чоловіками серед інших, середніх

антропометричних характеристик, спостерігається при аналізі

росту та маси тіла, співвідношення розвиненості різних тканин і

органів [9; 18]. Стабільно нижчими на 9-21% є показники жінок

у більшості видів спорту, зате гнучкість і грація у них завжди

були розвиненіші. Проте тут ми маємо справу, по-перше, з істо-

ричністю як самих цих відмінностей, так і їх ролі та значущості

для психічних і соціальних проявів людського буття. Спортивні

рекорди щороку “б’ються”, тим самим постійно підвищуючи

планку абсолютних показників. Те, що колись вважалося досяг-

ненням серед чоловіків, нині стає нормою для жінок і навпа-

ки [17]. За переліком олімпійських видів спорту, у яких беруть

участь жінки, вони зрівнялися з чоловіками починаючи з ігор у

Сіднеї 2000 року. І поки межі, яка б була нездолана шляхом

вправ і тренування тіла, не досягнуто.

Щодо іншого аспекту – історичності, то фізична міць і витри-

валість, така важлива і дискримінуюча на ранніх стадіях розвитку

суспільства, сьогодні навряд чи може обґрунтовувати економіч-

ний, політичний та соціальний статус людини чи групи. Тож поси-

лання на фізичну силу, притаманне не лише повсякденному, а й

науковому обгрунтуванню статусу чоловіків та жінок, свідчить

про здатність ґендерного образу вбирати і зберігати протягом три-

валого часу (століть і тисячоліть) уже неактуальні з огляду на сус-

пільно-історичні умови буття характеристики.

Слід також завжди пам’ятати про природу середнього показ-

ника, який говорить лише про те, що варіативність значень у по-

пуляції жінок та чоловіків концентрується навколо більших чи

менших значень, а результати співставлення конкретних осіб жі-

ночої та чоловічої статі можуть бути будь-якими, аж до прямо

протилежних. Більш того, відмінності всередині групи жінок чи

чоловіків часто більші, ніж міжгрупові. Звернемося до найнаочні-Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру 111

шого порівняння маси тіла щодо якого, за узагальненими антро-

пометричними даними, чоловіки переважають жінок – у букваль-

ному значенні цього слова – на 12 кілограм (73 кг та 61кг відпові-

дно). Але у повсякденному житті ми можемо спостерігати жінок із

вагою у сто двадцять і більше кілограм, а чоловіків, які важать

п’ятдесят і менше, у сімейних парах вони утворюють таке ж роз-

маїття співвідношень. Окрім того, вага тіла, ріст, розвинутість різ-

них тканин людини у сучасному суспільстві дуже сильно залежать

від успадкованих дітьми схильностей, захворювань, дієти, способу

життя і не в останню чергу – моди. Враховуючи складність визна-

чення біологічної норми цих характеристик, розглядати їх слід

скоріше в рамках ґендерної, а не статевої диференціації.

Загалом викладені застереження у використанні середніх та

інших статистичних величин стосуються також результатів де-

мографічних обслідувань, психологічних експериментів та соці-

ологічних досліджень.

Як ми можемо бачити, антропобіологічні характеристики де-

монструють швидше діалектику спільного-відмінного, аніж прин-

ципову відмінність природи чоловіків і жінок, яка визначає їх до-

лю. У цьому перефразуванні З.Фройда (відомий його вислів про

те, що анатомія – це доля) ми вдалися до поширення зумовленості

тілом на обидва ґендери, в той час як для есенціалістського підхо-

ду більш характерне акцентування на генетиці, анатомії, фізіології

– тобто природі – у випадку, коли мовиться про жінку. Риси чоло-

віка або ж не потребують такого глибинного обґрунтування, або

фігурують як протиставлення, що являє норму.

Тож загалом біодетермінізм хибує на асиметричність: його

патетика більше і частіше спрямована на жінок, нормальність-

природність незавидного становища яких щоразу потрібно було

переконливо обґрунтовувати. У результаті феміністської крити-

ки Д.Сміт, Е.Оуклі, Р.Хоф та ще багатьох авторок, традиційні

дослідження про жінок перестали розглядатися як науково об-

ґрунтовані висловлювання, здатні пояснити нерівні суспільні

позиції жінок і чоловіків. Філософські чи то суто наукові теорії,

які приписували жінкам особливу ірраціональність, лагідність і

домовитість, стали вважатися тепер ідеологічними стратегіями, Основи теорії ґендеру

112

які мають на меті не стільки пояснити, скільки виправдати наяв-

ний status quo. Під сумнів був поставлений “нейтральний”, “без-

статевий” дослідник.

Небезсторонність традиційних досліджень статі, так званих

вислідів “у пошуках першооснов”, проваджуваних чоловіками,

стає очевидною через асиметрію цінності, приписуваній кожній

частині пари “природа vs культура”, навколо якої вони розгор-

таються. А саме це протиставлення власне й уособлює для них

“жіноче vs чоловіче”. Оскільки природі тут відводиться менш

значущий статус, то на основі оспіваної близькості жінки і при-

роди виникає імпліцитне, часто неусвідомлене применшення

цінності жінок.

З цієї теоретичної позиції сучасні дослідниці виводять той

соціоекономічний і соціополітичний факт, що з розвитком циві-

лізації репродуктивна діяльність жінки відносилася до все менш

почесної приватної сфери, в той час як продуктивна: матеріальне

виробництво та культуротворча діяльність – була можлива лише

в суспільних сферах, які представляв чоловік. Відповідно наро-

дження і виховання людини ставиться нижче за відтворення

умов її існування.

Як доводить М.Малишева, ґендерний макроаналіз державної

політики дозволяє виявити диспропорцію в економічному та со-

ціальному забезпеченні репродуктивної сфери, яка відтворюєть-

ся поколіннями з опорою на безоплатну працю жінок [6; 16; 8].

Саме на підтримання цього вигідного державному бюджету по-

рядку, не в останню чергу, спрямовані тези про “природність” та

“пристосованість” жінок до створення домашнього затишку, до-

гляду за дітьми і піклування про самопочуття всіх членів сім’ї.

Розрізнення між статтю і ґендером деконструює переконан-

ня, що між “природною” статтю і приписаними жінкам та чоло-

вікам суспільством статевими ролями є прямий причинний

зв’язок. Природна рівність всіх людей і природна нерівність між

статями є парадоксальним каноном XIX століття, який залиша-

ється і через століття самоочевидним.

Актуалізація природного призначення жінки відбулась на

початку перебудови у Радянському Союзі. У 80-ті роки, за оцін-Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру 113

кою Т. Клименкової в офіційній науковій літературі все вираз-

ніше стала затверджуватися відверто біодетерминістська точка

зору. Соціологи і психологи почали активно використовувати

традиційні західні теорії (наприклад, Т.Парсонса або З.Фройда),

в пошуці аргументів на користь тези про необхідність повернен-

ня жінки в сім’ю відповідно до “жіночої природи”. Економісти

(всупереч здоровому глузду) прораховували розмір міфічної

державної вигоди від повернення жінки в сім’ю, юристи намага-

лися створювати закони, за якими жінка виявилася б таким неви-

гідним працівником, що її присутність на ринку праці до досяг-

нення її дитиною 14-літнього віку була взагалі проблематичною,

велику прихильність традиційній біодетерміністській парадигмі

виказали демографи.

Ідея повернення жінки в сім’ю мала слугувати ідеології, яка

обґрунтовувала причини і пропонувала шляхи вирішення чис-

ленних економічних, політичних, культурних проблем, що на-

зріли в СРСР: неефективний менеджмент і необхідність великого

скорочення штатів; незадовільна робота закладів громадського

харчування та служб побуту; падіння народжуваності, погіршен-

ня здоров’я підростаючого покоління і малоефективні спроби

стимулювати багатодітність. Зрештою, за допомогою цієї ідеоло-

гії влада знайшла головного ворога, яким обрали, як зазначає

О.Вороніна, надемансипацію жінок, яка начеб-то здійснювалася

в радянській державі на шкоду перш за все самим жінкам [5].

Моментально вловивши суспільно-політичні настрої, публіцисти

почали на всі лади закликати жінок залишатися в дома і “берегти

чоловіків” (це гасло прозвучало у статті відомого демографа

Б.Урланіса, який описував феномен надсмертності чоловіків

працездатного віку).

З першим послабленням ідеологічного тиску в усіх респуб-

ліках починається потужний національний підйом, який прохо-

див під гаслами звернення до витоків національної культури і

проявлявся через етнографізування культурного і наукового дис-

курсу. Жіночі рухи і громадські організації починають виступати

з позицій традиційної родини. В Україні величезної популярнос-

ті набуває ідея Берегині (жінки, яка плекає і охороняє родинне Основи теорії ґендеру

114

вогнище), посилюється роль православної церкви і стає масовим

обряд вінчання – все це виявилося напрочуд суголосним держав-

ному прагненню повернути жінці природне призначення. Ці

культурні процеси посилили і без того хитке політико-

економічне становище жінок останніх років радянської влади.

Та поряд зі зверненням до традиційних (вони ж вважаються

“природними”) ґендерних образів, на хвилі етнонаціонального

відродження, глобальні зміни у світі все більше демонстрували

феномени уніфікації статей: одяг, догляд за тілом, структура

споживання і дозвілля, спосіб життя – експансія відбувалася не

тільки у сфері чоловічого, а й жіночого ґендерів.

Виявилося, що стать, як це не дивно, відноситься до ряду так

званих понять щезання, за аналогією з тим, як фізико-хімічні хара-

ктеристики довкілля чи інші базові виміри нашого життя почина-

ють усвідомлюватися нами лише, коли порушують межі допусти-

мого для нормальної життєдіяльності людини. Так простір суспі-

льства став активно дискутуватися зі, здавалося б, його зникнен-

ням у епоху глобалізації, панування надшвидкісних технологій та

поширення мережі Інтернет. Ця тенденція наукового вивчення

поширюється і на стать, адже сам факт обговорення біологічних

засад чоловіка та жінки є доказом того, що її існування проблема-

тизується. Сумнів у непорушності статевого поділу людства поси-

люється запровадженими технологіями та новітніми відкриттями у

біології, медицині та психології.

На зміну двом протилежним, взаємовиключним жіночій та

чоловічій статі приходить множинність статей через взаємопере-

ходи чоловічого та жіночого. Соціолог І.Кон відзначає, що хоча

репродуктивна біологія знає тільки дві протилежні статі – чоло-

вічу і жіночу, проте визначення статі, яке розробляється Всесвіт-

ньою організацією охорони здоров’я (ВОЗ), не містить вказівки

на репродуктивні процеси і допускає наявність змішаних, пере-

хідних від жіночого до чоловічого форм [12]. Ці перехідні форми

конструюються по-різному. Відома американська феміністка,

професор біології А.Фаусто-Стерлінг говорить про п’ять ста-

тей, пов’язаних з певними анатомічними властивостями: 1) носії

жіночих геніталій – жінки; 2) носії чоловічих геніталій – чоловіки; Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру 115