1968 Року. Він зробив це для того, щоб розрізняти “маскулін-

ність” (мужність) та “фемінінність” (жіночність) як соціокульту-

рні характеристики чоловічого й жіночого. “Чоловіче” та “жіно-

че” при цьому лишалися біологічною базою природного розріз-

нення чоловіків і жінок. Те, що поняття ґендеру ввів у науковий

обіг психолог, не випадково. У відомій книзі Отто Вейнінгера

“Стать і характер”, що вийшла друком 1903 року, автор ствер-

джував: “Головне – бісексуальність кожної людської істоти, на-Становлення теорії ґендеру 95

явність у неї в різних пропорціях і чоловічих, і жіночих рис ха-

рактеру” [5, 5]. Непряма залежність чоловічих і жіночих рис ха-

рактеру від біологічної статі вже тоді виводила дослідників на

роздуми про природу маскулінності та фемінінності.

Психологія, історія, етнографія стали першими дисципліна-

ми, що підготували подальше обґрунтування категорії ґендеру як

міждисциплінарного поняття, зробили його прийнятним і респе-

ктабельним у системі наукового знання. Спочатку це відбувалося

через прояв аномалій – фактів, яких не можна було пояснити за-

собами наявної системи знання, її визнаних парадигм.

Якщо чоловічі та жіночі способи поведінки й самореалізації

передбачені, наперед установлені природою, чому тоді в різні

історичні епохи, в різних соціумах та культурах чоловічі й жіно-

чі стереотипи часто не збігаються? Як це встановила американ-

ський антрополог Маргарет Мід, порівнюючи життя й особливо-

сті культури та психології трьох племен Нової Гвінеї (арапеші,

мундугумори та тчамбулі), моделі поведінки чоловіків і жінок у

цих трьох племенах суттєво відрізняються, аж до протилеж-

ності [12, 278-280]. Ці висновки надалі розвинуто й доповнено в

дослідженнях низки вчених, що працювали в галузі культурної

антропології. Отже, не можна говорити про природну заданість,

а лише про культурну детермінацію чоловічих і жіночих стерео-

типів. Нетрадиційний розподіл чоловічих та жіночих ролей було

виявлено і в культурі північноамериканських індіанців, що до-

зволило говорити про суспільства з нетрадиційною системою

ґендерних ролей [6, 27].

Традиційний аналіз історії, що відбиває головно історію чо-

ловіків, оскільки вивчає суспільну та політичну сфери, дійовими

особами яких насамперед є чоловіки, навряд чи зміг би змінити

оцінку ролі чоловіків і жінок в історії. На межі 20-30-х років ХХ

століття виникає історичний напрямок під назвою “Нова істори-

чна наука” (La Nouvelle Histoire) або школа “Анналів” [7, 328]. Її

засновники (Люсьєн Февр і Марк Блок) та видатні представники

(Фернан Бродель, Жорж Дюбуі, Еманюель Леруа Ладюре, Жак

Ле Гоф) не просто змістили акценти історичного дослідження,

але докорінно виправили підходи до нього. Вони намагалися пе-Основи теорії ґендеру

96

реглянути історію в цілому, без будь-якого розподілу на історію

економіки й історію культури, історію релігії та історію повсяк-

денного життя тощо. Школа “Анналів” зробила предметом свого

дослідження не лише ідеологічні та політичні явища й процеси, а

й приховані від суспільного погляду “структури повсякдення”

(Ф. Бродель), в яких відбувається приватне життя людей та жит-

тя більшості жінок зокрема. Зміщення інтересу істориків з ви-

вчення ідеологічних структур на історію ментальностей, світоба-

чення тощо також ставало підставою для внесення історії жінок в

історичний канон.

Концептуалізації ґендеру сприяла й загальна методологічна

атмосфера другої половини ХХ століття. Якщо класичне розу-

міння науки та наукової раціональності (засобів досягнення нау-

кового результату – знання, істини) походило з переконання, що

наукова неупереджена свідомість повинна й здатна адекватно

охопити все поле знання (передусім – об’єктивні закони природи

та суспільства, що діють динамічно або статистично), то некла-

сичне розуміння наукової раціональності охопило, окрім аналізу

предмета пізнання, ще й аналіз його засобів. У некласичному

проекті наукового пізнання йдеться про реалізацію можливості

певного спільного аналізу, з одного боку, об’єктивних процесів, а

з іншого – зовнішнього щодо них ряду усвідомлених дій і станів,

тобто способу аналізу, який уможливлює народження й існуван-

ня подібних станів життя та свідомості, в яких можна описати

людську історію. Отож об’єкт аналізу видається можливим пі-

знавати за допомогою взаємодії зі “станами життя та свідомості”

суб’єкта пізнання, тобто в контексті історії.

Постнекласичне розуміння наукової раціональності зробило

ще більший наголос на суб’єктивному боці пізнавального проце-

су, визнавши розмаїття суб’єктів пізнання та їх ціннісних орієн-

тацій, роль історичного й соціального контекстів, де ці суб’єкти

діють. Воно враховує співвідносність характеристик отримува-

них знань не лише з особливістю засобів і дій, а й з їх ціннісно-

цільовими структурами.

Дуже серйозну роль у становленні постнекласичного типу

раціональності відіграли ідеї постструктуралізму та постмодер-Становлення теорії ґендеру 97

нізму. Саме так була підготована методологічна база для визнан-

ня особливого бачення науки й наукового дослідження,

суб’єктом якого є не універсальний об’єктивний (в історії це за-

звичай був чоловік) суб’єкт, а ґендерно окреслений – чоловік або

жінка. Некласичний та посткласичний типи раціональності

уможливили вивчення повсякденності

1

не як “низької реальнос-

ті”, вивченням якої можна знехтувати, на думку представників

марксизму, фрейдизму, структурного функціоналізму, а яку, на-

впаки, слід розглядати як необхідну умову формування та функ-

ціонування суб’єкта. Процес пізнання почав наповнюватися ви-

знанням плюралізму досвіду, соціальних практик, зокрема мов-

них. Соціальний дослідник втратив статус універсальності і став

учасником соціального життя та пізнання поруч з іншими.

Введення терміна “ґендер” у науковий дискурс стало доволі

вдалим прийомом, здатним переглянути споконвічно усталені

уявлення про механізми відтворення статевої нерівності, про ме-

ханізми реалізації влади, про статево-рольову структуру суспіль-

ства, головними рисами якого були патріархатність та гетеросек-

суальність. Розуміння ґендеру в сучасних теоріях ґрунтується на

концепції соціального конструювання, яка поширюється в фемі-

ністській літературі другої половини 80-х років ХХ століття в

новому тлумаченні.

У цей період, як ми вже відзначали вище, проявилася тенде-

нція елімінації біологічної статі, її “зануреності” в ґендер та роз-

чинення в ньому. Тенденцію елімінації, вилучення статі з фемі-

ністського тлумачення ґендеру посилював так званий “лінгвісти-

чний поворот” у соціально-культурологічній теорії, що також

поширилася в цей час.

Знищення жорстких перепон між “словами” та “речами” в

провідних філософських течіях ХХ століття (постструктуралізмі,

постмодернізмі, аналітичній філософії) методологічно обґрунто-

вувало відхід з позиції жорсткого розподілу біологічної та соціо-

1

Повсякденність – цілісний соціокультурний життєвий світ, що постає

в функціонуванні суспільства як “природна” наявна умова людської

життєдільності [9, 318]. Основи теорії ґендеру

98

культурної статі. Деякі дослідники почали наполягати та теоре-

тично обґрунтовувати потребу зберегти розподіл на біологічну

стать і ґендер (В. Пламвуд, Е. Фокс Келер), інші наполягали на

його знищенні (Мойра Гейтенс, Е. Грос) [10, 103-104]. Навколо

цієї проблеми точаться дискусії, викликаючи неабиякий інтерес

усіх дослідників.

Друге розуміння ґендеру ґрунтується на концепції соціаль-

ного конструювання (соціо-конструктивістський підхід). Наго-

лос на соціальному походженні було зроблено через розуміння

ґендеру як повсякденного світу взаємодії чоловічого й жіночого,

що відтворюється в структурах свідомості, дії та взаємодії.

Зокрема, існують відмінності між теорією ґендерного конс-

труювання та теорією ґендерної соціалізації. Відмінності поля-

гають, по-перше, в наголосі на активності індивіда, який навча-

ється, і, по-друге, в розумінні ґендерних відносин як не просто

різниці – доповнення, а як сконструйованих відносин нерівності,

в рамках яких чоловіки здобувають панівне становище. Ця від-

мінність свідчить, що теорія конструювання ґендеру більше й

адекватніше відповідає запитові феміністської та ґендерної пара-

дигм знання, їх ідеології з подолання в суспільстві панівних пат-

ріархатних відносин.

Розвиток теорії ґендеру, який у 80-ті та 90-ті роки ХХ сто-

ліття привів до ідеї множинності ґендерів, мав філософською

основою ідеї постструктуралізму та постмодернізму з їх зацікав-

леністю у всьому “неструктурному”, маргінальному, методологі-

чною переконаністю в тому, що цінним є “все, що існує” (Пол

Фейерабенд).

Методичним засобом традиційної дуалістичної ґендерної сис-

теми стала концепція деконструкції, що полягає в “демонстрації

неповноти та непогодженості філософської позиції з використан-

ням понять і принципів аргументації, чиє значення та ви-

користання узаконене лише цією філософською позицією” [14,