80% Жінок незадоволені шлюбом. В. Сисенко, проаналізувавши

бюджети робочого й вільного часу, дійшов висновку, що заміжня

жінка-матір без допомоги чоловіка, родичів, а також дітей не в

змозі задовільно справитися зі значним обсягом домашньої праці

[8, 73]. Ці факти ще раз підтверджують необхідність вивчати

психофізіологічну втому жінок як чинник дестабілізації сімей-

них відносин, а іноді й причини розлучень.

Адаптація сім’ї до мінливих умов існування в нашому суспі-

льстві відбувається переважно інтуїтивно, оскільки традиції ра-

ціонального підходу до організації сімейного життя й обмірко-

ваної корекції своєї поведінки досі слабко вкорінені. Треба від-

значити, що в родині, як і в багатьох інших сферах нашого жит-

тя, відчувається брак загальної культури, не вироблені моделі

доцільних взаємин чоловіка й жінки. Практиковане останнім ча-

сом відродження ідеології традиційного патріархального сімей-

ного укладу навряд чи зможе істотно допомогти сучасній сім’ї у

формуванні моделі сімейних відносин. Специфіка нинішнього

етапу шлюбно-сімейних відносин така, що родинний союз, за-

снований на демократичних засадах (егалітарний), більшою мі-

рою відповідає наявним соціально-економічним умовам, хоча

його переваги й не заперечують існування інших форм і стилів

сімейного життя. Кожна родина вправі, зважаючи на свої цілі,

завдання, особливості особистості кожного чоловіка та жінки,

будувати життя за власними розумінням і бажанням.

У наш час причиною багатьох конфліктів у сім’ї є розлаго-

дженість у рольових очікуваннях її членів. Різне розуміння ролей

“хорошої” дружини або “справжнього” чоловіка призводить до

втрати взаєморозуміння, без чого неможлива злагодженість дій у

сім’ї. Психологи також установили, що міцність подружньої єд-

ності залежить від кількості спільних, подібних (тотожних чи

доповняльних) якостей особистості в одружених. Аналіз даних Основи теорії ґендеру

374

соціологічного дослідження, проведеного в Україні

1

, показує, що

в молоді, яка ще не перебувала в шлюбі, уявлення щодо моделі

“хорошого чоловіка” та “хорошої жінки” не тільки традиційні,

навіть більше – досить примітивні. І це явище можна розглядати

як прогалину в ґендерному вихованні молоді.

Якими ж є моделі “хорошої дружини” та “хорошого чолові-

ка” у свідомості молоді та чи збігаються уявлення юнаків і дів-

чат у цій сфері? На думку юнаків, “хороша дружина” повинна

бути (риси перераховуються в напрямку спадання значущості):

1. Доброю та лагідною (52%).

2. Охайною, що завжди стежить за зовнішністю (45%).

3. Доброю господаркою в домі (45%).

4. Не дуже вимогливою (42%).

5. Не зловживає алкоголем (31%).

6. Має спокійний характер (28%).

7. Є гарним сексуальним партнером (26%) тощо.

Дівчатам портрет “хорошої дружини” бачиться трохи по-

іншому:

1. Гарна господарка в домі (61%).

2. Охайна, завжди піклується про зовнішність (60%).

3. Займається вихованням дітей (49%).

4. Добра та лагідна (44%).

5. Не курить (39%).

6. Не примхлива, не занадто вимоглива (37%).

7. Має спокійній характер (31%) тощо.

Окреслений дівчатами портрет є, як ми бачимо, набором

традиційних ролей, які в розвинених країнах уже давно й успіш-

но змінені на користь демократичнішого, рівноправного, парт-

нерського. Останній передбачає, що не лише чоловік, але й дру-

жина роблять економічний внесок у життя сім’ї згідно свох інди-

відуальних здібностей до заробітку. Натомість українські дівчата

1

Соціологічне дослідження було проведене у 1994 р. Українським ін-

ститутом соціальних досліджень (опитано 1438 юнаків та дівчат у різ-

них регіонах України). Ґендерні відносини в родині 375

поставили характеристику “матеріально забезпечувати свою

сім’ю” на останнє 14-е місце.

Цікаво відзначити, що така думка не відповідає нашим соці-

альним реаліям, де майже кожна друга сім’я живе на заробіток

двох дорослих її членів – чоловіка і дружини. Молоді жінки при-

діляють більше уваги саме традиційно-інструментальним ролям

дружини (добра господарка, гарна, охайна зовнішньо тощо), а не

ролям, що найбільш важливі для сучасній сім’ї – емоційній, екс-

пресивній. “Любити чоловіка”, а також “любити своїх дітей” дів-

чата ставлять на одне з останніх, 13-е місце. Аналіз портрету

“хорошої дружини”, що постає з відповідей юнаків, а особливо –

дівчат, викликає відчуття його невідповідності життєдіяльності

та потребам сучасної сім’ї та наявним рольовим наборам дружи-

ни й чоловіка. Ця розбіжність між уявленнями молоді та майбут-

німи реаліями їх шлюбів спроможна надалі провокувати ґендер-

но-рольові конфлікти. У наш час, коли зовнішній тиск на сім’ю

(релігія, заборона на розлучення, соціальний контроль) став сла-

бким і не має такого значення, як раніше, збільшується роль

міжособистісних стосунків у сім’ї, кохання, піклування та пси-

хологічної підтримки. Тільки тоді буде забезпечена стабільність і

якість шлюбу. З відповідей молоді можна зробити висновок, що

вона усвідомлює ці нові реалії погано та недостатньо ознайомле-

на з етикою та психологією сімейних стосунків. Така ситуація є

результатом системи ґендерного виховання, наявної в суспільст-

ві, котра формує їх уявлення та погляди на сімейне життя і на

взаємовідносини статей в цілому.

Модель “хорошого чоловіка” у юнаків складається з таких

характеристик:

1. Матеріально забезпечує сім’ю (68%).

2. Має спокійний, стриманий характер (39%).

3. Має почуття гумору (32%).

4. Займається домашнім господарством (28%).

5. Не зловживає алкоголем (26%).

6. Піклується про дружину (21%).

7. Не курить (17%) тощо. Основи теорії ґендеру

376

Така характеристика, як “кохати дружину”, посіла 11-е міс-

це. У дівчат набір характеристик для моделі “хорошого чолові-

ка” ще традиційніший, ніж у хлопців. Вона містить такі позиції:

1. Матеріально забезпечує сім’ю (83%).

2. Не зловживає алкоголем (54%).

3. Має спокійний характер (38%).

4. Має почуття гумору (37%).

5. Не вередує, не занадто вимогливий (34%).

6. Не курить (32%).

7. Піклується про дружину (28%) тощо.

Вище означені характеристики розміщені в порядку змен-

шення їх важливості для опитаної молоді.

На додаток: таку ознаку демократичної (егалітарної) сім’ї, як

допомога у веденні домашнього господарства, дівчата поставили

на одне з останніх, дев’яте місце; “кохання чоловіка” – на десяте,

а “виховання дітей чоловіком” – на одинадцяте.

Ознайомившись із портретом “хорошого чоловіка” в баченні

молодих жінок, нічого дивуватися тому, що переважну частину

заяв на розлучення подають, як відомо, жінки. Однією з причин,

яка призводить до розлучення, є мала вимогливість до партнера

на стадії вибору та одруження. Опитані дівчата в більшості

мають спрощені й частково спримітивізовані уявлення стосовно

ролі чоловіка в сім’ї. Після одруження спільне життя, що перед-

бачає обопільне виконання домашньої праці, уміння поступитись

або чимось пожертвувати заради загальносімейних прагнень,

примушує жінок вимагати від свого обранця зовсім іншого, аніж

на стадії дошлюбного залицяння, і якщо чоловік не співпрацює

та не дбає про інтереси родини – результатом стає конфліктна чи

зруйнована сім’я.

Виникає закономірне питання: чому уявлення наших людей

щодо шлюбно-сімейних відносин, зокрема про ґендерні ролі, так

традиційно патріархальні в більшості випадків, тоді як вивчення

реального устрою сімейного життя нашого населення показало

(як було визначено вище) кількісну перевагу демократичного, Ґендерні відносини в родині 377

егалітарного типу родин в українському суспільстві; чому ці два

феномени не збігаються, хоча в ідеалі мали б? Річ у тім, що ідео-

логія, до якої й належать ці уявлення про ролі жінки й чоловіка в

родині та суспільстві, формувалася протягом багатьох сторіч у

минулому і була закріплена в цілій низці ґендерних стереотипів,

котрі як спрощені ґендерні нормативні моделі поведінки переда-

валися від покоління до покоління. Причому засвоєння їх припа-

дає буквально на перші роки життя дитини, що й обумовлює їх-

ню подальшу стійкість.

Наприклад, практично всі з опитаних жителів України (97%)

вважають, що “жінка зобов’язана доглядати за дитиною в сім’ї”;

що чоловік теж відповідальний і має цей обов’язок, вважають

тільки 59%. У цьому разі спостерігається тиск стереотипного

уявлення про те, що догляд за дітьми – справа жіноча, а не чоло-

віча. Під впливом цього стереотипу формується уявлення й про

роль чоловіка у вихованні дітей. Тільки 63% опитаних вважають

важливою для чоловіка роль вихователя своїх дітей, але практи-

чно всі думають, що для жінки ця роль дуже важлива (95%)

(опитування “За рівні права і можливості”, здійснене Канадсько-

українським ґендерним фондом та Українським інститутом соці-

альних досліджень, 2002 р.).

Немає потреби говорити про те, наскільки важлива виховна

роль чоловіка в сучасній родині. Дівчинка формує уявлення про

всіх чоловіків загалом на основі образу свого батька, і якщо цей

образ негативний, то в неї складається недовірливе, насторожене

ставлення до всіх чоловіків, що може перешкодити їй побудува-

ти власну родину або створити довірливі стосунки в ній. Хлоп-

чикам потрібен позитивний образ батька для формування чоло-

вічої ідентичності. Загалом сучасна ґендерна теорія наполягає на

тому, що батьківство має стати однаковою мірою важливим як

для жінок, так і для чоловіків; роль чоловіка в родині в жодному

разі не можна зводити тільки до ролі “годувальника”. Згадане

вище соціологічне опитування показало: в нашому суспільстві і

жінки (97%), й чоловіки (98%) вважають, що саме ця роль є го-

ловною для чоловіка в родині, а всі інші є другорядними. Цей

жорсткий рольовий розподіл несе багато негативу для чоловіків. Основи теорії ґендеру

378

За низької середньої заробітної плати в країні в цілому, високої

імовірності стати безробітним багато чоловіків опиняються в си-

туації депресії, і замість того, щоб активізувати свої інші сімейні

ролі, вдаються до саморуйнування. Загалом патріархальна ідео-

логія залишається могутнім бар’єром на шляху кооперації жі-

ночої та чоловічої праці в родині, створення теплих емоційних

взаємовідносин, ефективного виховання дітей і, зрештою, зміц-

нення стабільності родини.

Варто не забувати, що роль годувальника в родині, його

професійна успішність, від якої залежить відповідна матеріальна

винагорода, часто залежить від внеску дружини у формування

кар’єри чоловіка. Ханна Папанек назвала це явище “одною кар’є-

рою на двох” (Hanna Papanek, 1973). Щоденна робота зі

створення побутових умов, а іноді й безпосередня допомога чо-

ловікові в його професійній роботі вдома (передрук матеріалів,

складання кошторисів робіт, ведення бухгалтерії тощо), у біль-

шості випадків не враховується як “робота” і зараховується до

професійних заслуг чоловіка. З іншого боку, роль “годувальни-

ка” має й негативний бік. Чоловіки, які важко фізично працюють,

часто обурюються й скаржаться на тиск членів їхніх родин, що

вимагають від них важкої праці заради забезпечення родини

(Мег Люкстон; M. Luxton, 1980). У цій ситуації чоловіки

розглядають своїх дружин як тих, хто змушує їх працювати, тоді

як самі вони не хочуть цього робити, отже, втома й

роздратування від важкої роботи переноситься на дружину.

Отож чоловіча робота і роль в родині теж ґендерно зумовлені й

побудовані на системі сімейної підтримки та часто й приві-

лейованого становища чоловіка в родині. Тому ґендерна перс-

пектива припускає зміну системи “робота – родина” як для

жінок, так і для чоловіків. Радикальні зміни, що зачепили всі сфери життя нашого сус-

пільства в останні десятиліття, передусім відбилися на становищі

сім’ї. Виникло таке поняття, як “фемінізація бідності”: самітні

жінки з дітьми, жінки-пенсіонерки здебільшого опинилися за

межею бідності. Нові проблеми або різке загострення старих ро-

блять особливо актуальним таке питання: як у цих важких еко-

номічних і соціальних умовах людям реалізувати свої орієнтації Ґендерні відносини в родині 379

на формування родини, народження дітей, матеріальну забезпе-

ченість, налагоджений побут, повноцінне дозвілля, гарне вихо-

вання дітей тощо? Очевидно, що ці проблеми нагально потребу-

ють втручання держави, започаткування й ведення ефективної

державної соціальної політики.

При цьому відзначмо, що головна умова ефективності й

правильної спрямованості соціальної політики стосовно родини

– наявність у її основі теоретичної концепції розв’язання про-

блем ґендерної рівності в сім’ї й відповідних засобів допомоги

родині. Суть концепції така: на основі яких поглядів розробля-

тимуться практичні соціальні програми – патріархальних (поси-

лення яких у суспільстві ми наразі спостерігаємо) або егалітар-

них (по-справжньому демократичних)? Від обраної концепції

залежатиме дієвість короткострокових і, особливо, довгостроко-

вих заходів допомоги сім’ї та її членам.

Доволі багато колишніх програм були малоефективними, то-

му що в їх основі проглядав патріархальний світогляд авторів.

Вважається, що якщо знизити рівень зайнятості жінок у народно-

му господарстві, то зросте народжуваність, зміцниться сім’я тощо,

оскільки жінка стане займатися тільки родиною. Це омана. За та-

кого низького, як зараз, життєвого рівня навіть непрацюючі жінки

не зважуються народжувати. І повернення жінок до домашнього

вогнища не розв’яже проблеми підвищення народжуваності.

Під патріархальними розуміються погляди, засновані на пе-

реконанні, що поділ соціальних функцій між чоловіком і жінкою

має природну, біологічну підставу, що головна життєва мета жі-

нки – бути матір’ю, охоронницею домашнього вогнища, що тіль-

ки чоловік – добувач, він здійснює зв’язок між родиною та

ширшим соціальним оточенням, суспільством. Отже, особистість

жінки тут зводиться до біологічних ролей, а низка негативних

процесів соціально-демографічного характеру пояснюється за-

йнятістю жінок у суспільному виробництві, їхньою роботою поза

домом, а також їх надмірною емансипацією.

Егалітарна концепція ґрунтується на тому, що й чоловік, і

жінка рівні як особистості і тому повинні мати рівні можливості Основи теорії ґендеру

380

для свого розвитку. Нинішній поділ праці, як у сім’ї, так і в сус-

пільстві в цілому, має соціальну природу, є надбудовою над біо-

логічними чинниками. Новий, егалітарний, тип відносин між

статями, що йде на зміну патріархальному, заснований не на вза-

ємозв’язку панування й підпорядкування, заданого традицією і

зведеного в ранг природного закону, а на відносинах особистіс-

ної взаємодоповнюваності в суспільстві й родині. Перехід від

патріархальної системи соціо-статевих відносин до егалітарної –

фундаментальна особливість сучасної епохи.

Егалітарний принцип рівності статей не слід розуміти як

стирання розходжень між чоловіком і жінкою. Навпаки, він пе-

редбачає граничний облік психофізіологічних особливостей,

пов’язаних зі статтю, але водночас – і зняття всіх бар’єрів, що

заважають проявитися людині як особистості. Це стосується і

чоловіків, і жінок.

У програмних документах, що стосуються інституту родини,

має бути чітко зазначено, що всі заходи щодо “поліпшення ста-

новища жінки”, “пільг жінкам-робітницям” тощо можуть при-

йматися тільки як система тимчасових заходів. Історичний до-

свід показує, що ідеологія допомоги, якщо її не розглядати як

систему тимчасових заходів, по-перше, не веде до подолання

відсталості або підпорядкованості, а навпаки, відтворює ці від-

носини й далі; по-друге, не скасовує суспільної ієрархії (жінки як

і раніше дискриміновані); по-третє, не ефективна з погляду по-

долання патріархальних відносин, не створює умов для вільного

розвитку особистості, а тільки ускладнює їх.

Довгострокова політика має перемістити акцент з ідеї допо-

моги тільки жінці на створення рівних можливостей для обох

статей у всіх сферах і загалом ґрунтуватися на таких принципах:

1. жінка і чоловік мають однакові права, обов’язки й мож-

ливості у всіх сферах життя, зокрема й сімейній;

2. родина має бути суверенною в прийнятті рішень щодо її

економічного та демографічного відтворення.

Звідси й конкретний механізм, що забезпечує проведення

довгострокової політики: усі пільги в сфері зайнятості, що дер-

жава вважає за можливе надати працівникам, які поєднують сі-Ґендерні відносини в родині 381

мейні та трудові функції, слід адресувати родині, а не окремо

матері чи батькові (тут не маються на увазі пільги, пов’язані з

вагітністю та пологами). Держава, керівник на виробництві, лі-

кар, що оформлює документи, не повинні вказувати родині, хто з

батьків скористається відпусткою з догляду за дитиною (повніс-

тю або частково), хто працюватиме повний або неповний день

(можливо, це зручніше зробити батькові), за графіком тощо. От-

же, родині не нав’язуватиметься ні традиційний, ні егалітарний

тип відносин. Сім’я сама визначить, що їй треба. Основи теорії ґендеру

382

Використана література:

1. Ґендерний паритет в умовах розбудови сучасного ук-

раїнського суспільства. – К.: Столиця, 2002.

2. Лавріненко Н. Особливості життєдіяльності сім”ї в умовах

трансформації українського суспільства // Українське

суспільство на порозі третього тисячоліття. – К.: Віпол,

1999.

3. Лавриненко Н. Женщина: самореализация в семье и общест-

ве (гендерный аспект). – К., 1999.

4. Мілет К. Сексуальна політика. – К.: Основи, 1998.

5. Парсонс Т. О структуре социального действия. – М.: “Ака-

демический проект”, 2000.

6. Прибиткова І. Демографічна ситуація в Україні у зеркалі

Всеукраїнського перепису населення 2001 р. // Соціологія:

теорія, методи, маркетинг. – К., 2002. – № 3.

7. Смелзер Н. Соціологія // Социс. – 1992. – № 11.

8. Сысенко В. Устойчивость брака. – М., 1981.

9. Фукуяма Ф. Великий разрыв. – М.: АСТ, 2003.

10. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и

государства. – М.: Политиздат, 1978.

11. Hood J. Becoming a Two-Job Family. – New York: Praeger,

1983.

12. Rotkirch A. The Man Question. Loves and Lives in Late 20-th

Century Russia. University of Helsinki. Research report 1|2000.

13. Safilios-Rothshild C. Love, Sex and Sex Roles. – N.Y.: Prentice

Hall, 1977.

14. Sex roles and psychopathology. – N.Y.; L.: Plenum, 1984.

Розділ 13.

ҐЕНДЕР І РЕЛІГІЯ

Ґендерні дослідження релігії: до порушення проблеми. Ре-

лігія й теологія ввійшли в поле ґендерних досліджень тільки з

1960-х років і як самостійні дисципліни сформувалися спочатку

в США та Західній Європі. У західних університетах ґендерні

дослідження релігії розвиваються переважно в рамках культур-

ної антропології та ґендерної теорії, а також академічної дисцип-

ліни “феміністська теологія”, предметом уваги якої є ґендер, йо-

го конструкції та стосунки з Духовним і Божественним.

Основна причина того, що ґендерні дослідження релігії до-

тепер слабо представлені в українських соціальних науках – сак-

ральний характер духовної віри та знання, який обмежує право

дослідників сумніватися у тих або інших релігійних догмах і пе-

реглядати семантику релігійних обрядів. Сучасні дослідники од-

ностайні в тому, що впровадження ґендерної рівності не тільки в

соціально-політичну сферу, але й у сферу духовності є вимогою

часу.

У кожній зі світових або національних релігій досі зберіга-

ється ціла система антижіночих (мізогінних) поглядів, що при-

нижують роль Жіночого: від менструальних табу, згідно з якими

жінка вважається “нечистою” в певні дні (аж до того, що її вига-

няють до спеціальної хатини – в архаїчних суспільствах або не

впускають у церкву – в християнстві) до вербальних інвектив

про гріховність і “вторинність” жінки (унаслідок її “походження”

з ребра Адама) і заборон на вивчення жінками священних текс-

тів, викладання теології та ведення служби. Інтерпретація жіно-

чого тіла як “судини гріха”, здійснювана ніби на противагу чоло-

вічій “непорочності”, не тільки відчужує жінку від легальних

каналів духовності, але й потенційно виправдовує негласну сус-

пільну політику жіночої “віктимізації”. Біблія, Коран, Веди, Тора

й інші священні тексти, створені в період панівного патріархату,

служили обґрунтуванням наявної нерівності жінок, незалежно

від того, про яких жінок ішлося – чорних, білих, мусульманок,

юдейок або християнок. Релігійні й теологічні тексти, написані Основи теорії ґендеру

384

авторами-чоловіками, природно відбивають і містять “чоловічі

погляди” на відносини людини з Богом і на місце жінки в струк-

турі духовності. У семіотиці релігійних текстів Жіноче зазвичай

виступає не як визначення статі, а як визначення статусу: бути

“жінкою” – це значить займати субординоване (підлегле) і вто-

ринне місце в ієрархії створення й збереження духовних ціннос-

тей та легітимності релігійного досвіду.

Розуміючи, що традиційні релігії відіграли значну роль у

формуванні ґендерних упереджень і усвідомлюючи несправед-

ливість наявних церковних практик, від середини ХХ століття

низка дослідників вдалась до систематичної критики релігій з

позицій відновлення ґендерної рівності. Прагнення досягти ґен-

дерної рівності в духовній сфері було артикульовано в результаті

розвитку жіночої самосвідомості й змусило найактивніших жі-

нок вилити особистий біль про нездійснені духовні потреби в

джерело систематичної критики найбільш сексистських аргумен-

тів церкви. Жінки, посилаючись на приклади з Біблії, виступали

проти подвійного стандарту релігійної моралі, вимагали внесен-

ня ґендерного егалітаризму в релігію й теологію та визнання за-

слуг жінок у розвитку духовності. Найемоційніші з критиків пи-

сали про “женофобський характер” [14] більшості церковних ін-

ституцій і ту витончену дискримінацію, якій піддається жіноча

свідомість у результаті таких широко відомих формул, що луна-

ють з амвона: “Бог наш Батько (а не Мати)”, “Людина (в значенні

– Чоловік) Господа”, “Братерство (а не “Сестринство”) людей”.

Ці й подібні фрази затверджують у свідомості більшості людей

думку про те, що і релігія, й віра є прерогативою лише чоловічої

статі, навіть звертатися до Господа в мусульманському та юдей-

ському храмах жінки можуть тільки знаходячись в окремому від

чоловіків приміщенні.

Чи означала подібна традиція, питали теологи-феміністки,

що стать вірного визначає його ступінь бажаності Богові? Адже

сама релігійна історія містить свідчення про те, що серед перших

християн, мусульман, юдеїв жінки займали чільне місце, найак-

тивніші увійшли до священних сюжетів: наприклад, Марія Маг-

далина, про яку оповідають усі чотири євангелісти, стала однією

з найвідданіших послідовниць Христа, їй першій він з’явився Ґендер і релігія 385

після воскресіння (Мф: 27,28; Мк: 15,16; Лк: 8,24; Ін: 19,20); ін-

ша Марія, дружина Кліопа й мати Іакова (Мф: 27,28; Мк: 15,16)

була присутня при воскресінні Христа, а до Марії, матері Іоанна,

приходить після порятунку з темниці Петро й застає в її домі

людей, що моляться про нього (це можна вважати описом одного

з перших молитовних зборів, зафіксованих у тексті (Лк: 24; Ін: