1998 Р.; Рекомендація Комітету міністрів про боротьбу з торгів-

лею людьми з метою сексуальної експлуатації, 2000 р.; Рекомен-

дація Парламентської Асамблеї про проведення кампанії проти

торгівлі жінками, 2002 р.; Рекомендація Комітету міністрів про

захист жінок від насильства, 2002 р.; Доповіді про комплексний

підхід до проблеми рівності жінок і чоловіків (1998 р.) і про за-

ходи в галузі рівності 2000 р. тощо. Ці документи узагальнюють

позитивний досвід ґендерних перетворень у країнах Європи.

Відповідно до встановлених стандартів права рівності жінок

і чоловіків у Європі потребують переосмислення багатьох поло-

жень у національних законодавствах. Вони стали складниками

обговорення питань на зустрічах найвищого рівня. У жовтні

1997 Року в Страсбурзі відбулася зустріч глав держав і урядів

держав-членів Ради Європи, на якій прийнято Заключну декла-

рацію другого саміту глав держав і урядів Ради Європи (10 –11

жовтня 1997 р., Страсбург). На ній значну увагу приділяли пи-

танню збалансованого представництва жінок і чоловіків у всіх

сферах суспільства, зокрема й політичному житті.

Європейське законодавство все більше розширює ґендерний

компонент, втілюючи ґендерний підхід до правотворчості, пра-

возастосування та правозахисту, закладаючи основи правових

можливостей ґендерних перетворень, управління ґендерними

процесами в різних сферах суспільного життя. Основи теорії ґендеру

308

Набуття й формування міжнародного досвіду розв’язання

ґендерних проблем у Європі, зокрема й юридичними методами,

характеризується групуванням країн за подібністю розв’язання

відповідних соціально-політичних та економічних питань. Данія,

Швеція, Норвегія, Фінляндія й Ісландія – країни, охоплювані

спільною назвою “Північні країни”, створили 1952 року Північну

раду. Рада міністрів північних країн, яка послідовно й цілеспря-

мовано працює над формуванням та впровадженням політики

ґендерної рівності, дуже сприяє зближенню законодавства цих

країн стосовно рівних прав і можливостей.

Вивчення взаємного досвіду у прийнятті законодавчих актів

з питань ґендеру, формування ґендерної політики, узагальнення

практики ґендерних перетворень, зокрема квотування, введення

служби Омбудсмена з рівних прав і можливостей та інших спеці-

альних заходів щодо забезпечення рівноваги статей сприяють

зближенню правових систем, що регулюють ґендерні процеси в

скандинавських країнах, і формуванню правової культури цих

народів у розв’язанні ґендерних проблем.

У сучасній Європі активізується правова діяльність щодо ґе-

ндерних перетворень. Потреба в такій діяльності відповідає ха-

рактерові глобалізації всіх соціальних процесів. Глобалізація

охоплює й систему управління, вироблення спільного юридич-

ного інструментарію, необхідного для регулювання ґендерних

відносин. Цим та іншими чинниками зумовлена необхідність

спілкування політиків. У Європі відбулося вже п’ять європейсь-

ких конференцій міністрів з питань рівності жінок і чоловіків, де

прийнято документи стосовно рівності обох статей в політично-

му й громадському житті, насильства щодо жінок, ролі жінок і

чоловіків у запобіганні конфліктам, розвитку миротворчості та

миробудівництва.

На Четвертій Європейській конференції міністрів з рівності

жінок і чоловіків (листопад 1997 р.) прийнято Декларацію про

рівність між жінками та чоловіками. Там наголошено, що “дії,

спрямовані на досягнення рівності жінок і чоловіків, не слід на-

далі розглядати як такі, що цікавлять винятково жінок, а як такі, Правові аспекти ґендеру 309

що зачіпають усіх членів суспільства – жінок і чоловіків, і при-

вертають до них увагу суспільства загалом”.

Це важливий методологічний акцент у підході до правотвор-

чості щодо регулювання ґендерних відносин.

Міністри проголосили, що:

• встановлення демократії, за якої жінки й чоловіки рівні,

передбачає урівноважене представництво статей;

• досягнення рівності статей можливе за допомогою спеці-

альних стратегій у політичній, соціальній та інших сфе-

рах життя суспільства;

• досягнення рівності статей є не лише обов’язком держав,

а й суспільства загалом;

• впровадження перспективи рівності статей у всі програ-

ми та плани на всіх рівнях і визначення наслідків для жі-

нок і чоловіків їх здійснення є об’єктивною потребою;

• для практичного застосування комплексного підходу до

проблеми рівності статей необхідно передбачити людські

й фінансові ресурси;

• необхідно постійно вдосконалювати знання з усіх аспектів,

що стосуються жінок і чоловіків та їхніх умов життя;

• є важливим і необхідним розроблення спеціальних стра-

тегій для чоловіків щодо їх участі в досягненні рівності

статей;

• визначення багатогалузевих стратегій з рівності статей є

основним критерієм досягнення демократії;

• комплексний підхід до проблеми рівності статей необхідно

покласти в основу формування й діяльності всіх органів Ра-

ди Європи;

• необхідно заохочувати й організовувати збір інформації

та прикладів позитивного досвіду, а також оцінок резуль-

татів заходів, спрямованих на досягнення збалансованого

представництва статей у всіх галузях. Основи теорії ґендеру

310

На конференції розроблено Багатогалузеві стратегії дій,

спрямовані на досягнення рівності жінок і чоловіків як основного

критерію демократії. Учасники конференції зазначили, що долан-

ня перешкод на шляху досягнення ґендерної рівності можливе

лише шляхом наділення жінок реальними правами та створенням

реальних можливостей для конструктивного діалогу між жінками

й чоловіками, а також через усвідомлення чоловіками невідклад-

ності глибоких реформ у цій сфері. При цьому вказувались важли-

ві напрями діяльності для всіх країн. Рекомендації конференції

залишаються актуальними й сьогодні, бо вони вивірені міжнарод-

ною практикою країн, де ґендерні перетворення стали органічним

складником усіх соціальних перетворень.

Попри те, що в Європі з другої половини ХХ століття спосте-

рігається стрімке зростання ґендерної активності й помітними є

досягнення в підвищенні правового статусу жінок, все ж фактич-

ної рівності ще не досягнуто. Про це красномовно свідчать дані з

Фактичної довідки про рівність жінок і чоловіків, підготовленої

Радою Європи в грудні 2002 р. Зокрема, представництво жінок у

політичних структурах держав-членів Ради Європи є таким:

• немає жодної жінки в уряді п’яти держав-членів;

• у 10-ти державах в уряді жінки становлять лише 10% від

загальної кількості членів;

• 12 держав-членів налічують понад 90% чоловіків у

парламенті;

• лише в семи державах-членах представництво жінок у

парламенті перевищує 30% (відсоткова участь розгляда-

ється як необхідний елемент того, щоб думка жінок

враховувалася при прийнятті рішень);

• середній відсоток участі жінок у роботі національних

парламентів становить 17,2%.

Це дає підстави стверджувати, що будь-які міжнародні акти

й інші документи не забезпечать ніяких гарантій там, де слабка

влада закону, де немає законів та інших нормативно-правових

актів, що гарантували б дотримання конституційних прав і між-Правові аспекти ґендеру 311

народних домовленостей, де добрі наміри витісняються політич-

ною доцільністю.

Конституції більшості держав закріплюють три складники

принципу рівності:

• рівність громадян перед законом;

• рівність незалежно від раси й національності;

• рівність жінки та чоловіка.

Рівність перед законом означає, що закон поширює свою дію

на всіх, незалежно від будь-яких обставин та якостей особи. Рів-

ність незалежно від раси й національності означає, що права

громадян не залежать від кольору шкіри та їхньої національнос-

ті. Рівність жінки та чоловіка передбачає однакові можливості

для участі в усіх сферах суспільного життя, а також рівного ста-

новища в сім’ї. Принцип рівноправності є одним із визначальних

принципів правового статусу людини й громадянина. Закріплен-

ня принципу рівності прав жінки та чоловіка є важливим для за-

безпечення прав і свобод людини й громадянина в Україні.

Конституційне забезпечення ґендерної рівності в Україні.

Україна підписала міжнародні документи з питань ґендеру і цим

самим визнала ґендерний підхід як найдоцільніший для визна-

чення планів, програм і перспектив національних перетворень,

зобов’язалася юридично забезпечувати рівність, розвиток і спра-

ведливість у країні, керуючись ґендерними ідеями соціальної

рівності. Конституція України політично і юридично визначила

ґендерну стратегію розвитку українського суспільства. Цим са-

мим вона визнала, що:

• рівноправність жінок і чоловіків є одним з питань прав лю-

дини та однією з умов забезпечення справедливості, а також

однією з передумов досягнення рівності, розвитку й миру;

• забезпечення рівних прав і можливостей – основне право

людини й громадянина, яке держава гарантує, а отже, зо-

бов’язується усунути всі перепони на шляху досягнення рів-

ності чоловіків і жінок та поліпшення становища жінок і

розширення їхніх прав; Основи теорії ґендеру

312

• держава забезпечує рівність прав і можливостей статей через

діяльність системи державних органів, що потребує розширен-

ня їхньої компетенції з питань ґендерного виміру діяльності;

• визначена конституційно система прав і свобод людини й

громадянина внутрішньо взаємопов’язана, а отже, право на

рівність пронизує всі інші права та свободи і є їх ґендерним

втіленням. Це вимагає ґендерного наповнення галузевого за-

конодавства як органічного його складника;

• конституційно наголошено, що перед жінками стоять зага-

льносуспільні інтереси, пов’язані з досягненням загальної

мети ґендерної рівності, яких можна досягти лише спільно й

у партнерстві з чоловіками. А тому поліпшення становища

жінок і забезпечення рівноправності чоловіків і жінок – це

питання прав людини, яке не можна розглядати ізольовано

як одне з питань, що стосується тільки жінок;

• Конституція України як основний закон передбачає втілення

визначених у ній норм і принципів у чинній системі законо-

давства і відкриває перспективи його розвитку, зокрема ґен-

дерного законодавства;

• Конституція України вказує на виконання міжнародного, а

отже, й ґендерного, законодавства відповідно до визначених

Верховною Радою потреб, в якому розширення прав і мож-

ливостей жінок, забезпечення рівноправності жінок і чолові-

ків розглядається як засіб побудови стійкого, справедливого

й розвиненого суспільства, як передумову для досягнення

політичної, соціальної, економічної, культурної й екологіч-

ної безпеки у відносинах між народами;

• Основний Закон України є першим вольовим і юридично

базовим кроком у створенні правового механізму рівних

прав і можливостей;

• вказавши саме на рівність, тобто 50/50, Конституція України

заклала концептуальний підхід до становища й статусу жі-

нок і чоловіків, розвитку їхніх відносин як паритетних, ґен-

дерно збалансованих; Правові аспекти ґендеру 313

• Конституція України визначила напрями розвитку суспільс-

тва й держави як демократичного, правового і соціального та

через рівність прав, свобод і обов’язків людини наповнила їх

ґендерною сутністю і змістом. Передусім це рівні права, мо-

жливості й доступ до ресурсів, гармонійне партнерство чо-

ловіків і жінок, що мають ключове значення для зміцнення

соціальної демократії;

• Конституція України, закріпивши право ґендерної рівності в

системі прав і свобод, власне, визначила напрями ґендерного

соціального нормотворення: системи правових ґендерних

норм – через систему державних органів; системи політич-

них ґендерних норм – через програми і статути партійних

структур; системи корпоративних норм – через статути гро-

мадських організацій; а також традицій і звичаїв – у діяльно-

сті всіх організаційних структур державного, партійного та

громадського змісту, моралі – як базової нормативної основи

функціонування суспільних відносин [11].

Все це відбито в статтях Основного Закону. Звісно, для пра-

вового статусу осіб обох статей важливе значення мають прин-

ципи, відповідно до яких здійснюється користування правами і

свободами. В Конституції України закріплені такі принципи пра-

вового статусу особи: невідчуження та непорушності прав і сво-

бод людини (стаття 21), рівноправності прав і свобод осіб (стаття

24), єдності прав та обов’язків людини і громадянина (стаття 23),

гарантованості прав і свобод людини і громадянина (стаття 22),

відповідності прав і свобод міжнародно-правовим актам (стаття

9). Конституційні принципи правового статусу особи поширю-

ються на всі її права, свободи та обов’язки, визначають основні

риси цього статусу всіх членів суспільства, а отже, мають уні-

версальний характер. Принцип рівності прав є одним із головних

принципів правового статусу особи. Рівноправність жінок і чо-

ловіків належить до основних прав людини, і це право як основ-

не закріплене в Конституції України.

Для забезпечення рівності статей велике значення мають

статті 21 “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними” та

23 Конституції України: “ Кожна людина має право на вільний Основи теорії ґендеру

314

розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються

права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільст-

вом, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її осо-

бистості.” Зміст цих статей дає підстави стверджувати, що кожна

людина незалежно від статі має користуватися в суспільстві всі-

ма закріпленими в законодавстві правами, використовувати їх

для розвитку своїх здібностей на свій розсуд. Будь-яка особа по-

винна поважати права інших і не порушувати їх.

Найбільш системно і повно положення щодо рівності статей

сформульовані в статті 24 Конституції України. В ній закріплено

один із аспектів принципу рівності – необхідність застосування

однакових стандартів прав і обов’язків до всіх без винятку осіб.

Громадяни України – і чоловіки, і жінки – можуть нарівні корис-

туватися всім обсягом конституційних прав і свобод без дискри-

мінації з боку держави або інших осіб за будь-якими мотивами.

Абстрактне поняття рівності в статті 24 Конституції України ви-

значається такими критеріями, як раса, колір шкіри, походження

особи, стать тощо, і конкретною сферою застосування.

Положення про рівність статей прямо чи концептуально за-

фіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які

визначають організацію, здійснення державної влади та місцево-

го самоврядування. Принцип рівноправності є підґрунтям всіх

статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-

економічні й інші права людини.

Однак закріплення рівності в правах не розв’язує проблеми

реальної рівності. Досвід радянської держави показує, що отри-

мання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх

видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплення рівних прав,

необхідно надати представникам обох статей рівні можливості

для їх реалізації. Рівність жінок і чоловіків не буде запровадже-

но, якщо суспільство не готове сприйняти саму ідею ґендерної

рівності й адаптувати її.

Позитивним моментом у Конституції України є закріплене

положення про рівні можливості жінок і чоловіків в усіх сферах

суспільного життя. В Основному Законі встановлено, що рівність

прав жінки та чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з Правові аспекти ґендеру 315

чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній

діяльностях, у здобутті освіти і професійній підготовці, в праці та

винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та

здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов,

які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством; право-

вим захистом, матеріальною й моральною підтримкою материнст-

ва і дитинства, зокрема й наданням оплачуваних відпусток та ін-

ших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стратегічна мета забезпечення рівності й недискримінації

статей полягає у:

• відмові від захисту прав і свобод лише жінок та розгляд

проблем обох статей;

• розробленні й прийнятті відповідного антидискримінацій-

ного законодавства в усіх галузях національного права;

• здійсненні систематичного перегляду чинних норматив-

но-правових актів з метою їх відповідності ґендерним

принципам;

• запровадженні обов’язкової ґендерної експертизи зако-

нопроектів і чинних законів;

• сприянні співпраці державних структур, жіночих та ін-

ших громадських об’єднань, які сповідують і обстоюють

ідеї ґендерної рівності;

• гармонізації національного законодавства з міжнародним

правом стосовно ґендерної проблематики;

• створенні в структурі центральних органів виконавчої вла-

ди центрального органу (міністерства, державного коміте-

ту) з рівних прав і можливостей, розширенні компетенції

всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади,

внісши туди питання реалізації ґендерної політики;

• заснуванні інституту уповноваженого з рівних прав і мо-

жливостей як одного з елементів національного механіз-

му контролю за втіленням і реалізацією конституційного

принципу рівноправності статей тощо [11, 75]. Основи теорії ґендеру

316

Реалізація такої стратегічної мети юридичного забезпечення

рівності й недискримінації підтверджена успіхами світової прак-

тики в багатьох країнах світу [10].

Світовий і національний досвід ґендерного законотво-

рення. У сучасних умовах вже формується система ґендерних

норм, спрямованих на усунення розриву в становищі жінки та

чоловіка, долання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх

сферах життя суспільства. Першим кроком такого узагальнення є

прийняття спеціальних законів з рівних прав і можливостей у

багатьох країнах світу, насамперед у країнах Європи. Прийняті у

понад 80-ти країнах світу на всіх континентах спеціальні

ґендерні закони відбивають як національні особливості правово-

го забезпечення ґендерного розвитку, так і процесу національ-

ного втілення міжнародного права з питань ґендеру. Спеціальні,

цільові закони з рівності прав і можливостей є формою реалізації

виконання країнами-підписантами норм міжнародних актів, в

яких вказується на правове забезпечення ґендерної рівності.

Фактично триває процес формування національного ґендерного

права. Наскільки країни світу в своєму внутрішньому розвитку й

на рівні міжнародних відносин осягнуть необхідність законодав-

чого забезпечення розв’язання ґендерних проблем і регулювання

ґендерних відносин, настільки світова спільнота забезпечить

пришвидшення виходу на якісно новий рівень встановлення сві-

тового ґендерного порядку.

З 70-х років ХХ ст. спеціальні закони з рівних прав і можли-

востей ухвалено в Швеції (1972 р.), Данії (1978 р.), Норвегії

(1978 р.), Ісландії (1985 р.), Фінляндії (1986 р.), Литві (1998 р.),

Японії (1999 р.), Франції (2000 р.), Німеччині (2001 р.), Словенії

(2002 р.), Боснії та Герцеговині (2002 р.), Хорватії (2002 р.), Кир-

гизії (2003 р.) та ін. [10]. Це дає підстави говорити про розгор-

тання й певну уніфікацію процесу законодавчого закріплення

рівних прав і рівних можливостей в європейському та світовому

просторах. Хронологія перебігу цього процесу в правовому полі

світу свідчить, що він пов’язаний з розв’язанням багатьох про-

блем соціального життя, зокрема проблем життєвого рівня насе-

лення цих країн. У цих країнах протягом десятиліть відбувалась

конкретизація і розвиток законодавчих актів з концептуальним Правові аспекти ґендеру 317

спрямуванням саме на ґендерну рівність. Світові стандарти й

міжнародні зразки документів окремих держав з питань ґендеру

становлять певні моделі для національних суспільств. Поширен-

ня таких зразків та моделей прискорює формування юридичних

документів у національних суспільствах.

У руслі світового юридичного процесу щодо ухвалення спеці-

ального закону з рівних прав і можливостей чоловіків та жінок

рухається й Україна. Протягом 1999–2005 р. до Верховної Ради

України в порядку законодавчої ініціативи подано шість законо-

проектів з ґендерної рівності. Проте досі жодного з них не підтри-

мали депутати [10].

Принцип рівності є складовою частиною принципу недиск-

римінації. Він розгорнуто конкретизується в галузевому законо-

давстві, що регулює відносини в різних сферах життєдіяльності

суспільства і передбачає юридичні механізми його забезпечення.

Коли нема таких механізмів, реально відбувається порушення

прав людини залежно від її статі. Юридичний механізм має вра-

ховувати об’єктивні суспільні процеси – реальні потреби людини

– жінки і чоловіка, розподіл праці та можливість доступу до неї,

систему різноякісних суспільних відносин, зв’язок між вкладом у

суспільний розвиток і винагородою за це [3, 10]. Виписані про-

цедури, способи захисту полегшують людині, жінці чи чоловіко-

ві, реалізувати свої ґендерні права.

Юридична база для ліквідації нерівності жінки й чоловіка в

національних суспільствах є важливим складником формування

та функціонування демократичної і соціальної держави й розвит-

ку ґендерної демократії в країні. Утвердженню юридичного рів-

ноправ’я сприяє проведення в країнах ґендерної експертизи чин-

ного законодавства.

Оскільки права людини і саме явище рівності статей розви-

ваються, змінюються, то це зумовлює потребу постійного пере-

осмислення й переоцінювання законодавства про них. Таке пере-

осмислення й переоцінювання чинного законодавства й тих за-

конів, проекти яких розглядаються в парламентах, здійснюється

за допомогою ґендерної експертизи законодавства. Тому така

експертиза є необхідним, зумовленим суспільним розвитком і Основи теорії ґендеру

318

суспільними потребами явищем, зокрема потребами ґендерної

оптимізації суспільств. Ґендерна експертиза законодавства – це

вивчення, перевірка, дослідження, кількісний і якісний аналіз та

оцінювання чинного законодавства з позицій свободи, справед-

ливості, рівності й розвитку статей, відповідності його міжнаро-

дно-правовим підходам і рівню юридичного забезпечення рівних

прав і можливостей.

У реальній практиці ґендерна експертиза законодавства

означає: 1) розроблення концептуальних рамок і методологій

універсальних імперативів, які дали б змогу оцінити стан справ у

законодавчій сфері з погляду втілення в ній проблематики ґенде-

рної рівності й інтегрування її в усі галузі та сфери права;