1979 Р., – Конвенція оон про ліквідацію всіх форм дискримінації

щодо жінок (її називають ще Жіноча конвенція). Україна ратифі-

кувала її 19 грудня 1980 р. До Конвенції приєдналися майже всі

країни світу, чим фактично планетарно визнано правовий принцип

ґендерної рівності основоположним.

Конвенція є першим міжнародним юридичним документом,

в якому заборонено дискримінацію жінок. У преамбулі до Кон-

венції заявлено, що обстоювання рівності жінок і чоловіків та

подолання дискримінації щодо жінок є центральним принципом

ООН і є предметом зобов’язань держав. Там констатовано, що

дискримінація жінок “порушує принципи рівноправності й пова-

ги до людської гідності” і є перепоною на шляху жіночої участі

нарівні з чоловіками в політичному, економічному, соціальному

й культурному житті своїх країн.

Попри важливу роль, яку відіграють жінки в економічному,

соціальному та культурному житті своїх країн, вони досі є

об’єктом дискримінації як в індустріальних державах, так і в кра-

їнах, що розвиваються. Одне з найважливіших положень Конве-

нції – це визначення поняття дискримінації щодо жінок. “Дис-

кримінація щодо жінок” означає будь-яку відмінність, виняток

або обмеження за статевою ознакою, спрямовані на послаблення

чи такі, що зводять нанівець визнання, користування або здійс-

нення жінками,(...) незалежно від їхнього сімейного стану, на

основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини й основних

свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, грома-

дянській або будь-якій іншій сферах”.

На відміну від інших договорів, Жіноча конвенція передба-

чає ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: замість ви-

моги ґендерної нейтральності, тобто рівної поведінки, рівного Основи теорії ґендеру

296

ставлення до жінок і чоловіків, Конвенція юридично забороняє

будь-яку діяльність, що сприяє збереженню нерівності жінок.

Отож відповідно до ст. 3 держави, які підписали цей документ,

зобов’язалися забезпечити всебічний розвиток і прогрес жінок,

щоби гарантувати їм здійснення й користування правами людини

й основними свободами на основі рівності з чоловіками. Таке

зобов’язання разом з іншими державами взяла на себе й Україна.

Уточнимо. Відповідно до ст. 2 Жіночої конвенції держави

зобов’язалися:

• внести принцип рівноправності чоловіків і жінок до своїх

національних конституцій або іншого відповідного зако-

нодавства й забезпечити за допомогою закону практичне

втілення цього принципу;

• вживати відповідні законодавчі та інші заходи, зокрема й

санкції, з метою заборони будь-якої дискримінації щодо

жінок;

• встановити юридичний захист прав жінок нарівні з чоло-

віками й забезпечити за допомогою компетентних націо-

нальних судів та інших державних установ ефективний

захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;

• утримуватися від здійснення будь-яких дискримінаційних

актів або дій щодо жінок і гарантувати, що державні орга-

ни й установи діятимуть відповідно до цього зобов’язання;

• вживати всіх відповідних заходів, законодавчих також,

для зміни чи скасування чинних законів, постанов, звича-

їв і практики, які є дискримінаційними щодо жінок;

• скасувати всі дискримінаційні щодо жінок положення

свого кримінального законодавства.

У переліку зобов’язань, взятих на себе державами, ціла низ-

ка юридичного змісту. У Конвенції конкретизуються правові дії

в інтересах забезпечення рівності статей. Ґрунтуючись на аналізі

ґендерної віддаленості, у ній особливо виділяються три аспекти

щодо жінок: громадянські права і правовий статус; відтворення

населення; вплив культурних чинників на відносини статей. Правові аспекти ґендеру 297

З метою долання віддаленості статей, пришвидшення досяг-

нення рівності Конвенція закріпила позитивні й негативні дії, що є

обов’язками держав. Позитивні (вживати заходів) – забезпечити

практичне втілення принципу рівноправності (п. а) ст. 2); вживати

законодавчих заходів (п. b) ст. 2); встановлювати юридичний за-

хист (п. с) ст. 2). Негативні (утримуватися від дій) – утримуватися

від здійснення будь-яких дискримінаційних актів (п. d) ст. 2). Кон-

венція говорить про обов’язок держав реформувати національне

законодавство в напрямі юридичного гарантування рівноправності

статей. При цьому вважається можливим для держав вдаватися в

законодавчій практиці до позитивної дискримінації як тимчасово-

го заходу (ст. 4). Стаття 4 має принципове значення для діяльності

з досягнення ґендерної рівності. Вона розглядає як недискриміна-

ційні тимчасові спеціальні заходи, спрямовані державами-учас-

ницями на прискорення утвердження фактичної рівності чоловіків

і жінок, наприклад, такі як квоти.

Конвенція має особливе значення для характеристики мож-

ливостей, наданих міжнародним правом державам для ґендерно-

го реформування суспільств.

Додатковий імпульс реальному втіленню цього документа

дав Факультативний протокол до Конвенції ООН про ліквідацію

всіх форм дискримінації щодо жінок, схвалений Генеральною

Асамблеєю ООН 6 жовтня 1999 року (набрав чинності 22 грудня