XIX ст. У деяких соціальних середовищах появу молодої неодру-

женої дівчини без супроводу в громадському місці вважали за не-

пристойне, то “вільна” поведінка дівчини, що працювала чи на-

вчалась, починаючи з 1920-х років стала вже загальноприйнятим

явищем.

Перша світова війна значно прискорила зміни в такій консе-

рвативній сфері, як сімейно-шлюбні відносини. Відбулася раціо-

налізація сімейного побуту. Широка дискусія відбулася навколо Жіночий рух як ідеологія і практика суспільних змін 193

так званої “партнерської сім’ї” та свідомого материнства. Цінно-

сті патріархального шлюбу щораз гостріше критикували. Як і

раніше, створення сім’ї та народження дітей у суспільній свідо-

мості вважалося головним призначенням жінки, водночас кіль-

кість народжень однією жінкою з 6 – 8 у XIX зменшилось до 2 –

4 У першій половині XX ст. Засоби контрацепції проникли прак-

тично в усі соціальні прошарки населення. За 1905 – 1925 рр. в

Європі тричі збільшилась кількість розлучень, що опосередкова-

но свідчило про кризу патріархальної сім’ї та формування нових

взаємних вимог між шлюбними партнерами. 1920 р. на 1000

шлюбів припадало 62 розлучення.

У 20-х роках ХХ ст. “нова жінка” з новим стилем життя за-

маніфестувала себе навіть візуально. Стиль “a la garson” у жіно-

чій моді ніби “стирав” та “нівелював” фізичну різницю між ста-

тями. Новий силует жіночого одягу не обтягував фігуру, відкри-

вав ноги. Ця жінка реалізувала себе професійно, займалась спор-

том, захоплено танцювала фокстрот і чарлстон, слухала джазову

музику. Такі жінки – наполегливі борці із зайвою вагою, бо ідеа-

лом стала висока, струнка жінка, без пишних стегон і грудей, що

курить сигарети в довгому мундштуці. Жіночий корсет, що з

елемента одягу перетворився на символ “закутості” жінки та її

найрізноманітніших обмежень, назавжди відійшов в історію.

ХХ ст. породило низку тоталітарних систем (найяскравіші

зразки – фашистська Німеччина та соціалістичний СРСР). Ці

країни-системи, на перший погляд такі різні, витворили, зокрема,

дуже подібні концепції про суспільне призначення чоловіків та

жінок. Тоталітарні режими насамперед знищували громадські

організації, основними завданнями яких була боротьба за грома-

дянські права, зокрема за суспільну рівноправність жінок. У Ні-

меччині нацисти брутально розігнали жіночі організації. Німець-

кі феміністки або ж емігрували в інші країни, або ж загинули в

концентраційних таборах. Ідеологія нацизму трактувала жінку,

по суті, лише як матір, яка кількісно збільшує націю. Власне, по-

вноправною громадянкою жінка, на думку ідеологів нацизму,

могла стати лише після одруження й народження дитини. Нацис-

ти навіть розглядали пропозиції позбавити виборчих прав безді-Основи теорії ґендеру

194

тних жінок, яких трактували як “чужих для нації”. Рівень соціа-

лізації німецьких жінок був доволі високим – їх масово залучали

до військового виробництва, яке ставало щораз потужнішим, та й

серед членів Німецької соціал-демократичної робітничої партії

вони становили до 20%. Водночас людина в тоталітарній ідеоло-

гії – лише функція, гвинтик системи, позбавлений власної інди-

відуальності. Расизм, піднесений нацистами в ідеологічний

принцип, жахливими наслідками відбився на жінках. Дбаючи

про “чистоту арійської нації”, до середини 1937 року майже 100

тис. жінок у Німеччині примусово стерилізували.

У СРСР, а згодом у соціалістичному таборі теж активно пра-

цювали над виробленням ґендерної політики щодо жінок. Багато

жінок були учасницями революційних подій. Вони з ентузіазмом

підтримали перші революційні зміни. Їхні сподівання радянська

влада, здавалось, виправдовувала. Законодавчо запровадили рів-

ні права всіх громадян, незалежно від статі, перед жінками ши-

роко відкрили двері навчальних закладів, жінок масово залучили

до виробничої діяльності, мали вони й своє державно-політичне

представництво. Ідеологію тогочасної “нової соціалістичної жін-

ки” репрезентувала комісар Олександра Колонтай. Культурна

революція перших років радянської влади критикувала й активно

розхитувала традиційні поведінкові норми та стереотипи. Пропа-

гувались руйнування патріархальної сім’ї, сексуальна свобода,

що межувала з очевидною розпустою. Але поступово зростало

бажання повернути жінок у звичні патріархальні параметри їх-

нього життєвого існування. Відразу після революції ліквідували

різноманітні жіночі організації (феміністичні, професійні, хари-

тативні тощо). Право на існування мали тільки так звані “жінвід-

діли”. Але вже 1930 р. було проголошено, що “жіноче питання” в

СРСР розв’язано і “жінвідділи” ліквідували. Роками формувався

соціалістичний ідеал жінки – зайнята жінка, головна турбота якої

– виконання плану. Соціалістична система породила й таку соці-

альну проблему, як подвійне навантаження (на роботі та вдома),

що тягарем падало на жінок. У соціалістичному суспільстві бага-

то проблем, пов’язаних із життям жінки, взагалі не обговорюва-

лися і не вважалися актуальними. Це, зокрема, проблеми дефор-Жіночий рух як ідеологія і практика суспільних змін 195

мованої структури виробничої та професійної зайнятості жінок,

тиску на них норм і стереотипів патріархального суспільства,

проблеми насильства в сім’ї, проблеми жіночої тілесності та сек-

суальності тощо.

У роки Другої світової війни жінки пережили бомбардуван-

ня, евакуації, втрату рідних, позбулися маєтку. Практично у всіх

європейських країнах вони в надзвичайно драматичних обстави-

нах навчилися поєднувати чоловічу роль оборонця та годуваль-

ника з роллю виховательки й опікунки. У післявоєнні роки спра-

ва відбудови господарства значним тягарем лягла на плечі жінок.

Так, до речі, було як у СРСР, так і в Німеччині. Жінки масово

працювали в “чоловічих” галузях виробництва (металургія, ма-

шинобудування і навіть гірнича справа), видобували торф, пра-

цювали на будівництві. Саме трагічні події двох світових війн,

напруження післявоєнної відбудови остаточно поховали міф про

“слабкість” і “беззахисність” жінок, про потребу постійної опіки

над ними. Щоправда, тільки-но Європа відбудувалася й увійшла

в ритм мирного життя, знову почали голосно лунати заклики по-

вернути жінку в лоно сім’ї. 1958 р. папа Пій XII це суспільне ба-

жання висловив так: “Дім, у якому володарює жінка, є головним

місцем і центром її активності”. Потужне консервативне лобі,

використовуючи найрізноманітніші засоби, виступило проти

професійної заангажованості жінок, закликаючи повернутися до

давніх ґендерних ролей. Реклама, кінематограф, масмедії актив-

но формували образ жінки залежної, підпорядкованої волі чоло-

віка, з інтересами, обмеженими кухнею, спальнею, дитячою та

гардеробною кімнатою. Але загальноцивілізаційний поступ вже

зробив свою справу і зміни в суспільному становищі жінок стали

незворотними.

Друга половина ХХ ст. відкрила майже безмежні перспекти-

ви освіти й науки, технічного прогресу, породила глобалізацію,

докорінно змінила побутову культуру, зокрема в урбанізованому

середовищі. Ці процеси, що безпосередньо стосувалися і жінок,

стали, по суті, черговим історичним “викликом” для них. Здава-

лося б, рівноправність у громадянських правах, в здобутті освіти

та у виборі професій двох статей мали б підбити підсумок майже Основи теорії ґендеру

196

двохсотлітньої емансипаційної боротьби. Але з’ясувалося, що до

остаточного підсумку ще далеко. Адже, за оцінками ООН, жінки

наприкінці ХХ ст. становили понад половину населення планети,

виконували дві третини від загального обсягу робіт у світі та

водночас володіли лише однією сотою всього світового майна. У

суспільстві зростало усвідомлення того, що розв’язання проблем

ґендерної дискримінації потребує ще багато зусиль.

Ідеології фемінізму. Феміністичні ідеології мають кілька рі-

внів прояву; найважливішими з-посеред них є загальнокультур-

ний, концептуально-теоретичний, рівень конкретних завдань,

ідейних постулатів, соціально-економічний, політичний. Ідейні

концепції жіночого руху, чи “жіночого питання“ (термін з пев-

ним соціально-позитивістським та класово-ідеологічним забар-

вленням), часто трактують як теоретичні концепції фемінізму.

Передовсім варто звернути увагу на саму дефініцію терміна “фе-

мінізм”. У світовій історіографії, особливо другої половини XX

ст., теоретичні концепції фемінізму настільки різні, що доходять

до взаємозаперечення та взаємопоборювання. Відповідно, й оз-

начення фемінізму є дуже різним. Дефініція ускладнюється ще й

тим, що фемінізм розуміють і трактують як тип світогляду; як ін-

телектуальну філософсько-релігійну, соціально-політичну, куль-

турологічну течію; як спрямований на соціально-правові зміни

жіночий рух; як ідеологію жіночої емансипації та статевої рів-

ноправності; як зміну статевих поведінкових стереотипів; як аль-

тернативний до загальноприйнятого спосіб життя, як соціо-пра-

вову чи психо-біологічну проблему, як напрям у соціології, як

особливий підхід до розв’язання найрізноманітніших соціальних

проблем.

Цікаво, що Британська енциклопедія, яка приділила значну

увагу найрізноманітнішим аспектам проблеми “жінка і суспіль-

ство“, не дала статті під гаслом “фемінізм“, а лише статтю “фемі-

ністичний рух“. Таким чином фемінізм опинився ніби поза сус-

пільно-політичними і загалом поза науковими теоретичними кон-

цепціями й розглядається як ідея чи сукупність ідей окремого соці-

ального руху. Сучасна дефініція фемінізму охоплює як доктрину

рівних прав для жінок (на практиці: організований рух за права жі-Жіночий рух як ідеологія і практика суспільних змін 197

нок), так і ідеологію суспільних перетворень, метою яких є не ли-

ше суспільна рівноправність, а й творення світу, який був би сві-

том також для жінок. Загалом фемінізм є ідеологією визволення

жінок, йому властиві різні дослідницькі методи та теоретичні кон-

цепції. Методи, теорія і політична практика у фемінізмі становлять

єдність, що дає основу для його універсалізму. Адже фемінізм зо-

середжується на процесі витворення самосвідомості, яка є для ньо-

го водночас об’єктом і результатом суспільно-політичних дій. От-

же, в такому трактуванні фемінізм визначається як теоретична

концепція, що виходить далеко за рамки соціально-правових проб-

лем статевого рівноправ’я.

Варто бодай згадати ті роботи, які тематично й ідейно були

ніби попередницями феміністичної літератури XIX – XX ст. Ще