У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до подальшого розширення та до підриву.

Перша зумовлена насамперед поглибленням суспільного поділу праці, зокрема спеціалізацією виробництва (виокремленням виробничих функцій у самостійні виробництва), збільшенням кількості економічно самостійних виробництв (у США за період 1947—2000 рр. кількість підприємств зросла майже на 15 млн.), що з погляду відносин економічної власності означає відокремлення товаровиробників, які, виготовляючи товари чи надаючи послуги, вступають у відносини з іншими товаровиробниками й споживачами.

Товарне виробництво розширюється також внаслідок перетворення науки у безпосередню продуктивну силу: матеріалізовані результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау стають товаром. Дію першої тенденції посилює зростання економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіти, охорони здоров'я та ін.) у відтворенні робочої сили. Послуги, що надають ці галузі, теж перетворюються на товар. Товар набуває і таких потворних форм, як продаж частин тіла (наприклад, людської нирки). Розширення товарного виробництва стимулюється збільшенням населення, дією закону зростання потреб та іншими факторами.

Дію тенденції до підриву товарного виробництва живить розвиток одиничного поділу праці — подетальна та поопераційна спеціалізація всередині виробничих одиниць. їх матеріальною основою є посилення концентрації виробництва, розвиток гігантських промислових об'єднань. Ця тенденція зумовлена також поширенням організованості та планомірності у межах компаній, які частково заперечують ринкові важелі регулювання економіки.

Розвиток контрактних відносин між великими компаніями і дрібними та середніми капіталістичними підприємствами, укладання юридичних контрактів, державних контрактів на національному та міжнародному рівнях ще більше підривають товарне виробництво, а отже, механізм ринкового саморегулювання, його негативні функції. Гігантські банки, які створюють апарат для суспільного регулювання процесу виробництва й розподілу продуктів посилюють такі тенденції. За цих умов значно послаблюється потреба підтверджувати через ринок суспільно необхідний характер товарів.

Дія тенденції до підриву товарного виробництва зумовлює зростання третьої основної форми суспільного виробництва — безпосередньо суспільної.

Отже, особливостями сучасного товарного виробництва є:

1) поглиблення форм суспільного поділу праці і виникнення нових поділів праці в межах суспільства;

2) переважання колективних типів і форм економічної власності, поява окремих ознак суспільного типу власності, які зменшують масштаби неорганізованості, стихійності товарного виробництва, а отже, ринкової економіки;

3) державне та наддержавне регулювання товарного виробництва, конкурентного середовища, перетворення держави в підприємця, інвестора, споживача, фінансиста, організатора та ін., що формує гарантований планомірний ринок збуту і виробництва товарів і послуг;

4) економічні зв'язки між суб'єктами підприємницької діяльності через контрактну систему;

5) переважно планомірний характер розвитку товарного виробництва в національних та інтернаціональних масштабах;

6) поступове витіснення готівки із процесу купівлі-продажу товарів і посилення ролі безготівкових грошей.

Сучасне товарне виробництво — високоорганізована і планомірна організація суспільного виробництва, за якої складні продукти виготовляються здебільшого великими промисловими компаніями шляхом спеціалізації та кооперації з іншими компаніями на основі попередніх замовлень споживачів і держави, внаслідок чого задовольняються зростаючі індивідуальні, колективні та суспільні потреби.

Водночас певна частина виготовлених продуктів набуває суспільного характеру на ринку, який також поступово стає організованим і регульованим.

Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

• відкрите господарство

• розподіл праці

• непрямі зв'язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.

Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

Зміст 1 Причини виникнення та еволюція товарного виробництва 1.1 Чинники, що зумовлюють товарне виробництво 2 Види товарного виробництва 2.1 Просте і розширене товарне виробництво 2.2 Типи товарного виробництва щодо оновлюваності номенклатури товарів 3 Характеристика товарного виробництва 4 Значення товарного виробництва 5 Див. також

Причини виникнення та еволюція товарного виробництва

Товарне виробництво існувало вже 5—7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тією чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику «Україна і світ», характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу на те, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ століття з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові.

Економічна відособленість товаровиробників

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробниківnbsp;— це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо (госпрозрахунок).

Економічна відособленість товаровиробників нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника і передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і продукцію, що виробляється.

На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

3 економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто що ґрунтуються на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу — бартерне господарство, вищу — грошове господарство.

В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар — гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній — на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:

• суспільний поділ праці

• економічна відособленість виробників

• еквівалентність відносин

• ринковий зв'язок між виробниками і споживачами

• визнання суспільного характеру праці через ринок

• здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу

• виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду

• конкуренція.

Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.