Література

1. Бостан Л. Н., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літ-ри, 2004. — 672 с.

2. Всеобщая история государства и права: Учеб. для вузов: В 2 т. / Под ред. В. А. Томсинова. — М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. — Т. 1. — 626 с.; Т. 2. — 627 с.

3. Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. проф. К. И. Батыра. — М.: Юристъ, 1998. — 456 с.

4. Глиняный В. П. История государства и права зарубежных стран. — 4-е изд. — Харьков: Одиссей, 2004. — Ч. 1. — 832 с.

5. История государства и права России: Учебник / Под ред. Ю. П. Титова. — М.: Проспект, 2000. — 544 с.

6. История государства и права зарубежных стран: Учеб. для вузов: В 2 ч. / Под общ. ред. О. А. Жид­кова и Н. А. Крашенинниковой. — 2-е изд., стереотип. — М.: Изд-во «Норма», 2003. — Т. 1. — 624 с.; Т. 2. — 720 с.

7. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. — 4-е вид., допов. — К.: Атіка, 2004. — 616 с.

8. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 584 с.

9. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 400 с.

10. Федоров К. Г. Історія держави і права зарубіж­них країн: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1994. — 464 с.

11. Хома Н. М. Історія держави і права зарубіж­них країн: Навч. посібник для студ. вищ. закл. освіти. — 2-е вид., випр. і допов. — Львів: Магнолія плюс, Новий Світ–2000, вид. СПД ФО В. М. Піча, 2004. — 480 с.

12. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие / Сост. В. Н. Садиков; Под ред. проф. З. М. Чер­ниловского. — М.: Фирма Гардарика, 1996. — 413 с.

13. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юристъ, 1996. — 576 с.

14. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права: Учебник. — М.: ООО «ТК Велби», 2002. — 592 с.

Вступ до вивчення навчальної дисципліни

1. Предмет та методи вивчення курсу «Історія держави і права зарубіжних країн».

2. Місце навчального курсу в системі юридичних дисциплін.

3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн.

4. Методологія навчального курсу.

Література: 1 (с. 3—26); 2 (т. 1, с.V—ХІV); 3 (с. 7—14); 4 (с. 3—4); 5 (с. 3—11); 6 (т. 1, с. VIII—ХІV); 7 (с. 3—5); 8 (с. 3—8); 9 (с.5-16); 10 (с. 3—21); 11(с. 5—10); 12 (с. 3—7); 13 (с. 3—22); 14 (с. 3—22).

Історія держави і права зарубіжних країн — це історико-правова наука, що знаходиться на межі між суспільно-політичними та правовими дисциплінами, синтезуючи та поєднуючи їх. Тому вона включена до числа основних курсів, які викладаються у перших модулях юридичних навчальних закладів.

Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін визначають реалії об’єкта дослідження. Насамперед вона вивчає багате розмаїття першопричин утворення і розвитку держави і права в людському суспільстві. В умовах розкладу первіснообщинного ладу умови життя суспільства і суспільні відносини ускладнилися і стали набувати антагоністичних форм. Виникла загроза його послаблення, розпаду або навіть загибелі. Це послужило чи не основною причиною утворення особливої регулюючої сили, котра б стояла над суспільством, забезпечувала його життєздатність і цілісність. Цей тривалий і складний процес, прискорений іноді внутрішньою соціальною напругою чи вторгненням племен-завойовників, поступово набував яскраво окресленого політичного характеру. Із поглибленням соціального розшарування механізм державної машини прибирався до рук майновою верхівкою, яка поступово ставала владною силою, підпорядковуючи державу своїм інтересам.

Надалі необхідність держави і права обумовлювалася причинами різноманітного, в першу чергу загальнонаціонального, характеру. Вона стає необхідним атрибутом суспільства, набуваючи, в той же час, певної міри відносної самостійності. Її функціонування здебільшого підпорядковується внутрішнім закономірностям розвитку. При цьому важливо те, якою є держава — авторитарною чи демократичною, які соціальні прошарки, групи, класи чи клани контролюють її механізм, гальмуючи чи прискорюючи суспільний прогрес.

Звичайно, кожна країна робить свій вибір, має своє поєднання передумов історичного розвитку і їх реалізацію. Вона формує неповторний, індивідуальний образ національної державності. Загальні закономірності розвитку права і держави в кожній країні проявляються зі своїми особливостями. Національна державно-правова історія виявлялася багатшою порівняно із загальною теорією держави і права. Історія держави і права наповнює теорію конкретно-історичним змістом і є її певною емпіричною базою. У цьому — її взаємозв’язок із навчальною дисципліною «Теорія держави і права».

У постійному взаємозв’язку знаходиться історія держави і права з історією політичних і правових вчень. Остання вивчає виникнення, розвиток, соціальну ефективність державних і правових вчень в їх історичній конкретиці і хронологічній послідовності. Значення цієї проблематики щодо вивчення державно-правової історії визначається насамперед тим, що люди, котрі творять історію, здійснюють реформи і перебудову суспільства, керуються, в першу чергу, певними прийнятними їм ідеями, теоріями, вченнями. Саме через них вони намагаються втілити свої політичні ідеали чи правові форми (наприклад, ідеали і політичні задумки французьких просвітителів ХVІІІ ст. стали державно-правовою платформою діячів Великої Французької буржуазної революції).

Історія держави і права зарубіжних країн має тісний зв’язок і з історією держави і права України. Обидві навчальні дисципліни багато в чому вирішують спільні завдання, що стоять перед історико-юридичною наукою, але розрізняються за предметом.

Таким чином, історія держави і права зарубіжних країн, разом з близькими до неї дисциплінами, утворюють групу теоретико-історичних наук, які мають теоретико-пізнавальну платформу галузевих юридичних наук.

Предметом історії держави і права зарубіжних країн є загальні та специфічні процеси і закономірності виникнення, розвитку, занепаду або загибелі різних типів держави і права у конкретно-історичних умовах. Специфікою предмета історії держави і права як навчальної дисципліни є те, що вона вивчає не всі держави світу та їхнє право, а лише ті з них, котрі виявили найпомітніший вплив на державно-правовий розвиток світової цивілізації.

Якщо поставити за мету дати відповідь на запитання, для чого вивчається курс історії держави і права студентами вищих навчальних закладів, то можна сказати:

а) для формування загальноюридичної, правової культури майбутніх спеціалістів;

б) для підготовки їх до засвоєння галузевих юридичних дисциплін;

в) ця наука дає можливість знати минуле людства і на цій основі глибше зрозуміти державно-правові реалії сучасності, прогнозувати подальший розвиток держави і права у світі.

Історія держави і права зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна має теж свою історію. Як самостійна галузь наукового знання вона бере свій початок з кінця ХVІІІ—початку ХІХ ст. Її основоположниками з повним правом вважаються:

• історична школа права у Німеччині (Ф. Савіньї, Г. Пухта);

• соціологічна школа права (О. Холмс);

• позитивістська школа права (О. Конт, Е. Тюрінг, Г. Спенсер).

З урахуванням того, що різні напрями розвитку правової думки, сутність правових шкіл, погляди їхніх представників детально вивчаються студентами в навчальному курсі «Історія вчень про державу і право»*, варто зупинитися лише на деяких аспектах цього питання.

Історична школа права в основу формування національних правових систем поклала історичне життя народів. Кожен народ творить своє право з притаманними йому особливостями, яке не може сприйматися іншими народами, оскільки вони живуть в іншу епоху або мають іншу історію. Представники цієї школи небезпідставно називали стародавніх римлян «віртуозами права», а їхню історію вважали такою, яка представляє значний науковий інтерес.

Соціологічна школа права (І половина ХІХ ст..) сформувалася під впливом загальноісторичної науки і політекономії, які в той час швидко розвивалися. Її послідовники проводили чіткий зв'язок між типами, формами держави і права, з одного боку, і суспільними процесами в житті народів, відносинами власності, політичним устроєм країн. Представники французької політики-правової думки Ф.Гізо, О.Тьєрі, Ж.Мішлє пішли далі своїх учителів, намагаючись показати вплив так званого «третього стану» (молодої буржуазії) на зміну форм правління в державах. Причому цей вплив виражався у класовій боротьбі буржуазії з феодалами. Тим самим мислителі вперше визнали ідею класової боротьби в історії як головного рушія в еволюції державно-правових чинників.

Досить скоро ідея класової боротьби стане основоположною для історико-юридичної концепції марксизму, який увібрав в себе перш за все радикальні поглади представників соціологічної школи. Фундатори марксистської ідеології (К.Маркс та Ф.Енгельс) та їхні послідовники (Ф.Лассаль, П.Лафарг, К.Каутський, В Плеханов, В.Ленін) вважали класову боротьбу наріжним каменем всіх змін у світовій історії в цілому та кардинальних змін в державі і праві зокрема.

______________

*Докладніше див.: Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу і право. Навч. посіб. – К., Магістр – ХХІ сторіччя, 2005. – С.111-114, 196-198,203-213.

У першій третині ХХ ст. вченими був узагальнений величезний фактичний матеріал, видані фундаментальні праці німецьких, американських вчених; дисципліна стала предметом уваги в навчальних програмах навчальних закладів.

Вивчення історії держави і права зводиться не лише до збирання та описування фактів, подій, явищ минулого, а головним чином до їх теоретичного осмислення. А це вимагає відповідного інструментарію, тобто застосування методів і способів дослідження. Методами називають сукупність способів пізнання і прийомів дослідження, які використовуються для одержання відносно об’єктивних, істинних, доказово обґрунтованих знань з історії держави і права.

Методологія навчальної дисципліни поєднує в собі загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. При їхньому аналізі слід мати на увазі, що як суспільна наука історія держави та права описує, досліджує та осмислює історичний процес розвитку права та інститутів держави відповідно до загальних методологічних правил. Їх сутність обумовлена загальнофілософським підходом науки до пізнання та пояснення різноманітних явищ суспільно-полі­тичного життя. Виходячи з цього, одним із провідних методів дослідження історико-правових явищ минулого є історичний метод. Історичний погляд на політико-правові явища полягає у тому, що всі вони оцінюються з погляду конкретного історичного часу, впродовж якого вони виникали, розвивалися, занепадали або зникали зовсім, набували лише їм притаманних вигляду і форми.

При здійсненні аналізу історико-правових явищ широко застосовуються хронологічний, ретроспективний, порівняльно-історичний, статистичний, метод періодизації та інші методи дослідження.

Сутність хронологічного методу полягає у тому, що події державно-правового розвитку тієї чи іншої країни розглядаються у чіткій хронологічній послідовності. Особливо ефективним він є при складанні історичних хронік, хронологічних таблиць, коли реконструюються події, пов’язані між собою певним відтинком часу. Різновидом хронологічного методу є проблемно-хронологічний, який передбачає розчленування теми на декілька вужчих проблем, кожна з яких розглядається у хронологічній послідовності.

Ретроспективний метод дає змогу відтворити картину минулого навіть за відсутності повного набору історичних та правових джерел, що належать до того чи іншого історичного періоду. В основу цього методу покладено тісний зв’язок між сьогоденням і минулим.

Досить поширеним видом інструментарію для дослі­дження історико-правових явищ є порівняльно-історичний метод. Він базується на визнанні певної повторюваності деяких рис та характеристик в історії права та держави, орієнтує на вивчення їх шляхом зіставлення. Наприклад, республіканська форма правління Афінського полісу порівнюється з Першою республікою у Франції. Порівняльно-історичний метод дозволяє порівнювати аналогічні історичні типи і форми державності, правові системи для встановлення як загальних закономірностей їх розвитку, так і специфічних особливостей.

Статистичний метод застосовується при дослідженні кількісних сторін історико-правових явищ. З їх допомогою можна виявити такі характеристики, як протяжність їх у часі та просторі, поширеність у країні чи у групі держав, темпи їх розвитку та повторюваність тощо. Однак гола статистика повинна поєднуватися із всебічним пізнанням змісту державно-правових та суспільних явищ, із прив’язкою їх до конкретного історико-державного підґрунтя.

Метод періодизації базується на розумінні того, що держава і право ніколи не залишалися незмінними, вони проходили різноманітні етапи свого розвитку, відокремлені один від другого певними якісними рубежами та характеристиками. До недавніх часів періодизація історичного розвитку людської цивілізації в цілому, та історії держави і права зарубіжних країн зокрема базувалася на так званому формаційному підході — відповідно до поділу історії людського суспільства на соціально-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна та соці­алістично-комуністична. При цьому в основу змін державно-правових явищ було покладено соціально-економічний критерій. А той факт, що далеко не всі зміни у праві та державі можна пов’язати з глобальними зрушеннями в економічному базисі та соціальному житті, до уваги не брався.

На сьогодні найприйнятнішою вважається періодизація, в основі якої знаходиться цивілізаційний та історико-культурний критерії. Згідно з ними всесвітня історія держави і права поділяється на чотири основних періоди:

1. Історія держави і права Стародавнього світу (ІV тисячоліття до н.е.—V ст. н.е.).

2. Історія держави і права Середніх віків (V—середина ХVІІ ст.).

3. Історія держави і права Нового часу (середина ХVІІ ст.— поч. ХХ ст.).

4. Історія держави і права Новітнього часу (з початку до кінця ХХ ст.).

Саме така періодизація покладена в основу викладення матеріалу навчального посібника.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що вивчає історія держави і права зарубіжних країн?

2. Історія держави і права — це юридична чи історична наука?

3. Що поєднує історію держави і права з теорією держави і права?

4. Як взаємодіє історія держави і права зарубіжних країн з історією держави і права України?

5. Для чого вивчається названа навчальна дисципліна студентами юридичних навчальних закладів?

6. Яка методологія навчального курсу?

7. Дайте періодизацію історії держави і права зарубіжних країн, звернувши увагу на різні підходи вчених до цієї проблеми.

8. У чому різниця між історією держави і права зарубіжних країн як наукою і як навчальною дисципліною?

9. Які джерела покладені в основу вивчення навчальної дисципліни?

Тести-тренінги

1. Історія держави і права зарубіжних країн вивчає:

а) суспільно-політичний розвиток країн світу;

б) правові системи зарубіжних країн;

в) процеси становлення, розвитку, занепаду чи загибелі держав та систем права;

г) динаміку виникнення та розвитку провідних світових держав у відповідні епохи.

2. Які з перерахованих методів слід віднести до загальнонаукових:

а) метод діалектики; г) системний;

б) історичний; ґ) порівняльний;

в) логічний;