Тема 5. Виникнення буржуазної держави і права

1. Громадянське суспільство як історичний етап у розвитку людської цивілізації.

2. Основні тенденції розвитку буржуазної держави.

3. Загальна характеристика буржуазного права.

Література: 1 (с. 309—312; 408—410; 420—421); 2 (т. 2, с. 3—58; 269—297); 3 (с. 219—245); 4 (с. 445—481); 6 (т. 2, с. 1—24); 7 (с. 161—179); 8 (с. 279—293); 9 (с. 169-178); 10 (с. 305—332); 11 (с. 282—305); 12 (с. 154—170); 13 (с. 244—267); 14 (с. 247—271).

Становлення громадянського суспільства¹ в державах Європи і Америки розпочинається із середини ХVІІ ст., коли західна цивілізація вступає у нову епоху, яку прийнято називати Новим часом. Її зміст характеризується якісно новим станом людського суспільства, яке за своїм соціально-правовим характером стає громадянським.

З історичної точки зору громадянське суспільство як певна форма життєдіяльності людини прийшло на зміну станово-кастовому суспільству, котре домінувало у рабовласницьку та феодальну епохи. На відміну від попереднього, громадянське суспільство засноване на визнанні правової рівності людей. Вперше у багатовіковій історії всі люди, незалежно від їхнього соціального похо­дження і становища, професії чи роду занять, юридично були визнані рівними учасниками громадського життя. Соціальними суб’єктами цього сус­пільства стають громадяни (звідси і походить назва цього етапу в історії людства), які мають не тільки обов’язки, але й низку за­кріплених законом і визнаних державою прав і свобод.

Докорінні перетворення цього часу відбулися під впливом нерозривно пов’язаних міх собою соціально-економічних, політичних та ідеологічних процесів, котрі здійснили переворот у свідомості людей, створили відповідну систему цінностей нового суспільства.

До них, у першу чергу, слід віднести урбанізацію — небувале зростання міст, які вперше за всю історію людства одержали економічну перевагу над селом, відсовуючи останнє на задній план як в економічній, так і в політичній сфері. Бурхливий розвиток міст, що розпочався ще за доби Середньовіччя, породив так званий «третій стан», соціальну основу якого складали буржуа — міська майнова верхівка. На відміну від середньовічного ремісника, цеховика, буржуазія втрачає тісний зв’язок зі своїм колишнім станом і відчуває себе часткою більшої спільноти — класу чи нації. Як головна зацікавлена верства у загальному русі за зрівняння свобод, особистої і майнової недоторканності, охорону приватної власності, буржуазія, по суті, очолила рух за встановлення безстанового (громадянського) сус­пільства.

Серед процесів економічного характеру, котрі вплинули на становлення сучасного суспільства, варто назвати індустріалізацію — постійно зростаюче використання у виробництві машин, початок якому поклав промисловий переворот в Англії у другій половині ХVІІІ ст. Перехід від мануфактурного до промислового виробництва з використанням машин і сучасних механізмів та технологій означав вирішальну зміну не лише у матеріальних умовах життя людини. Люди західної цивілізації стають першовід­кривачами у різних галузях промислового прогресу, вони менш залежні від природи і, що особливо важливо, людина нової епохи вже інакше дивиться на суспільство і природу, по-іншому ставиться до держави і права, вважаючи, що їх можна, а іноді і вкрай необхідно, видозмінювати.

Появі нового мислення сприяло поширення нових суспільно-політичних ідей, які об’єктивно обґрунтовували неминучість становлення нового суспільства. На перших порах такі ідеї мали релігійне обрамлення (наприклад пуританізм в Англії). Але вже у ХVІІІ ст. антифеодальна ідеологія набуває світського характеру. Французьким мислителям доби Просвітництва — Вольтеру, Монтеск’є, Руссо — вдалося у концентрованій формі викласти головні ідеї передової політичної думки того часу. Масова свідомість і культура зазнають неабиякого впливу знань про природу і суспільство, поширення грамотності і засобів комунікацій.

Не можна обійти увагою і такий чинник, як демократизація політичного життя. Ідеї мислителів-просвітителів «розкрили очі» на ставлення людей до державної влади. Вона надзвичайно швидко позбавляється в очах людей свого божественного ореолу. Її сприймають раціонально, про неї судять за результатами її діяльності. Зник страх перед нездоланною силою державного монстра. Зовсім не випадково епоха Нового часу принесла у країни вітер революцій — свідомих спроб насильницьким шляхом перевлаштувати світ.

Всі ці передумови сприяли появі соціального ідеалу нового суспільства, де людина визнається вищою соціальною цінністю, де гарантується та забезпечується економічна, ідеологічна та політична свобода громадян. Цей ідеал, котрий сформувався на зорі Нового часу, став основним змістом нової епохи, яку цілком справедливо називають епохою громадянського суспільства.

Процес становлення громадянського суспільства відбувався нерівномірно. В авангарді руху за побудову безстанового суспільства йшли розвинуті країни західної цивілізації — Англія, Франція США. Із запізненням більш як на 100 років до них приєдналися країни західної та східної цивілізацій — Німеччина, Австрія, Італія, Японія, Китай, Туреччина та ін. Після Другої світової війни цей рух охоплює інші країни світу, зокрема і колишні соціалістичні держави.

Досвід будівництва громадянського суспільства нараховує століття. Залежно від ступеня наближеності фактичного стану суспільства до його соціального ідеалу, епоху громадянського суспільства можна поділити на два етапи: а) формування основ громадянського суспільства (середина ХVІІ— середина ХХ ст.); б) розвиток громадянського суспільства на власній основі (середина ХХ—початок ХХІ ст.).

Початок першому етапові будівництва громадянського суспільства поклала англійська революція середини ХVІІ ст., французька та американська революції кінця ХVІІІ ст. Основною зацікавленою силою руху до безстанового (громадянського) суспільства була буржуазія. Тому суспільство післяреволюційного періоду стали називати «буржуазним». З цього часу і до середини ХІХ ст. буржуазія як економічно найсильніший і політично організований клас виступила в боротьбі з феодалізмом виразником інтересів усього суспільства, виконавши тим самим свою революційну роль.

Але, ставши «на ноги», зміцнивши своє економічне і політичне становище, буржуазія відступає від розуміння соціально справедливого суспільства. Вона звужує його до формальної та юридичної рівності членів цього суспільства. Такий класовий егоїзм зазнав жорсткого протистояння з боку більшості — робітників, селянства, інших соціальних верств, які домагалися не тільки формально-юридичної, а й реальної економічної та соціальної рівності. Як наслідок — майже століття світ потрясали революції та війни.

На другому етапі розвитку громадянського суспільства (доба після Другої світової війни) заможні класи були змушені рахуватися із загальнонаціональними інтересами, йти на компроміс задля відвернення нових революцій і громадянських воєн. Післявоєнний час — це доба завершення процесу формування основ громадянського суспільства і максимального наближення його до свого соціального ідеалу. Найважчим у втіленні на практиці теоретичної моделі громадянського суспільства є задоволення різноманітних матеріальних і духовних інтересів громадян. У свій час Г. Гегель зазначав, що громадянське суспільство нагадує поле бою: там один інтерес постійно зіштовхується з іншим.

Громадянське суспільство не може самостійно перебороти соціальні конфлікти і тому потребує створення спеціального інституту, який був би спроможним примирити роз­різнені інтереси. Таким інститутом виступає держава, яка покликана за допомогою права сприяти подоланню конфліктів і забезпечити оптимальні умови для нормальної життєдіяльності суспільства.

Основні тенденції розвитку буржуазної держави. Громадянське суспільство сприяло появі якісно нового типу держави. На зміну «поліцейській державі» доби феодалізму, котра характеризувалася детальною регламентацією суспільного життя, тотальним державним контролем за населенням, широкими повноваженнями адміністративно-поліцейських органів, приходить «правова держава». Її змістом і призначенням був захист прав людини, дарованих їй природою. Забезпеченню цих прав громадян мав слугувати спосіб розподілу владних повноважень верховної влади в державі: поділ влади на гілки та їх рівновага.

Зрозуміло, перехід від «поліцейської» до «правової» дер­жави був непростим і досить тривалим. До середини ХІХ ст. держава поступово перетворюється на ліберальну, коли їй, за образним висловом Л. М. Бостан та С. К. Бостан¹, відводилася роль «нічного охоронця» підприємницької діяльності буржуазії. Мається на увазі, що вона здійснювала лише охоронні функції, не втручаючись у приватноправові відносини.

На той час ідея правової держави включала в себе захист суспільства і особи від державної влади, всесильної державної машини. Як мінімум, ставилося завдання — домогтися нейтральності держави у суспільних відносинах. Адже як при рабовласництві, так і при феодалізмі держава ви­ступала цілком на боці правлячих верств, як карально-охоронна сила існуючого ладу.

Із середини ХІХ ст. до охоронної функції держави додаються (щоправда, зі значними обмеженнями) соціальні функції. Поступово долається негативне ставлення до держави як до інституції, що протистоїть людині. До її обов’язків долучається забезпечення соціально зорієнтованої економіки, залагодження соціальної нерівності. Вперше громадянське суспільство надає громадянам можливість впливу на державну владу через участь у роботі представницьких установ парламентського типу.

Після Другої світової війни, коли громадянське суспільство досягло відповідного рівня зрілості, держава набуває «соціального» обличчя. Сучасна соціальна держава повинна забезпечувати кожному громадянину гідні умови життєдіяльності, соціальну захищеність, участь в управлінні виробництвом, а в ідеалі — однакові життєві шанси і можливості для реалізації себе як особистості.

Форми держави. За своєю формою держава старого суспільства була абсолютною централізованою монархією з унітарною формою територіального устрою. Свого часу вона відіграла позитивну роль у суспільному прогресі, у формуванні буржуазних націй. Але якщо сама форма державно-територіального устрою задовольняла потреби «третього стану» (буржуазії), то форма правління і особливо політичний режим вступили у суперечність з інтересами більшості населення. Недемократичні, часом деспотичні, форми і методи, якими монархічні структури здійснювали свою владу, призвели до того, що абсолютизм став оплотом, символом і водночас виразником усього застарілого, консервативного, антинародного.

У боротьбі з абсолютною монархією встановлювалися принципи народного правління:

— верховенство законодавчих органів, які базувалися на народному представництві (парламент, конгрес, сейм);

— поділ влади в державі та їх взаємна рівновага.

У країнах, де не вдалося цілком усунути старі класи, в першу чергу, дворянство, від влади або де значні їх прошарки поповнили ряди буржуазії, формується правлячий союз дворянства і буржуазії. Політичним відображенням його стає дуалістична монархія (Англія) або конституційна монархія (Франція). Подальша політична боротьба, яка нерідко супроводжувалася революціями (Франція) призвела до перетворення дворянсько-буржуазної на буржуазну парламентську монархію (Англія) або республіку (Франція).

По-іншому формувалася буржуазна державність США, яка починалася фактично «з чистого листа» (за відсутності стійких феодальних відносин). Тут державні форми з самого початку ґрунтувалися на трьох основних принципах: республіканізмі, федералізмі та демократизмі. Той факт, що в інших країнах (зокрема континентальної Європи) ці принципи взяли гору лише через багато років, говорить про суперечливий характер їх соціально-економічного і полі­тичного розвитку.

Після Другої світової війни республіка стає панівною формою правління у більшості країн світу.

Основною тенденцією розвитку форми державно-територіального устрою стало домінування унітаризму, котрий зміг пристосуватися до потреб нового суспільства. Свідченням цього є його конституційне закріплення в багатьох країнах світу. Федерація, котра найбільше відповідає внутрішньому змістові громадянського суспільства, оскільки саме вона більшою мірою дозволяє забезпечити фактичні права і свободи громадян на місцевому рівні, дотепер не одержала значного поширення у світі.

Одночасно продовжує існувати і така архаїчна форма державно-територіального устрою, як імперія. У своєму класичному вигляді імперії, успадковані від станово-кастової епохи, прийшли до свого закономірного фіналу і розвалилися після закінчення Першої світової війни (Російська, Німецька, Австро-Угорська, Османська). Інша, завуальована, імперія проіснувала аж до 60-х рр. минулого століття. Йдеться про величезні колоніальні імперії в Азії та Африці, що продовжували існувати за фасадом таких уні­тарних і демократичних держав, як Франція і Велико­британія.

В епоху громадянського суспільства змінюється значимість елементів форми держави. На відміну від попередньої епохи, форма реалізації державної влади стала більше залежати не так від форми правління, як від форми по­літичного режиму. На цьому тлі у державно-політичне життя надовго входить протистояння демократизму і тоталітаризму.

Тоталітаризм, націлений на повну перебудову громадянського суспільства, став своєрідною «візитною карткою» історії ХХ століття. Пристосовуючись до умов окремих країн, він проявився у вигляді державності фашистсько-нацистського типу (Італія, Німеччина, Угорщина, Іспанія тощо) та більш поширеного комуністично-соціалістичного типу (СРСР, соціалістичні країни Східної та Південно-Східної Європи, Китай, Куба та ін.). Щодо останніх, то існування в цих країнах тоталітарних режимів було закономірним наслідком ідеології диктатури пролетаріату і соціалістичної перебудови суспільства.

Як показала історія, тоталітаризм виявився недовговіч­ним і був зруйнований або в результаті Другої світової війни, або в ході внутрішніх перебудовних явищ наприкінці ХХ ст. Але він сформував цілісний державно-правовий уклад з особливим деформуючим впливом на стан суспільства, його рудименти ще мають прояви у низці держав світу.

Загальна характеристика буржуазного права. Становлення громадянського суспільства, яке докорінно змінило державу, не могло не відобразитися на праві, незважаючи на його консерватизм і малу рухливість. Англійська і французька революції стали серйозним випробуванням на міцність правової надбудови суспільства, яке залишилося від Середньовіччя. Новий правовий порядок став ґрунтуватися на: а) визнанні загальної рівності всіх людей від народження; б) на рівності всіх громадян перед законом.

Оскільки новий правопорядок був зумовлений якісно новими суспільними відносинами — буржуазними, то і право нового типу стало визначатися як буржуазне право.

Нове становище особистості в суспільстві та державі, що склалося на початковій стадії громадянського суспільства, вплинуло на сутність права, яке стало будуватися на якісно нових принципах.

1. Принцип індивідуалізму. Він став відображенням розкріпачення особистості, її звільнення від станових, корпоративних, цехових та інших феодальних рамок. Це знайшло своє вираження вже в перших правових актах Великої Французької буржуазної революції, насамперед, у «Декларації прав людини і громадянина» (1789 р.), де головним суб’єктом права стає людина як особистість, її права та свободи. Права людини, відображені в юридичних документах (наприклад «Декларація незалежності» США, 1776 р.), стали розглядатися як природні, священні, невідчужувані. Вони підкріплювалися низкою гарантій прав громадянина у публічній і приватній сферах.

2. Принцип свободи. Йдеться про свободу не лише як виразника загальнолюдського гуманістичного ідеалу, а і як складової частини громадянського суспільства: економічні свободи, соціальні, політичні, релігійні тощо.

3. Принцип законності. З одного боку, це — рівність усіх перед законом, а з іншого — закон має виступати як регулятор всіх суспільних відносин. Він надає суспільству стабільності і відкидає будь-яке феодальне свавілля і беззаконня. Саме буржуазія прагнула створити суспільство, котре базувалося б на правопорядку. Вона потребувала стабільності, тому цей принцип став умовою не тільки реалізації політичних і громадянських прав, гарантією демо­кратичних інститутів влади, але й стабільності всього економічного життя.

4. Принцип верховенства права. Якщо раніше право народжувалося з настанов держави, а його творцями були правителі та їх оточення, то відтепер творцем права стає народ. Його суверенітет у цій сфері виявляється через представницькі законодавчі органи — парламенти.

Буржуазне право являє собою сукупність встановлених чи санкціонованих державою норм і правил поведінки, покликаних захищати основи буржуазного способу виробництва, в першу чергу — приватну власність, і регулювати суспільні відносини в державі.

У процесі свого становлення та розвитку буржуазне право набуло таких рис. По-перше, воно являло собою, насамперед, рецептоване право попередніх епох (рабовласницької та феодальної). Воно виникло не на порожньому місці, а сформувалося на підвалинах добуржуазних правових систем, які функціонували в суспільстві, котре вже знало і відносини приватної власності, і ринкові відносини, і досить високий рівень юридичної техніки. Тому значна частина норм середньовічного і навіть рабовласницького права (наприклад римського права) увійшла в оновленому вигляді до нового, буржуазного права. Від «старого» права було відкинуте лише те, що суперечило економічним, політичним та гуманітарним потребам нового суспільства або ускладнювало подальшу еволюцію самої правової системи.

По-друге, буржуазне право виникло у вигляді інтегрованих національних правових систем. Воно успішно подолало середньовічний партикуляризм, стало уніфікованим не лише в межах власних держав, а й увібрало в себе правові досягнення інших країн і народів. У результаті виникають і розвиваються інтернаціональні правові системи.

По-третє, право набуло характеру системи законодавства і системи права. У своєму зародковому вигляді така риса права зустрічається у станово-кастовому суспільстві. Тепер законодавство стало основним джерелом права, а його узгодження, удосконалення та кодифікація стають головними у правотворчій діяльності буржуазних держав.

По-четверте, відбувається організаційне оформлення галузей права. Поряд з такими «старими» галузями, як цивільне, кримінальне право, виникають нові, притаманні лише буржуазному періоду галузі: конституційне (державне), акціонерне, банківське, стразове, митне право та ін.

Набувши таких загальних рис на етапі переходу від станово-кастового до громадянського суспільства, буржуазне право продовжувало розвиватися. Поширення ринково-економічних зв’язків по всій земній кулі спричинило інтернаціоналізацію не тільки економічного, а й правового життя. Стала виявлятися тенденція подолання колишньої самоізоляції правових систем різних країн, посилення їх взаємодії, інтеграції та створення світових правових сімей.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Коли громадянське суспільство розпочало процес свого становлення?

2. Назвіть та дайте характеристику процесам, які кардинальним чином вплинули на формування громадянського суспільства.

3. У чому полягав соціально-правовий ідеал нового суспільства?

4. На які етапи можна поділити будівництво громадянського суспільства в цивілізованих державах світу? Дайте їм характеристику.

5. З чим образно порівнював громадянське суспільство Г. Гегель?

6. Проаналізуйте, як відбувався перехід від «поліцейської» до правової держави.

7. Назвіть принципи народного правління.

8. Що таке тоталітарна держава? Наведіть приклади.

9. Назвіть та охарактеризуйте принципи буржуазного права.

10. Дайте визначення буржуазного права.

11. Які риси притаманні буржуазному праву?

Тести-тренінги

1. Становлення громадянського суспільства в державах Західної Європи відбулося під впливом:

а) урбанізації;

б) поширення нових суспільно-політичних ідей;

в) демократизації політичного життя;

г) все разом узяте.

2. Які з названих соціальних верств були найзацікавленішими в побудові безстанового суспільства:

а) буржуазія;

б) селянство;

в) духовенство;

г) цехові ремісники.

3. Громадянське суспільство надавало громадянам можливість впливати на діяльність державної влади шляхом:

а) контролю її доходів і видатків;

б) участі в роботі представницьких установ парламент­ського типу;

в) періодичної звітності посадовців перед громадянами;

г) застосування імпічменту щодо високих урядовців.

4. Які з перерахованих принципів буржуазного права до нього не належать:

а) принцип індивідуалізму;

б) принцип незмінюваності суддів;

в) принцип законності;

г) принцип свободи;

ґ) принцип верховенства права.