Основна частина

1. Сучасна екологічна ситуація та головні екогеографічні проблеми в україні

Як відомо, значення геоекологічних проблем на Землі із середини XX ст. безперервно зростає. Збільшується потреба у вивченні та аналізі процесів техногенезу та їх взаємодії з навколишнім середовищем. У зв'язку з цим здійснюються цілеспрямовані дослідження екологічного характеру та пошук термінів для нової галузі знань про взаємодію геосфер Землі й антропогенний вплив на середовище проживання людини. У середині XX ст. у зв'язку з детальним вивченням середовища проживання людини й органічного світу виникли наукові екологічні напрями, тісно пов'язані з географічними та геологічними науками. Мета напрямів — вивчення не власне організмів, а лише їх реакції на зміни умов середовища, стеження за зворотним впливом людської діяльності на це середовище. Такі дослідження були об'єднані в межах геоекології та екогеографії.

Оскільки дослідження екологічної спрямованості протягом останніх десятиріч почали широко проводитися в різних галузях природничих наук, з'явилося багато нових термінів і понять, таких як: "екологія географічної оболонки", "ландшафтна екологія", "геоекологія" та ін. Нині на використання терміна "екогеографія", або "геоекологія", претендують не лише географи різних спеціалізацій, а й біологи та геологи. Тому варто проаналізувати тлумачення цих термінів, а також визначити їх взаємозв'язок з уже традиційними науками про Землю.

Наука екологічна географія, або геоекологія, якщо дотримуватися географічного підходу до її тлумачення, виникла тоді, коли з'явилася потреба вивчати не власне організми, а лише їх реакцію на зміни умов середовища та простежити зворотний вплив діяльності людського суспільства й біосфери на середовище проживання.

Термін геоекологія запровадив німецький географ Карл Тролль у 1939 р. Цим він ознаменував виникнення нового наукового напряму в природничих науках. К. Тролль ужив термін стосовно ландшафтів, окресливши геоекологічний науковий напрям на межі географії та екології. На сьогодні є багато різних визначень геоекології. Наприклад, дослідник І.Є. Тимашев трактує її як галузь знань, в якій вивчаються закономірні зв'язки між живими організмами, у тому числі людиною, техногенними спорудами та геологічним середовищем^*1. Інші вчені під поняттям геоекології розуміють міждисциплінарну науку про екологічні проблеми зовнішніх геосфер Землі^*2. Дехто вважає, що об'єктом дослідження геоекології є не геосфери, а екосистеми. На думку В.Б. Сочави, об'єкт дослідження геоекології — це сукупність наземних і підземних геосистем. Таким чином, терміни й поняття в галузі вивчення екологічних проблем зовнішніх геосфер Землі, включаючи літосферу, перетворилися в об'єкти гострої дискусії. Розглянемо різні підходи.

1. Географічний підхід. Геоекологія (екологічна географія) розглядається як особливий напрям (дисципліна) у географічній науці, що вивчає географічне середовище, його екосистеми з екологічного погляду і з метою розв'язання проблем, пов'язаних із життєдіяльністю людини як елемента живої природи, та отримання необхідних ресурсів для розвитку людства. Для географічного підходу для геоекології характерні міждисциплінарні вертикальні й горизонтальні зв'язки, насамперед, із біологією, соціологією, економікою й усім комплексом наук про Землю.

2. Біологічний підхід. Геоекологія — це самостійний розділ екології, в якому вивчаються екосистеми високого рівня організації.

3. Геологічний підхід. У цьому разі геоекологію розглядають як науковий напрям у геології, за допомогою якого досліджуються екологічні проблеми геологічного середовища (літосфери), а також закономірності взаємодії літосфери і біології. На початку 90-х років XX ст. цей підхід сформувався у самостійний міждисциплінарний розділ — екологічну геологію, що вивчав екологічні функції літосфери, крім приземного шару атмосфери, поверхневих вод, ґрунтових горизонтів. Останні є об'єктом дослідження так званого екологічного ґрунтознавства, агроекології тощо.

4. Географо-геологічний підхід. Із позицій цього підходу, геоекологія це наука про екологічні перетворення геосфери під впливом техногенних процесів, оскільки не можна окремо вивчати, наприклад, підземні (об'єкт екологічної геології) та поверхневі води (об'єкт екологічної географії). Те саме стосується ґрунтів і ландшафтів.

5. Розширені міждисциплінарні підходи. Геоекологія розглядається як напрям, що синтезує закони екології з досягненнями всіх наук про Землю: географії (екологічна географія, екологічне ландшафтознавство, екологічна метеорологія, екологічна кліматологія, екологічна палеогеографія та ін.); геології (екологічна геологія, екологічна геодинаміка, екологічна геохімія, екологічна геофізика, екологічна мінералогія тощо); ґрунтознавства (екологічне ґрунтознавство, агроекологія, екологічне землезнавство). Тобто до кожного вже сформованого фундаментального напряму в системі наук про Землю можна додати прикметник екологічний, аби отримати іменник геоекологія, що семантично відповідає науці про комфортність навколишнього природного середовища та дає відповідь на запитання: наскільки сприятливі (а якщо ні, то чому) умови проживання та виробничої діяльності людини на конкретній території. Безумовно, з розвитком геоекології понятійна база (тезаурус) цієї науки збільшуватиметься.

Однією з найактуальніших методологічних проблем геоекології є визначення її місця в системі традиційних наук про Землю, а також вирізнення об'єкта і предмета досліджень^*5. Друга половина XX і початок XXI ст. — час становлення та затвердження геоекологічної парадигми, що супроводжується появою великої кількості досліджень екологічної й геоекологічної спрямованості. При цьому виникнення значної частини нових наук сприймається як об'єктивна реальність. Усі вони мають чітко визначений предмет досліджень, теоретичну або практичну значущість. Інша справа з геоекологією. Претендують на право "власності" цієї науки майже десять традиційних наук. Наскільки широким є коло "претендентів", настільки широкі та різноманітні уявлення про її об'єкт, предмет, цілі й завдання.