1. Державне регулювання регіонального розвитку — це цілеспрямована діяльність держави в особі відповідних законодавчих, виконавчих і контролюючих органів, які за допомогою системи різних підходів і методів забезпечують досягнення поставленої мети й вирішення намічених економічних і соціальних завдань, що відображають конкретний етап розвитку регіональної економіки .

2. Мотивація регіонального розвитку – це складне поняття, тому що воно включає в себе сукупність мотивів, які спонукують суб'єкт регіонального управління діяти в інтересах регіонального розвитку.

3. Контроль регіонального розвитку – це процес виявлення відхилень показників, що характеризують економічну та соціальну діяльність регіону, і прийняття рішень, спрямованих на усунення виявлених відхилень.

4. Концепція регіонального розвитку – це важливі структурні зміни в процесах соціально-економічного розвитку у формі важливих пріоритетів, цілей, що забезпечує їх реалізацію за допомогою економічних і організаційно-правових механізмів.

5. Процес регіонального контролю – це вплив суб'єкта контролю на об'єкт, реалізація управлінських рішень, прийнятих на основі інформації, яка отримана в результаті контролю, й обмін інформацією між суб'єктом регіонального контролю і об'єктом.

6. Мета регіонального контролю - забезпечення реалізації стратегії і програм економічного і соціального розвитку регіону.

7. Інструменти здійснення регіонального контролю - стратегія та програми економічного і соціального розвитку регіону, що містять прогнозні й планові значення основних показників, які підлягають контролю.

8. Функція регіонального контролю - забезпечення реалізації стратегії та програм економічного і соціального розвитку регіону, шляхом формування системи регіонального контролю, розробки стратегії регіонального контролю, планування контрольованих заходів, організації функціонування системи контролю, мотивації дій у межах регіонального контролю.

9. Соціальний розвиток регіону - це доходи населення, яке проживає на території регіону, витрати населення регіону та рівень розвитку соціальних галузей: охорони здоров'я, освіти, культури і мистецтва, фізкультури і спорту, стан регіонального ринку праці.

10. Мета стратегії соціально-економічного розвитку регіону - це орієнтація на діяльність в напрямі стабілізації та підвищення якості життя населення на основі підвищення ефективності економіки і забезпечення додаткових надходжень в бюджети всіх рівнів за рахунок активізації інноваційних й інвестиційних процесів.

11. Стимулювання регіонального розвитку – це один із засобів, за допомогою якого можна посилити мотивацію регіонального розвитку.

12. Удосконалення стратегічного регіонального планування - точне та обґрунтовае визначення основних довгострокових та поточних пріоритетів регіонального розвитку на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях,що враховується під час розробки відповідних розділів проектів загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку України, регіональних та місцевих програм та планів;

13. Стимулювання розвитку транскордонних та міжрегіональних економічних зв’язків - базується на основі виробничої кооперації та інтеграції та включає створення відповідних промислово-фінансових груп, інших сучасних форм господарювання; законодавчо розширює можливості місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування для розвитку транскордонного та міжрегіонального економічного співробітництва.

14. Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

15. Регіональний ринок праці – це суспільно-економічна система, метою функціонування якої є нагромадження, використання та відтворення людських ресурсів.

16. Ринок праці – це складна система, структура якої визначається комплексом характерних ознак: територіальної, організаційної, виробничо-господарської, економіко-фінансової чи кон’юнктурної, професійно-кваліфікаційної, етнонаціональної тощ

17. Основні системо-утворювальні зв’язки формування регіонального ринку праці - це зв’язки трудовикористання і трудовідтворення, обумовлені специфікою та рівнем розвитку господарських комплексів і сформованою системою розселення.

18. Прогнозування — це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей.

19. База прогнозування соціально-економічного розвитку регіону – це система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.

20. Регіон — певна територія з притаманними їй специфічними природно-кліматичними, економіко-географічними, демографічними, історичними, етнічними, соціально-побутовими та іншими особливостями

21. Стратегічне планування регіонального розвитку – це послідовність стадій: розробки концепції регіонального розвитку; обґрунтування важливих пропорцій; формування системи цільових програм.

22. Мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів -полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

23. Соціально-економічний розвиток – це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб'єктами, соціальними групами населення.

24. Валовий регіональний продукт (ВРП) - показник, що вимірює валову додану вартість, який обчислюється шляхом виключення із сумарної валової продукції обсягів її проміжного споживання. 

25. Формування інфраструктури підтримки регіонального розвитку - це створення спеціальних інститутів, зокрема агентств регіонального розвитку, які є провідниками ефективної державної регіональної політики і власної політики розвитку окремих регіонів;

Тема 6.

Фінансово - кредитні посередники та їх роль у стимулюванні інноваційно- інвестиційної активності в трансформації економіки.

1. Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами.

2. Брокерські фірми — це посередники між продавцями та покупцями цінних паперів на біржі. Крім того, вони надають клієнтам додаткові послуги, зокрема, у вигляді інформації про кон'юнктуру ринку, рекламу тощо.

3. Банківська система – це сукупність діючих банків, кредитних установ, економічних організацій, що виконують банківські операції. Крім цих організацій, банківська система має ще й спеціалізовані організації, які не здійснюють жодних банківські операцій, але забезпечують діяльність банків. 

4. Комерційні банки - юридичні особи, яким на підставі ліцензії, що видається Центральним банком, надається право отримувати грошові кошти від фізичних та юридичних осіб і від свого імені розміщувати їх на умовах повернення і платності.

5. Ліквідність — це здатність швидко перетворити актив на гроші без втрат його ринкової вартості. Під час оцінювання ліквідності підприємства аналізу підлягає достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов'язань, тобто короткострокової кредиторської заборгованості.

6. Коефіцієнт загальної ліквідності -  здатність підприємства забезпечити свої короткострокові зобов’язання з найбільше легко реалізованої частини активів – оборотних коштів.

7. Трастові (довірчі) товариства – це товариства, що здійснюють управління майном підприємств або приватних осіб. Вони вкладають кошти клієнтів (за їхнім дорученням) у цінні папери, продаючи одні та купуючи інші з метою одержання прибутків.

8. Державне казначейське зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, який засвідчує внесення його власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу. їх випускають строком на 5-25 років (довготермінові), від 1 до 5 років (середньої тривалості) і короткотермінові — до 1 року.

9. Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після певного терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселеутримувачу).

10. Страхова компанія – це юридична оформлена одиниця підпри-ємницької діяльності, яка бере на себе зобов 'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

11. Акціонерне страхове товариство (корпорація) – це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій.

12. Лізинг - це вид інвестиційної діяльності, при якому спеціалізована лізингова компанія (яка виконує функції інвестора) купує вказане клієнтом майно та передає йому це майно в користування за оплату з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоотримувача по закінченню строку лізингу.

13. Договір лізингу – договір, по якому лізингодавець зобов’язується придбати у власність предмет у продавця згідно з встановленими лізингоотримувачем специфікаціями та передати його лізингоотримувачу на строк не менший, ніж один рік за визначену плату (лізингові платежі).  

14. Лізингодавець - це суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.

15. Лізингоодержувач - це суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.

16. Фіна́нсовий лі́зинг — договір лізингу, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єктлізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 75 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. 

17. Операційний лізинг - це особлива форма орендної угоди, згідно з якою ані юридичне, ані економічне право власності на предмет лізингу не переходить лізингоотримувачу. Це означає, що об'єкт лізингу залишається на балансі лізингодавця.

18. Лізингова компанія - юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.

19. Зворотний  лізинг -  це  фінансовий (чи  оперативний) лізинг, при  якому Лізингоодержувач  виступає також  Продавцем.

20. Інноваційна політика — форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

21. Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій фізичних юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

22. Мета інвестиційної діяльності — забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії держави. 

23. Реінвестиції - інвестиції, які передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

24. Капітальні інвестиції - це інвестиції, які передбачають придбання будинків, споруд, машин та інших об'єктів основних засобів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

25. Інвестор - юридична або фізична особа, яка здійснює вкладення коштів для створення основних засобів та інших активів.