Висновок

Мольєр підніс жанр комедії, розроблений Шекспіром та іншими поетами Відродження, на нову висоту. Він показує вже не дивовижні пригоди та неймовірні випадки із втручанням долі чи випадковості, як це робив Шекспір.

На відміну від Шекспіра Мольєрові комедія сатирична. У Мольєра мотиви поведінки обумовлені певним становищем людини в суспільстві. Дехто прагне якнайкраще влаштуватися в суспільстві, збагатитися  найчастіше за рахунок іншої людини і, як правило, нечесними методами.

Викриваючи таких спритних людців, Мольєр весело сміється одночасно і з тих, хто дає себе піддурити. Мольєр обстоює в комедіях не лише вільнодумство ("Тартюф"), а й терпимість до людини. За незначними винятками, його персонажі викликають у глядача не гнів, а веселий сміх. Мольєр вірив у високу шляхетність людини. За його переконаннями, здоровий глузд і щирість завжди перемагають.

Ім'я Мольєра відоме, мабуть, кожному і, безперечно, усьому світу. Про нього говорили, писали, починаючи із XVII століття, не згасає інтерес до його генія і донині, на початку НІ тисячоліття.

Про самого Мольєра достовірних фактів небагато. "Небачена річ! Дорожній сундук з рукописами, чернетками та листами Мольєра зник через байдужість нащадків. Можливо, його знищили, а можливо, він ще спочиває під покровом пилу й павутиння на якомусь горищі у Ільде-Франс.

Не збереглося жодного будинку, де жив Мольєр, навіть того живописного будинку, в якому він народився. Врешті-решт, від Мольєра залишилося лише дві розписки... та Його п'єси, у яких він, звичайно, сказав усе найважливіше про себе. Віхи його життя позначені контрактами, квитанціями, а також "Регістром" Лагранжа, куди останній день у день відповідально заносив події, що мали місце у трупі", пише сучасний французький дослідник Жорж Борданов.

За спогадами сучасників, зовні Мольєр був не дуже привабливим. У нього була велика голова на короткій шиї, маленькі, широко посаджені очі, товстий плоский ніс, великий рот і чорні густі брови. Статуру він мав міцну, але ноги були закороткі для його ваги і великого зросту.

Актори зазначали, що в нього був надто швидкий темп мовлення, глухий голос і не завжди правильна артикуляція, що нерідко призводила до гикавки. Через це Мольєр не міг грати трагічні ролі, ролі коханців. 1 все ж акторський його діапазон був досить широкий. Він грав слуг, смішних буржуа, придворних блазнів, ревнивих чоловіків тощо. Усе це характерно-комічні ролі, у виконанні яких прагнув досягти правдивого зображення почуттів, думок і вчинків персонажів.

Ще на початку діяльності драматурга він атакував тогочасний демократичний табір. Ідеологія Фредро зв’язана загалом з епохою польського Просвітництва XVIII століття. Його комедії мали на меті “просвітити” і “удосконалити” шляхту.

До того ж форма його п’єс споріднена з застарілим на той час класицизмом. Такі твори вийшли на громадську арену Польщі відразу після національної трагедії – поразки листопадового повстання 1830 р.

Політична індиферентність і консерватизм галицького графа Фредро, якого Т. Бой-Желенський називає “шляхтичем до самих кісток”, в ті пристастні дні були явно не на часі. Для сучасників п’єси Фредро виглядали “салонними комедіями на полі бою”.

Тим більше, що вже перед повстанням прозвучали перші удари набату польського революційного романтизму. Опоненти Фредро у полемічному запалі перекреслювали всю мистецьку цінність його творчості. А. Фредро на багато років припинив свою театральну діяльність. Він продовжував писати п’єси, але забороняв їх публікувати і ставити.

Можливо, причину мовчання Фредро слід шукати і в тогочасних життєвих умовах, адже письменник все життя залишався галицьким поміщиком і сам вів господарство.