2.3 Порівняльна характеристика комедій «Міщанин-шляхтич» Мольєра та «Пан Гельдхаб» Фредро.

На мою думку в цих комедіях є спільні риси, читаючи обидва таори відразу відчувається різниця, зокрема це виражено саме головними героями Мольєра «Міщанин-шляхтич» - Журден та Фредро «Пан Гельдхаб» - пан Гельдхаб.

Головний герой п'єси буржуа Журден захотів на старості здобути і титул, і звання, захотів навчитися аристократичних манер і завів у себе вдома цілий штат учителів.

Бажаючи бути шляхтичем, він намагається робити все «як у знатних панів». Спочатку він замовив собі дорогий одяг.

Дуже смішним він з'являється у 1-й дії вранці перед слугами і вчителями. Його просте грубе обличчя увінчане нічним ковпаком. Вузькі панчохи ледве натягнуті на товсті литки. Червоні оксамитові штани, зелений камзол, черевики на підборах, банти, пряжки, шпага і поверх усього халат з барвистої індійської тканини, — так зодягнений новоявлений шляхтич.

Журден найняв собі вчителів, які безсоромно спустошують його кишеню і сміються з нього за його спиною.

Він жалкує, що батьки не дали йому освіти. Та автор сміється не над запізнілим потягом до наук — йому неприємні люди, які схиляються перед удаваними кумирами і гублять свою людську гідність.

Мольєр обурюється поведінкою Журдена, який, забувши свою станову гордість, щасливий, що граф Дорант дійшов до «дружби» з ним і користується його кредитом. У пародійному зображенні вчителів автор висміює безглуздість того, що аристократи видають за справжню культуру.

Наприклад, на уроці філософії пом'ятий у бійці наставник намагався привабити свого немолодого учня розумінням законів логіки, етики, фізики, трьох процесів мислення. І цей урок закінчується редагуванням любовної записки.

Пан Гельдхаб шукав легкої здобичі у вигляді коштів, і коли на карту випала доля доньки навіть не задумаючись над тим, що хотіла Флора, і як складеться доля з некоханою людиною, все рівно внешув їй покинути Любомира, та одружитися як він говорив з людиною доброго родоводу.

Він відрізняється від Журдена адже той порівняно з ним був взагалі порядною людиною.

Журден же був задоволений набутими знаннями, адже він пізнав різницю між віршами і прозою.

«Все, що не проза, то вірші, що не вірші — то проза». Журден перестає бути собою. Та ж від природи Журден тямущий, знає ціну копійці, розуміється на людях (бачить наскрізь шахрая-кравця).

Сцена складання листа маркізі Дорімені, коли він рішуче відкидає абстраговано-роздуті варіанти послання, говорить про ясність думки, кмітливість Журдена.

Але зближення з графом засліплює міщанина, позбавляє його здорового глузду, роздмухує пиху.

Журден висловлює презирство до людей свого стану, відвертається від рідні, відмовляє нареченому дочки, не шляхтичу, вигаповодитиме себе Журден, коли він відкриє обман і стане посміховиськом.

Та, мабуть, автор ставив за мету, щоб буржуа, які заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на Журдена і побачили в ньому себе. дує собі «даму серця».

Пан Гельбхаб був ще з народження паном, мав певні статки, але хотів кращого життя, а Журден намагався стати паном, він почав навчатися коли вже постарів, купував одяг щоб видаватися паном, і коли нарешті він зблизився з панами почав потроху черствіти в середині, він ставав дедалі більш схожий на панів.

Але відмінним у цих комедіях є те, що Журден все-таки все життя не був таким жадібним як пан Гельдхаб.

В обох комедіях автори намагалися зобразити саме такі риси як класицистські, показати життя простого люду порівнюючи його з можливостями які вони мають порівняно з можливостями панів, чи людей в великими статками.

Саме ці дві комедії можна назвати сатиричного типу. Також добре висвітлені представники буржуазно-міщанинських кругів.