2.1 Комедія а.Фредро «Пан Гельдхаб».

Комедія «Пан Гельдхаб» наповнена мольєрівськими традиціями, про це саме свідчить стиль якого дотримувався автор при написані , також комічне відображення життя людей яке сповнене жадібності, самозакохонності, безнадійності.

У комедії «Пан Гельдхаб» розповідається про пана Гельхаба, який був ненависною людиною, він за ради грошей на все здатен.

Також прекрасною, мудрою, вічно молодою в творі зображується дочка пана Гельдхаба – Флору, яка до нестями була закохана у Любомира.

Який був середніх статків, був порядню людиною, яка також до нестями була закохана у флору.

Але попри те, що хотіла Флора пан Гельдхаб все-таки відстоював своє, що Любомир не вартий Флори, про що свідчить те, що він не дозволяв своїй дочці вийти заміж за Любомира, адже той не мав відповідних статків.

Одного разу Любомир довідується, що пан Гельдхаб хоче віддати її за заможного герцого. Спочатку у творі зображується кохання Флори до Любомира, а далі поступово постійними наріканнями любов у Флори ніби згасає, вона ніби засліплена тим що наговорив їй її батько.

І коли Любомир як завжди приходить щоб побачити її вона повідомляє йому, про те, що відтепер вона не кохає його, вона повинна вийти заміж за герцога, адже він порядна людина, з гарною репутацією, славним родоводом.

Але попри все Любомир говорить що все одно він буде щасливий від того, що щаслива буде Флора.

Любомир розуміючи,що вже ніколи не повернути кохану залишає її та йде геть. Минають дні, тижні,місяці.

Але з іншого боку Любомир зневажає Флору за, те що та слухала батька, обрала іншого.

Пройшов час Любомир ставав все більш заможнішим і пан Гельдхаб знову почав налаштовувати доньку вже на те, що потрібно знову бути з Любомиром.

Флорі нарешті відкрилися очі, вона зрозуміла, що роблячи все так, як їй це говорив батько наробила багато помилок, у розпачі вона йде до Любомира з надією, і навіть з впевненість, що коханий простить її, але доля склалася по-іншому.

Коли Любомир побачив Флору йому стало бридко від того, що вона знову прийшла до нього. Він відмовив їй. І вона повернулася додому.

2.2 Особливості комедії Мольєра «Міщанин- шляхтич».

Остання визначна комедія Мольєра "Міщанин-шляхтич" (1670) написана в жанрі "комедії балету": за вказівкою короля до неї були включені турецькі танці. Мольєр зміг, вводячи танцювальні сцени в сюжет комедії, зберегти єдність її структури.

Основний закон структури полягає в тому, що комедія характеру постає на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв - це всі герої комедії, за винятком головної дійової особи Журдена. Сфера звичаїв - традиції, звички суспільства.

Персонажі здатні виразити цю сферу лише разом (такими є дружина й дочка Журдена, його слуги, вчителі, аристократи Дорант і Доримена, які мають ціль нажитися за рахунок багатого буржуа Журдена). Вони наділені характерними рисами, але не характером; ці риси комічно загострені, але не порушують правдоподібності. Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер.

Особливості мольєрівських характерів полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой виходить з рамок природного, розумного порядку. Такими є Дон Жуан, Альцест, Гарпагон, Тартюф, Аргон - герої найвищою мірою чесні й безчесні, мученики шляхетних пристрастей і дурні. Таким є Журден, буржуа, який вирішив стати дворянином.        Постановці самої комедії передувала увертюра, після чого на сцені з'являлися вчителі музики й танців, вони надзвичайно задоволені, що відшукали собі багатого покровителя - пана Журдена, прихильного до дворянства й світського обходження.

Так одразу ж, з перших реплік п'єси, визначається її основна тема. Журден марить вирватися з нікчемності й стати знатною особою. Це визначає всі його помисли, бажання й дії, повністю підкоряє його натуру, робиться сенсом його життя. Знаменним є перший вихід пана Журдена: вбравшись так, як вбирається знать,- йому вже здається, що його мрія - мрія буржуа - стає дійсністю.

Пан Журден дуже охоче входить у нову роль і справді вважає себе гідним цього високого звання. Він підтримує дружбу з тими людьми, які близькі до королівського двору. Але що впевненіше поводиться Журден, то більш пихатим стає, чим далі комічніше виглядає його бажання бути аристократом. Що ж спричинило "божевілля" пана Журдена? А те, що його уявлення про виключність дворянства були облудними.

І тому сатира народжувалась з кричущої невідповідності суджень про велич і шляхетність знаті і справжньої ціни панівного стану. Сміючись над Журденом, який так хоче стати аристократом, Мольєр одночасно сміявся і над тим ідеалом, що його вигадав для себе Журден. Але хоч як намагався шляхтич Журден не бути схожим на самого себе, все ж таки він залишався таким, яким він був. Позичаючи графові гроші, він рахує їх до останнього су; сварячись з кравцем, служницею або дружиною, він вдається до лайки і навіть до бійки, забуваючи про всі "великосвітські" уроки; вивчаючи науки, він вибирав ту з них, в якій бачив практичну необхідність, а перед тужливим співом віддавав перевагу простій веселенькій пісеньці. Його жага до дворянства менш за все була хитрим розрахунком буржуа, суб'єктивно вона ставала щирою мрією, яка захопила всю натуру Журдена.

Це призводить до того, що шановний пан Журден легко вступає в останній, буфонний акт комедії і вільно діє у примхливому маскараді посвячення в сан "мамамуші". Дарма що його лупцюють палками, зате він досяг бажаної мети. І дуже знаменно, що в цій атмосфері загальних веселощів лунають серйозні слова, що відверто виражають позицію автора. На запитання, що ставить Журден Леонту, нареченому своєї доньки Люсіль, дворянин він чи ні, Леонт не без гордощів відповідає, що він не має наміру привласнювати собі дворянське звання і не є дворянином.

Він прослужив шість років у армії й почуває себе людиною, яка корисна державі й суспільству. Шляхетність Леонта, на думку Мольєра, набута його способом життя і діяльності, тоді як поведінка змальованих у п'єсі аристократів - графа Доранта й маркізи Дорименти - повністю позбавили їх тієї шляхетності, що була надана їм від народження. У загальній композиції п'єси її карнавальний фінал був спрямований на осміяння ганебної і вульгарної пристрасті до "одворянення" - пан Журден стає загальним посміховиськом.         

Мольєр вважав, що “мета комедії - змальовувати людські недоліки взагалі і головним чином - недоліки сучасників”. На його думку, перед комедією стоять два завдання. Перше і головне - повчати людей, інше, другорядне, - розважати їх. Якщо позбавити комедію повчального змісту, вона перетвориться на пусту забавку, якщо відібрати у неї розважальні функції, вона перестане бути комедією і повчальна мета також не буде досягнута. Тобто “завдання комедії полягає в тому, щоб виправляти людей, розважаючи їх”.

У комедії, події відбуваються протягом одного дня, коли пан Журден чекає на маркізу Дорімену, витримані класицистичні вимоги єдності часу та місця. Ні, не витримано, адже, крім сюжетної лінії закоханого пана Журдена, в комедії розгортаються ще три лінії - юної Люсіль та її коханого Клеонта, маркізи та графа, слугНікольта Ков’єля. Усі три лінії закінчуються щасливо - весіллям закоханих. Усі сюжетні лінії чудово гармонують одна з одною, можна сказати, що в основу твору покладено зображення кохання - сліпого, але зворушливого (панЖурден), розсудливого та корисливого (граф Дорант), сміливого та заповзятого (Люсіль та Клеонт), простодушного та рішучого (слуги).

Герої комедій Мольєра принесли віру в людину, яка може подолати дисгармонію світу, трагічне в ньому. П’єси Мольєра недаремно, незважаючи на всі сумні, невеселі аспекти світу, що відкривається в них, належать до жанру комедій, зберігають атмосферу весе лощів і радості. На противагу вадам, зображеним у комедії, Мольєр висуває свої життєві ідеали. Він говорить про людську гідність. Його надії не пов’язані з дворянством і буржуазією, яка прагне до зовнішнього блиску. Істинні сподівання і перспективи буржуазії відобразилися в зауваженнях Клеонта, який грає в розвитку дії епізодичну роль. Клеонт обстоює не асиміляцію з дворянством, а рівноправ’я. Буржуазія, як він вважає, повинна мати і особисту незалежність, і посідати в суспільстві гідне місце. Прагнення здаватися не тим, ким ти є, визначається Клеонтом як ознака духовної низькості.

Потяг до уявної пошани дає Клеонту змогу обдурити Журдена маскарадом і отримати руку Люсіль, в якій йому було відмовлено, тому що він не шляхтич. Мольєр не показав нам, як учинить заслужено осміяний Журден, коли викриє обман і стане посміховиськом. Та, мабуть, Мольєр ставив за мету, щоб буржуа, заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на Журдена і побачили в ньому себе.

Українські корифеї театру також зверталися до сюжетів Мольєра. Так, на рубежі XIX - XX ст. на основі “Міщанина-шляхтича” І. Карпенко-Карий написав п’єсу “Мартин Боруля”. Для формування художньо-сценічної культури М. Ку-ліша як комедіографа також суттєве значення мала творчість Мольєра.

Талановитий російський письменник, чудовий драматург та палкий прихильник творчості Мольєра М. Булгаков, зі сторінками роману якого ми знайомилися на попередніх уроках, створив оригінальне трактування безсмертного “Міщанина-шляхтича” - глядачі запрошуються не в дім заможного паризького буржуа, який мріє про шляхетний титул, а в театр. Так, саме в той знаменитий театр пана де Мольєра, що підко-рював своєю легкістю і витонченістю, в театр, де живе дух комедії.

Гуманізм п’єси, її зв’язок з народними традиціями зображення характерів, оптимізм, яскрава сценічність, живий гумор, вічні образи і проблеми зробили “Міщанина-шляхтича” п’єсою на всі часи. Тому вона не втратила актуальності і в наші дні, ставиться в багатьох театрах світу.