1.2 Тематика, до якої звертається Мольєр у своїй творчості.

Тематика, до якої звертався Мольєр у своїй творчості, надзвичайно широка і різноманітна, охоплює практично всі прошарки тогочасного французького суспільства і найболючіші питання практично 53 всіх сфер його життя — громадсько-політичного, релігійного, професійного, сімейно-побутового. У своїх п'єсах Мольєр створює справжню галерею суспільних і загальнолюдських типів, енциклопедію людських недоліків, які викриває і таврує гострим пером сатирика.

      Дещо  схематизуючи розмаїття мольєрівських комедій, їх можна поділити на три тематичні групи.

1.    Комедії,  в яких висміюються спотворені  моральні уявлення та вади  вищих прошарків французького  суспільства: «Смішні манірниці» (1659), «Дон Жуан» (1664), «Мізантроп»  (1666), «Скупий» (1668), «Жорж Данден» (1668), «Міщанин-шляхтич» (1670). Головними об'єктами сатири тут виступають дворяни та буржуа, які бездумно копіюють псевдоаристократичні манери поведінки. Основні вади представників цих двох прошарків — псевдовихованість, обмеженість, пихатість, лицемірство, грубість, скнарість, жадоба наживи.

2.    Комедії,  в яких порушуються проблеми  сім'ї, шлюбу, негативні наслідки  родинного виховання: «Сганарель* (1660), «Школа чоловіків» (1661), «Школа  дружин» (1662), «Витівки Скапена» (1671). Основні об'єкти сатири в п'єсах цієї групи — чоловіки, дружини, молоді люди, які прагнуть вступити до шлюбу, та їхні вади — лицемірство, користолюбство, ревнощі, псевдопочуття, батьківський егоїзм, зневажливе ставлення до жінки.

3.    Комедії, що зосереджуються на проблемах релігії, культури, освіти і тієї ролі, яку вони виконують у житті суспільства: «Тартюф» (1664—1669), «Вчені жінки» (1672), «Удавано хворий» (1673). Об'єктом сатиричного таврування тут виступають лікарі і представники церкви. Критикуються такі вади, як неосвіченість, псевдовченість, шарлатанство і позірне святенництво, жадібність, легковірність.

      Театр Мольєра давно вже здобув світове  визнання. Як і Кальдерона, Мольєра  часто порівнюють із Шекспіром, вважаючи його прямим спадкоємцем і продовжувачем шекспірівських традицій.

      Продовжуючи гуманістичні традиції, започатковані  драматургією Шекспіра, Мольєр підносить  комедійний жанр на якісно новий рівень художнього розвитку, наповнюючи його серйозною проблематикою, а подекуди й трагічним звучанням. Важливе значення комедії Мольєра полягає і в тому, що в легку розважальну тематику комедійного жанру він уводить мотиви гострої сатири, об'єктом якої чи не вперше в історії європейського театру (принаймні в такому широкому масштабі) стають представники не лише нижчих, як було до Мольера, а й найвищих, аристократичних прошарків суспільства. Відмовляючись від звичної для театру бароко та класицизму практики звернення до сюжетів віддалених історичних епох, Мольєр рішуче вводить до своїх п'єс реалії сучасної йому історичної епохи з її гострими, злободенними проблемами та суперечностями. Мольєрівський театр заклав міцні підвалини традицій, на які в подальшому опиратимуться і які продовжуватимуть драматурги різних країн світу.

      В Україні перші постановки Мольєра відбулися вже наприкінці XVIII ст., і донині його твори входять до репертуару багатьох театрів. Визначні діячі української культури були добре обізнані з творчістю Мольєра й високо оцінювали її. Згадки про великого французького комедіографа зустрічаємо у Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших письменників. Провідні українські драматурги кінця XIX — початку XX ст. часто зверталися до творчості Мольєра. На основі п'єси «Міщанин-шляхтич» створено сюжет «Мартина Борулі» Івана Карпенка-Карого. Бичок з комедії Михайла Кропивницького «Глитай, або ж Павук» дечим нагадує Мольєрового Тартюфа. Леся Українка створила образ Дон Жуана у «Камінному господарі» (у Мольєра — п'єса «Дон Жуан»). Головний герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», який соромиться свого «малоросійського» походження, вбачаючи у власному прізвищі причину життєвих негараздів, а тому намагається «ввійти» в російську культуру, разюче нагадує «ходіння з міщан у шляхтичі» Журдена з мольєрівської комедії «Міщанин-шляхтич».

      Реалізм  французької  драматургії  й  театру, що  забив потужним ключем у творчості Мольєра,  продовжував  свій  рух  у  наступному столітті. Імена Реньяра, Лесажа й Бомарше були найбільш великими в  тім  легіоні французьких драматургів, які пішли слідами Мольєра.

      Через  творчість  Мольєра  французький  театр  привносив у багато національних театрів Європи прогресивні реалістичні  тенденції, які допомагали  формуванню  національної  драматургії  цих  країн. Фільдинг, Гольдсміт, Шерідан в Англії, Гольдоні й всі його  попередники  в Італії, молоді Лессінг і Ґете в Німеччині, Моратин і Рамон де  ла  Крус  в  Іспанії, Гольберг у Данії - кожен із цих драматургів створював свої комедії, учачись у Мольєра його ліпленню характерів і побудові сюжету й, головне,  пам'ятаючи  завіт великого драматурга, що "ціль комедії складається в зображенні  людських недоліків і особливо недоліків сучасних нам людей".

Дуже  високий  був  авторитет  Мольєра й  у великих  творців  російської національної комедії - Фонвізіна, Грибоєдова, Гоголя й Островського.

Сатиричний геній Мольєра виріс  із  ідейної  ясності й цілеспрямованості художника. Мольєр не тільки  правдиво зображував  свій час, але й різко вказував на волаючу невідповідність  життя тим ідеальним нормам, які виробив гуманізм і буде розвивати просвітительство.

Такий ідейний  діапазон міг існувати тільки в людини, що жила з народом і затворів для народу. Широта й безстрашність  поглядів  Мольєра , його постійне прагнення оголити у своїх комедіях головні пороки часу,  його оптимізм і поетична натхненність і, нарешті, його жагуча віра у  свої письменницький обов'язок, що перетворює творчість у цивільний подвиг, -  все  це робило творця "Тартюфа" великим  народним  поетом, справжнім   проводирем французького театру, генієм, що заклав основи   нової   реалістичної драматургії.

Розділ 2. Мольєрівські традиції в комедії А.Фредро «Пан Гельдхаб».