Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Мольєрівські традиції в комедії а.Фредро «Пан Гельдхаб»

Курсова робота з польської літератури

Інститут філології і

журналістики

кафедра

польської мови та літератури

виконав студент 35П-групи

Гарбарук Дмитро

Луцьк – 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………3

Розділ 1. Роль традицій народного театру у творчості ж.Б.Мольєра……………………………………………………………7

1.1 Значення  Мольєра  в історії світової  драматургії.…………........................................................................... 9

1.2 Тематика, до якої звертається Мольєр у своїй творчості………11

Розділ 2. Мольєрівські традиції в комедії А.Фредро «Пан Гельдхаб».

2.1Комедія «Пан Гельдхаб» - геніальний витвір А. Фредро………..14

2.2Особливості комедії Мольєра «Міщанин- шляхтич»…………………………………………………………………16

2.3 Порівняльна характеристика комедій «Міщанин-шляхтич» Мольєра та «Пан Гельдхаб» Фредро……………………………………………18

Висновки………………………………………………………………23

Список використаної літератури……………………………………..25

Вступ

Без сумніву мольєрівсткі традиції чітко виражені в комедіях геніального поета А. Фредро, а особливо у комедії «Пан Гельдхаб». Спираючись на традиції освіти і на живу театральну практику, вніс до жанр комедії новий соціально-побутовий вміст, наблизив сценічну мову до розмовної. Слава Мольєра безсмертна, адже навіть серед видатних драматургів світу не багато таких, чиї п'єси ставили б упродовж майже чотирьох століть на всіх сценах світу. Але не забуваймо, що слава Мольєра — це лише частка тієї безсмертної слави, яку здобув французький театр XVII ст. в цілому.Як драматургія Кальдерона представляє театр бароко, так творчість Мольєра, зокрема його комедійні жанри, — театр класицизму.

Мольєр був не тільки драматургом, а й геніальним актором, творець неперевершених комедій. Він грав слуг, смішних буржуа, придворних блазнів, ревнивих чоловіків, інколи в одній виставі з'являвся в кількох ролях. Кожна спроба Мольєра виступити в ролі трагічного героя закінчувалася повним провалом, тоді як у комічному амплуа він завжди був не-перевершений. Як режисер Мольєр був дуже запальним, постійно нервував і лаяв акторів. М. Булгаков писав: «Він не вмів бути спокійним, бо театр завжди тримав його в напрузі. Він віддавався сцені всім серцем, бо тільки там він і жив».

 Спроби Мольєра з його колегами по Блискучому театру звернутися до цих двох жанрів закінчилися повним провалом. На відміну від столичної сцени, в провінційному французькому театрі домінували комічні жанри, розраховані на менш вибагливі, позбавлені аристократичної вишуканості естетичні смаки простих городян і селян. Коли Мольєр з мандрівною трупою Дюфрена почав виступати на провінційній сцені, особливо популярними в пересічних глядачів були жанри старофранцузького фарсу та італійської комедії дель арте.

Комедія дель арте була своєрідним італійським аналогом французького фарсу, але пізнішим за часом (середина XVI ст.) і відмінним за манерою виконання. Комедія дель арте не мала ані фіксованого, заздалегідь написаного тексту, ані заданого наперед, сталого сюжету й імпровізувалась акторами безпосередньо на сцені під час самої вистави, підпорядковуючись лише загальній сюжетній схемі твору та логіці визначеного нею конфлікту.

Основою конфлікту було протистояння батьків і дітей, яке найчастіше виникало через те, що батьки, з різних причин, намагалися стати на перешкоді коханню дітей, а діти винахідливо обходили батьківську волю. Повторювана сюжетна основа комедії дель арте обумовила й фіксованість її персонажів. Персонажів комедії дель арте, яких зазвичай було від 10 до 12, називали масками, оскільки, по-перше, актори справді грали в масках, а, по-друге, кожна маска уособлювала собою певний соціальний або родинний тип людської поведінки (батьки, діти, слуги, лікарі, псевдовчені тощо), в межах якого актор міг вільно інтерпретувати ті або інші його характерні риси та ознаки.

     Перші спроби створити власні, оригінальні п'єси Мольєр розпочав, експериментуючи із жанром старофранцузького фарсу, на основі якого він писав так звані дивертисменти — невеличкі комічні вистави, що складалися з окремих сценок. Втім він досить швидко переконався, що ці його експерименти поступаються у професійній майстерності техніці імпровізаційної гри комедій дель арте, що їх ставили у французькій провінції мандрівні італійські театри.

Мольєр почав використовувати у своїх п'єсах елементи італійської імпровізаційної техніки, але на сюжетному матеріалі тодішнього життя французького суспільства. Ця обставина виявилась настільки суттєвою, що поступово театр Мольєра почав випереджати за популярністю італійський. Але Мольєр пішов ще далі, намагаючись наблизити свої театральні експерименти до тих правил, які були визначені для драматичного твору теорією класицизму.

Від невеличких, як правило, двох- або трьохчастинних п'єс він переходить до створення значних за обсягом (на 5 дій, як того вимагала теорія класицизму) віршових комедій з розгорнутою інтригою, з великою кількістю персонажів і різноманітними сюжетними сценами. Тоді ж Мольєр починає вводити до своїх комедій фіксований текст, що стало ознакою зародження професійного, авторського театру.

Драматургічні пошуки Мольєра привели його до створення такої особливої форми комедії, як комедія балет; в ній поетичне слово поєднано з музикою і танцювальним мистецтвом.

Комедія, в якій Фредро показав, як під натиском нових буржуазних відносин поширювалися шляхетські поняття про честь, обов'язок, суспільна значущість людини. Все це поступово зводяться до все більш відвертого схиляння перед грошовим мішком, як у шляхетській середовищі затверджується тип вискочки-набувача. Фредровский «Пан Гельдхаб», жадібний і неосвічений міщанин, нажив стан під час наполеонівських воєн, прагнучи зміцнити своє становище, хоче видати дочку заміж за титулованого нареченого. Їм стає розорився князь Родослав, цинічний аристократ, заради збагачення готовий на все. Гельдхаб і його дочка відмовляються від колишнього нареченого, скромного шляхтича Любомира, але Родослав несподівано отримує велику спадщину і, природно, змінює свої плани. Любомир ж, ображений у кращих почуттях, байдужіє до своєї колишньої нареченої.

У комедіях А.Фредро є дуже багато спільного з комедіями Мольєра, адже обидва поети намагалися донести до людей певні настанови, передати значущість сили слова, погляди на життя, суспільні відносини, буденність життя людей та інші.

Актуальність теми: Дана праця є комплексним порівняльним дослідженням, яке шляхом аналізу текстів Фредро та Мольєра визначить персональні традиції написання комедій в зарубіжній літературі.

Мета дослідження: з’ясувати які саме мольєрівські традиції були чітко зображені у комедіях Фредро.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1.  Порівняння комедій Мольєра та Фредро через аналіз їхніх творів.

2. Особливості побудови комедій обох поетів.

Об’єкт дослідження: Комедія А.Фредро «Пан Гельдхаб».

Предмет дослідження: Мольєрівські традиції в комедії А.Фредро «Пан Гельдхаб».

Наукова новизна:  у дослідженні  застосовано метод комплексного зіставлення до творів двох поетів, які раніше не були предметом порівняння.

Розділ 1. Роль традицій народного театру у творчості Ж.Б.Мольєра.

Інтелектуальному  героєві Мольєра властивий свого  роду універсалізм відношення до дійсності. Мольєра нерідко дорікали за героя-резонера, людину, схильну до відверненої декламації. Але Мольєр уводив у сферу зображуваного не самі по собі декларації й сентенції, а образ мислячої людини, що захищає продумане судження про людей, про речі.

При цьому думки, висловлювані резонером, завжди подавалися на тлі ворожого світогляду. Уже в образі Аріста («Школа чоловіків») цікава людина, що засуджує пережитки середньовічних забобонів. Міркуючи над творчістю Мольєра, ми не можемо ігнорувати те нове, у порівнянні з епохою Ренесансу, що відрізняє світовідчування передових людей XVII в. Величезне значення для Мольєра здобуває суперечливість миру, дисгармонійність людини: Мольєр ставить в основу  «недоліки» людини, її пороки. Щодо цього особливо показові «Школа дружин», «Дон Жуан», «Тартюф». Драматург підсилює в цих п'єсах злий початок. Веселе, комічне уступає часом місце похмурому або співіснує з останнім. Арнольф з'являється на сцені зовсім не як комічна діюча особа

Певні зміни у світовідчуванні, успадкованому від епохи Ренесансу, відбуваються в Мольєра й у тому, що він порушує стару схему: розумний герой - дурний, комічний супротивник. Для інтерпретації теми зла в Мольєра дуже важливо, що герой, що бореться проти негативних сил, не підкоряється цим силам навіть у випадку їхньої перемоги над ним. Зло зовсім не представляється Мольєру сумною неминучістю, яка властива усьому світу. Зло втілено в нього в образі людини, з яким не можна примиритися й з яким повинно, навпаки, боротися як з ворогом.

Подібна концепція спрямована проти світовідчування бароко, що заперечувало можливість обмеження зла, його локалізації в конкретному негативному персонажу. Разом з тим вона відповідає загальним ідейним установкам класицизму. Мольєр, як Корнель і Расин, визнавав внутрішній світ людини першоосновою  її поведінки, але він зосередив свою увагу на образі ворога, на необхідності його сатиричного викриття й підкреслив при цьому активність останнього.

      У своїх найбільш зрілих речах  Мольєр зображував надзвичайно могутнього ворога. Він направив свою зброю  проти дворянства й консервативних кіл буржуазії, що уклали союз із церквою. Впливові супротивники Мольєра, у свою чергу, прагнули погубити драматурга або принаймні перешкодити постановці його найбільш сміливих п'єс. І «Школа дружин», і «Тартюф» викликали запекле цькування Мольєра. Дозвіл на постановку «Тартюфа» він одержав від короля лише після п'яти років завзятої боротьби й дворазової переробки первісного варіанта. «Дон Жуан» був один раз показаний глядачам і відразу ж заборонений. Найнебезпечніший, з погляду Мольєра, розумний ворог. Драматург зумів побачити у ворога здоровий розум, складну щиросердечну організацію. Його негативний герой не просто комічний персонаж із дрібними почуттями. Це людина, упевнена у своїй правоті.

      Своєрідність  художньої системи Мольєра не можна повністю розкрити, залишаючись у сфері творчого методу класицизму. Класицистична художня манера тісно переплітається в драматурга з елементами реалізму. Реалістичні тенденції вгадуються вже в характері окреслення інтелектуального героя. Цей герой звернений до зовнішнього світу.Гідність людського розуму для Мольєра складається не тільки в тому, що розум - це основа людської волі. Думка представляється Мольєру неоціненною лише в тому випадку, якщо її спрямованість відповідає поступальному руху самого життя.

      Реалістичні тенденції у творчості Мольєра  тісно пов'язані з негативним відношенням драматурга до індивідуалістичних традицій, що сходять до епохи Ренесансу. Зовсім новий зміст у цьому зв'язку здобуває для Мольєра самий зміст комічного. Об'єктом глузування в Мольєра виявляється замкнутість людини, її заглибленість у себе. Прагнучи перебороти роз'єднаність людей, драматург зображує спільні дії людей, спрямованих до однієї мети. Прикладом може служити «Тартюф».

      Для Мольєра характерний перенос  уваги із внутрішнього світу особистості на обставини, що визначають її долю. Мольєр близький до інших представників класицизму в тому, що він шукає причини поводження людини в ній самій, установлює психологічні константи. Але ці константи, властиві людині взагалі, драматург не відокремлює від станово-соціальних категорій. У повній відповідності з поетикою класицизму характер персонажа зображується  у Мольєра як внутрішня, психологічна єдність. Однак ця єдність одержує додаткову якість: станово-класова приналежність визначає соціальний зміст характеру.