3. Закономірності довільного та недовільного запам’ятовування (за

роботами П.І. Зінченка, А.О. Смірнова)

Радянські психологи внесли великий внесок в установлення загальних закономірностей пам’яті. Відомими є фундаментальні психологічні дослідження П.П. Блонського, Л.С. Виготського, Л.В. Занкова, П.І. Зінченка, А.А. Смирнова, А.П. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, які висвітлюють також і питання педагогічної практики. Цінні відомості про пам’ять знаходяться в працях прикладного характеру, зокрема, в тих, що розкривають її в зв’язку з особливостями засвоєння школярами змісту різних учбових дисциплін. Мимовільна і довільна пам’яті являють собою дві послідовні ступені розвитку пам’яті. За допомогою мимовільної пам’яті без спеціальних мнемічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам’ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам’яттю.

4. Закономірності забування. Повне та часткове забування

ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв’язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше.

Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоча кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Але таку залежність ми маємо лише в загальному вигляді. В дійсності ж цей темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступені значимості матеріалу, включення його в діяльність суб’єкта. Тривале, повне або часткове забування характеризується тим, що людині протягом тривалого часу не вдається відтворити, пригадати що-небудь. Але найчастіше забування буває тимчасовим, коли людина не може відтворити потрібний їй матеріал в даний момент, але через деякий час усе-таки відтворює його. Таке відстрочене відтворення того, що здавалося забутим, називається ремінісценцією (від латинського слова, що означає «спогад»).

5. Фізіологічні основи забування інформації

Забування – процес, протилежний запам’ятовуванню. Він полягає у втраті чіткості уявлення подій, фактів, зменшенні обсягу запам’ятованого. В його основі лежить стирання тимчасових нервових зв’язків. Завдяки забуванню ми маємо можливість зберігати у пам’яті те, що дійсно для нас цінне та важливе, тобто, на думку вчених, забування запобігає перевантаженню мозку, сприяє адаптації до нових умов, виробленню нових навичок внаслідок стирання в пам’яті старих моделей. Воно також звільняє від тривоги чи відчуття болю.

Фізіологічною основою забування є гальмування тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що виникає внаслідок відсутності їх підкріплення. Найшвидше забувається те, що було слабо закріплено в пам'яті. Швидшому забуванню піддається той матеріал, який за­кріплявся механічно. При свідомому запам'ятовуванні забування відбувається набагато повільніше.