1.2 Інтенсивність відчуттів. Закон Вебера-Фехнера

Закон Вебера-Фехнера говорить, що відчуття зростають в арифметичній прогресії, в той час як подразники зростають у геометричній прогресії.

Е = K log J + С,

де Е – сила відчуття;

J – сила подразника;

K і С – деякі константи, значення яких визначається даною сенсорною системою.

В подальшому виявилось, що закон Вебера-Фехнера не має універсального характеру і діє лише в середньому, в певних межах і стосовно зорових та слухових відчуттів. У зв’язку із цим американський психолог С.С. Стівенс намагався уточнити вказану залежність і показав, що вона носить не логарифмічний, а ступеневий характер:

f = K (S – P)n,

де f – суб’єктивна величина, тобто величина відчуття;

K – константа;

S – інтенсивність стимулу;

P – абсолютний поріг, що діє в даних умовах;

n – показник ступеню.

1.3 Пороги чутливості

Різні органи чуття, відомості, що дають нам, про стан що оточує нас зовнішнього світу, можуть бути більш менш чутливі до явищ, що відображуються ними, тобто можуть відображувати ці явища з більшою або меншою точністю. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який в даних умовах опиняється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не лише нижнім, але і верхнім, порогом відчуття. Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразника, при якій ще виникає адекватне подразнику, що діє, відчуття. Подальше збільшення сили подразників, що діють на наші рецептори, викликає в них лише больове відчуття (наприклад, надгучний звук, сліпуча яскравість).

1.4 Локалізація відчуттів

Просторова локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях місцезнаходження діючого подразника. Це вже неодноразово згадуваний психофізіологічний парадокс: властивість, дана у відчуттях, належить до предмета, а не до рецептора. Відбувається це завдяки рухам, які відтворюють просторово-часові характеристики подразників. Тобто, як випливає з рефлекторної теорії, рухи будують сенсорний образ властивостей предмета там, де цей предмет дійсно розташований. Тому локалізація, наприклад, дистантних відчуттів вказує місце подразника у просторі, контактних – місце його безпосередньої дії на певну ділянку шкіри.

Тобто відчуття мають предметну віднесеність, їх джерело бачиться людині в середовищі (у тому числі і п середовищі її організму), а не в органах чуття.

2. Класифікація відчуттів

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні – температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.