34. Правовий статус інтернованих осіб

Статус інтернованих осіб регулюється положеннями четвертої Женевської Конвенції. Інтерновані особи не втрачають своєї цивільної правоздатності (ст.80).

Інтерновані особи користуються правом на гуманне поводження та дотримання осн. гарантій без будь-якої дискримінації. Серед осн. гарантій — право на поважання їх особи, честі, переконань та реліг. обрядів. Забороняються, зокрема, такі дії, незалежно від того, представниками цив. чи військ, властей та під яким би приводом вони не здійснювалися: а) насильство, спрямоване проти життя, здоров'я та псих, стану людини (зокрема вбивство, тортури всіх видів, фіз. та психічні; тілес, покарання; заподіяння каліцтва); б) наруга над людською гідністю, у т. ч. принизливе та образливе поводження, примушування до проституції та непристойні посягання у будь-якій формі; в) взяття заручників; г) колект. покарання; д) погрози здійснити будь-яку з наведених вище дій. Інтернованим гарантований також захист їхніх прав у суді, який надається усім особам, зв'язаним із збройним конфліктом (ст. 44).

Якщо прийнято рішення про інтернування або примус, оселення осіб, які перебувають під покровительством, вони мають пр аво на перегляд цього рішення у найкоротший строк, а якщо рішення залишається чинним, то воно має переглядатися щонайменше двічі на рік. Отже, як у випадку з цив. особами з країн противника на тер. сторони, що перебуває у конфлікті, так і у випадку з особами, що перебувають під покровительством, діє принцип, за яким окупуюча д-ва, виходячи з настійних міркувань безпеки, може застосувати запобіж. заходи щодо цих осіб, але не більше ніж примусово оселити їх у певному місці або інтернувати. І., таким чином, не є покаранням. Як і у поводженні з військовополоненими, при І. за будь-яких обставин має поважатися людська гідність. Умови І. практично збігаються з умовами утримання військовополонених (ст. 73—135 4-ї Женев. конвенції). Водночас інтерновані цив. особи не зобов'язані підкорятися військ, дисципліні і мають право на менш суворе поводження, ніж те, яке встановлено для військовополонених. Так, якщо військовополонені можуть залучатися до праці у примусовому порядку, то цив. інтерн, особи — тільки за їх бажанням. Останні можуть також звернутися з проханням, щоб їхні діти, які залишилися на свободі без родинного піклування, були інтерновані разом з ними. Крім того, інтерновані члени однієї родини повинні утримуватися в одному приміщенні та проживати окремо від ін. інтернованих, і для них мають бути створені всі необхідні умови для норм, сімейного життя (ст. 82, 95, 116 4-ї Женев. конвенції).

Звільнення інтернованих осіб покладається на д-ву, під владою якої вони перебувають, як тільки припиниться дія причин, що зумовили їх І. (ст. 132 4-ї Женев. конвенції). Після закінчення воєн, дій д-ви повинні сприяти якомога швидшому поверненню усіх інтернованих на їх попереднє місце проживання або їх репатріації (ст. 133—134).

35. Режим військового полону

Основним міжнародно-правовим документом, що визначає режим військового полону, є Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 року, згідно якої військовополоненими є наступні категорії осіб, що потрапили у владу ворожої сторони під час війни або озброєного конфлікту:

· особовий склад озброєних сил воюючої сторони;

· партизани, особовий склад ополчень і добровольчих загонів;

· особовий склад організованих рухів опору;

· некомбатанти, тобто особи з складу озброєних сил, що не беруть безпосередньої участі у військових операціях (лікарі, юристи, кореспонденти, різний обслуговуючий персонал);

· члени екіпажів судів торгового флоту і цивільної авіації;

· стихійно повстале населення, якщо воно відкрите носить зброю і дотримує закони і звичаї війни.

Військовополонені знаходяться у владі ворожої держави, а не окремих осіб або військових частин, що узяли їх в полон. З ними слід завжди поводитися гуманно. Жоден військовополонений не може бути підданий фізичному каліченню або науковому або медичному експериментам, забороняється дискримінація по ознаці раси, кольору шкіри, релігії, соціального походження. Ці положення діють і відносно учасників громадянських і національно-визвольних воєн.

Військовополонені повинні розміщуватися в таборах і в умовах не менш сприятливих, ніж умови, якими користується армія супротивника, розташована в цій місцевості. Військовополонених (за винятком офіцерів) можна привертати до робіт, не пов'язаних з військовими діями (сільське господарство, торгова діяльність, роботи по домашньому господарству, погрузо-розвантажувальні роботи на транспорті). Підкоряються військовополонені законам, статутам і наказам діючим в озброєних силах тримаючої в полоні держави. Якщо військовополонений зробив невдалу спробу до втечі, то він несе тільки дисциплінарне стягнення, рівно як і ті військовополонені, які надавали йому допомоги.

Тут приведені далеко не всі умови змісту і права військовополонених, які закріплює Конвенція, але в цілому їх можна охарактеризувати як гуманні, за порушення яких військовополонені мають право звертатися до держави-покровительки або в Суспільство Червоного Хреста.

56. Історія становлення і розвитку Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) – незалежна нейтральна організація, яка надає гуманітарну допомогу та захист жертвам війн, бойових конфліктів, внутрішніх безладів та інших подібних ситуацій. Засновниками нинішнього МКЧХ вважаються п’ять громадян Швейцарії - Дюнан, Дюфур, Муан’є, Аппіа та Монуар.

Вперше ідея надання неупередженої допомоги людям, що постраждали в ході військових дій була реалізована швейцарським бізнесменом і гуманістом Анрі Дюнаном в 1859 році. Тоді їм було організовано загін добровольців, які допомагали жертвам битви при Сольферіно (Північна Італія).

У 1863 році Дюнан, знайшовши сподвижника, створює комітет.

У жовтні 1863 у Женеві відбулася міжнародна конференція, огранізована комітетом. Конференція ставила перед собою мету розробити систему практичних заходів з метою покращення роботу медичних служб на полі бою. В роботі конференції взяли участь 36 делегатів.

У резолюції конференції, зокрема були пропозиції про

• Заснування національних товариств допомоги пораненим солдатам;

• Cтатус нейтральності й захисту щодо поранених;

• Використання волонтерів для подання допомони на полі бою;

• Організацю нових конференцій, метою яких було б вписати ці концепції в обов'язкові для дотримання правові міжнародні договори;

• Запровадження спільного символу для медичного персоналу, за яким його можна було б розрізнити - пов'язки із червоним хрестом.

22 серпня 1864 конференція затвердила першу Женевську конвенцію «Про покращення становища поранених в польових арміях». Її підписали представники 12 країн.

У 1876 комітет утвердив назву «Міжнародний комітет Червоного Хреста».

Друга міжнародна мирна конференція у Гаазі прийняла Гаазьку конвенцію 1907, яка розширила дію Женевської конвенції на військові дії на морі.

З початком Першої світової війни МКЧХ сприяє створенню національних товариств. Працівники Червоного Хреста прийшли на допомогу медичним службам європейських країн зі всього світу, включно з США та Японією. 15 жовтня 1914 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста заснував Міжнародне агентство військовополонених.

Упродовж війни Міжнародний комітет Червоного Хреста відстежував виконання сторонами конфлікту Женевських конвенцій 1907 року й у разі порушень, звертався до країни порушника зі скаргою.

у 1925 був затверджений новий додаток до Женевської конвенції, що поставив поза законом використання у якості зброї удушливі та отруйні гази й біологічні чинники. Через чотири роки була переглянута сама Конвенція, й затверджена друга Женевська конвенція «щодо поводження з військовополоненими»

Міжнародний комітет Червоного Хреста не зміг досягти домовленості з нацистською Німеччиною щодо поводження із людьми в концентраційних таборах, і врешті-решт припинив чинити тиск, щоб не поставити під загрозу роботу із військовополоненими. Він також не зміг отримати задовільної відповіді щодо таборів смерті та масового винищення європейських євреїв, циган тощо. Після закінчення Другої Світової війни МКЧХ допоміг повернутися на батьківщину мільйонам інтернованих та військовополонених. Репатріантам видавався документ Червоного Хреста, який заміняв паспорт.

12 серпня 1949 були затверджені нові зміни до двох попередніх Женевських конвенцій. Був прийнятий Додаток «щодо покращення умов поранених, хворих членів збройних сил на морі, та тих, що пострадали від корабельних катастроф», який тепер називають другою женевською конвенцією.Женевську конвенцію «щодо поводження з військовополоненими» від 1929 року стали називати третьою. Також була затверджена Четверта женевська конвенція «щодо захисту мирного населення в часи війни». Додаткові протоколи від 8 червня 1977 року проголосили, що конвенції мають силу й під час внутрішніх конфліктів, наприклад, громадянських воєн.

56. Основоположні принципи Міжнародного руху Червоного Хреста й Червоного Півмісяця.

Принципи забезпечують головну мету діяльності МКЧХ - надатидопомога потребує в ній, полегшити страждання людей, що опинилися в біді.

Гуманність:

• надавати допомогу всім раненим без винятку на полі бою,

• запобігати і полегшувати страждання людей на міжн і нац рівнях.

• Захищати життя і здоровя людей і забезпечувати повагу до людської особистості

• Сприяння досягненню взаєморозуміння, дружби, співробітництва і миру між народами

Неупередженості:

• недискримінація по признаку раси, релігії, класу чи політ переконань,

• полегшення страждань людей, особливо тих, що найбільше цього потребують

Нейтральность:

• не прийняття будь-чиєї сторони у збройних конфліктах,

• не вступати у спори політичного, расового, релігійного, ідеологічного характеру.

Незалежність:

• національні товариства, надаючи урядам допомогу у гуманітарній діяльності і дотримуючись законів своєї країни, повинні завжди зберігати автономію, щоб діяти згідно принципів МКЧХ

Добровільність:

• безкористність і діяльність не з метою вигоди.

Єдність:

• у країні може бути лише одне нац товариство ЧХ чи Чпівмісяця.

• Нац товариства повинні бути відкриті для всіх і здійснювати свою гуманітарну ді-ть по всій території країни

Універсальність:

• Рух є всесвітнім,

• Всі нац товариства мають рівні права і повинні надавати допомогу один одному.

• девізи: ("Милосердие на поле брани") и ("Через гуманизм к миру").

• Оголошує, що своєю гуманітраною діяльністю і поширенню своїх ідеалів Рух сприяє миру, який розглядається не просто як відсутність війни, а як динамічний процес співробітництва між державами і народами на основі поваги до свободи, незалежності, суверенітету, рівності і прав людини.

56. Компетенція й функції МКЧХ закріплені нормами МГП.

- відстоювати і поширювати основоположні принципи: гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність, універсальність.

- признавати всі новостворені національні товариства та повідомляти про це усім іншим нац товариствам

- виконувати задачі, згідно Жен конвенцій

- сприяти дотриманню положень Жен конв, що стосуються збр конфліктів

- приймати будь-які скарги відповідно до порушень Жен

- забезпечувати захист і допомогу жертвам збр конфліктів та їхніх наслідків як серед воєнних так і цивільного населення.

- забезпечувати ді-ть Центр агенства по розшуку

- приймати участь у навчанні мед персоналу і підготовці мкд обладнання у взаємодії з нац товариствами, воєнними і цивільними мед службами

- надавати розяснення положень МГП у період воєнних конфліктів

- здійснювати повноваження, покладені на нього Міжнародною конференцією.

- может выступать с любой гуманитарной инициативой, которая соответствует его роли исключительно нейтрального и независимого учреждения и посредника,

- может рассматривать любой вопрос, требующий рассмотрения

- поддерживает тесные контакты с Национальными

обществами.

-сотрудничает с ними в вопросах, представляющих

общий интерес, таких, как подготовка к действиям во время

вооруженных конфликтов, соблюдение Женевских конвенций

их развитие и ратификация,а также распространение знаний об Основополагающих принципах

-во взаимодействии с Национальным обществом заинтересованной страны или заинтересованных стран осуществляет координирование этой помощи в соответствии с соглашениями, заключенными с Федерацией.

-поддерживает тесную связь с Федерацией и сотрудничает с ней по вопросам, представляющим общийинтерес.

-поддерживает отношения с государственными

органами и со всеми национальными и международными организациями,

помощь которых считает полезной.

56. Юридичні підстави діяльності МКЧХ у період збройних конфліктів.

56. Національні товариства Червоного Хреста й Червоного Півмісяця.

Статья 3

Национальные общества Красного Креста и Красного Полумесяца выполняют

свои гуманитарные задачи в соответствии со своими уставами и национальным законодательством, стремясь к достижению цели Движения и руководствуясь его Основополагающими принципами.

Национальные общества поддерживают государство в решении им

гуманитарных задач в соответствии с нуждами населения каждой

страны.

В своих странах Национальные общества являются

самостоятельными национальными учреждениями,

Они сотрудничают с государственными властями в области профилактики заболеваний, охраны здоровья и облегчения страданий людей посредством

осуществления своих программ в таких областях, как образование,

здравоохранение и социальное обеспечение.

В сотрудничестве с государственными властями Национальные

общества организуют операции по оказанию срочной и иной помощи

жертвам вооруженных конфликтов, а также пострадавшим в результате стихийных бедствий или при других

чрезвычайных обстоятельствах.

Они также сотрудничают сосвоими правительствами в целях обеспечения соблюдения норм

международного гуманитарного права и защиты эмблем Красного Креста

и Красного Полумесяца.

Каждое Национальное общество по мере своих возможностей оказывает

помощь жертвам вооруженных конфликтов и пострадавшим в

результате стихийных бедствий и других чрезвычайных обстоятельств.

Эта помощь в форме предоставления услуг, персонала, материальной,

финансовой и моральной поддержки осуществляется через

соответствующие Национальные общества, Международный комитет или

Федерацию.

Для осуществления своих задач Национальные общества набирают, обучают и направляют на работу персонал, необходимый для выполнения их функций.

Условия признания Национальных обществ:

1. Быть образованным на территории независимого государства,

которое признает Женевскую конвенцию об улучшении участи раненых и

больных в действующих армиях.

2. Являться единственным Национальным обществом Красного

Креста или Красного Полумесяца в данной стране;

3. Должно быть надлежащим образом признано

правительством своей страны на основании Женевских конвенций

и в рамках национального законодательства как добровольное общество помощи, оказывающее содействие властям в гуманитарной области.

4. Пользоваться статусом автономности, позволяющим ему

осуществлять свою деятельность в соответствии с Основополагающими

принципами Движения.

5. Использовать название и эмблему Красного Креста или

Красного Полумесяца согласно Женевским конвенциям.

6. Обладать структурой, позволяющей выполнять задачи,

определенные его уставом, включая подготовку в мирное время к

выполнению своих уставных задач в случае вооруженного конфликта.

7. Распространять свою деятельность на всю территорию

государства.

8. Привлекать к своей работе добровольцев и штатных

сотрудников вне зависимости от расы, пола, классовой и религиозной

принадлежности или политических взглядов.

9. Выполнять положения Устава и поддерживать

отношения дружбы и сотрудничества со всеми

10. Уважать Основополагающие принципы Движения