30. Особливості ведення війни в повітрі.

У зв'язку з розвитком НТП і підвищенням рівня у військово-промисловому комплексі, особливе місце в міжнародному праві озброєних конфліктів займають засоби і методи ведення повітряної війни. Положення додаткового протоколу I направлені на захист цивільного населення від нападів з повітря. Напади з повітря можуть бути направлені тільки проти військових об'єктів. Забороняється напад або загроза нападу, основна мета якого полягає в тому, щоб тероризувати цивільне населення.

Особлива заборона встановлена відносно невиборчого нападу, тобто такого, яке направлене як на військові, так і на невійськові об'єкти. При нанесенні ударів з повітря належить:

1. упевнитися у військовому характері цілей;

2. вибирати такі методи і засоби, які зводять до мінімуму випадкову поразку цивільних об'єктів і населення;

3. утримуватися від нападу, якщо конкретна і пряма військова перевага від нього незрівняно поступатиметься випадковим втратам цивільного характеру.

При веденні військових дій в повітрі належить вживати заходи для мінімізації збитку цивільним особам і об'єктам, зокрема попереджати про напади, що можуть торкнутися цивільного населення.

Додатковий протокол I проголошує принцип пошани і захисту санітарних літальних апаратів і встановлює умови такого захисту. Сторони в конфлікті не мають права використовувати санітарну авіацію для отримання військової переваги над іншим супротивником, зокрема для збору і передачі розвідувальних відомостей.

31. Нейтралітет під час війни

Під нейтралітетом під час війни розуміється правове положення держави, при якому воно не бере участь у війні і не надає безпосередніх допомог воюючим. Права і обов'язку нейтральних держав під час війни, воюючих сторін відносно нейтральних держав, а також фізичних осіб як нейтральних, так і воюючих держав регламентуються V Гаагською конвенцією про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у разі сухопутної війни 1907 року, відповідно до якої територія нейтральної держави є недоторканною і не може бути перетворена на театр військових дій. Воюючим державам забороняється проводити через територію нейтральної держави війська і військовий транспорт. Нейтральна держава не повинна дозволяти воюючим створювати, встановлювати або розміщувати на своїй території радіостанції і інші засоби зв'язку і технічні пристосування. Проте воно може дозволяти воюючим (на рівних засадах) користуватися своїми засобами зв'язку.

Нейтральна держава не повинна забезпечувати воюючих зброєю, військовими і іншими матеріалами. Разом з тим воно не зобов'язане перешкоджати вивозу (або транзиту) з місць бойових дій за рахунок того або іншого з воюючих зброї, боєприпасів на умовах взаємності і однакового відношення до воюючих.

Нейтральна держава має право відображати замахи на його нейтралітет за допомогою своїх озброєних сил.

Нейтральна держава має право дозволяти перевезення по своїй території поранених і хворих воюючих сторін за умови відсутності в транспорті зброї і боєприпасів.

Нейтральна держава зобов'язана не допускати відкриття вербовочних пунктів і формування на своїй території військових загонів для воюючих. Разом з тим нейтральна держава не несе відповідальності, якщо його громадяни поодинці переходять межу і вступають в армію воюючих.

Спеціальних угод, що визначають правовий режим нейтралітету в умовах повітряної війни, не існує. На повітряну війну розповсюджуються загальні правила нейтралітету, викладені в діючих конвенціях. У узагальненому вигляді їх зміст можна сформулювати таким чином: повітряний простір над територією нейтральної держави недоторканний; забороняється проліт через нього літальних апаратів воюючих сторін, переслідування супротивника або вступ з ним в бій; військові літаки, що приземлилися, затримуються, а екіпаж інтернується до кінця війни; воюючим сторонам забороняється транспортувати через повітряний простір нейтральної держави війська і військову техніку, проте, допускається транспортування на літаках поранених і хворих воюючих сторін.