13. Учасники та сторони збройних конфліктів.

Учасники розписані – в попередньому питанні, а сторонами можуть бути:

Згідно з положеннями Женевських конвенцій 1949 р. міжнародними визнаються такі конфлікти, коли один суб'єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб'єкта. Сторонами в такому конфлікті можуть бути держави, нації і народи, що борються за незалежність, міжнародні організації, що здійснюють заходи з підтрим­ки миру та міжнародного правопорядку. Стаття 1 Додатко­вого протоколу І також до міжнародних відносить конфлі­кти, у яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації та проти расистських ре­жимів за здійснення свого права на самовизначення.

Збройний конфлікт між повстанцями та центральним урядом є, як правило, внутрішнім конфліктом. Повстанці можуть визнаватися стороною, що воює, якщо вони: мають свою організацію; мають на чолі відповідальні за їхню по­ведінку органи; встановили свою владу на частині території; дотримуються у своїх діях «законів і звичаїв війни». Виз­нання повстанців такою стороною, що воює, виключає за­стосування до них національного кримінального законодав­ства про відповідальність за масові безладдя тощо. На за­хоплених у полон поширюється статус військовополонених. Повстанці можуть підтримувати правовідносини із третіми державами та міжнародними організаціями, отримувати від них припустиму міжнародним правом допомогу. Влада повстанців може створювати на контрольованій нею тери­торії органи управління та видавати нормативні акти. Та­ким чином, визнання повстанців стороною, що воює, як правило, свідчить про набуття конфліктом статусу міжна­родного і є першим кроком до визнання нової держави.

26. Особливості правового статусу парламентерів.

Особливий правовий статус під час збройних конфліктів мають парламентери, тобто особи, спеціально вповноважені військовим командуванням воюющай сторони на ведення переговорів з військовим командуванням ворога. По положеннях Гаазької конвенції про закони й звичаї сухопутної війни 1907 р. парламентер і супровідний його сурмач, сурмач або барабанщик, особа, що несе прапор, і перекладач користуються правом недоторканності. Відмітний знак парламентера - білий прапор. Парламентер може бути прийнятий військовим командуванням ворога або відісланий назад, однак у кожному разі йому повинна бути забезпечена безпека повернення в розташування своїх військ. Під час другої світової війни німецьке військове командування не завжди забезпечувало недоторканність парламентерів, порушуючи тим самим закони й звичаї війни.

Парламентер і всі особи, що його супроводжують, користується недоторканністю під прикриттям білого прапора. Незважаючи на те, що підняття білого прапора не зобов’язує противника               припиняти бойові дії, обстріл парламентерської групи вважається неприпустимим, а порушення недоторканності її членів розглядається як військовий злочин.

27. Заборонені засоби ведення війни.

У ході воєнних дій забороняється застосовувати такі засоби: - розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи);  - снаряди вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною; - отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини; - бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю; - будь-яку зброю, дія якої полягає в нанесенні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;

- міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу в ході їх розвідки (пошуку);

- будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання; - міни-пастки що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно-визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо); - дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам (додаток 3 до Керівництва); - торпеди без пристрою самоліквідації; - автоматичні контактні міни, які закріплені на мін-репах, коли вони не стають безпечними у разі зриву з якоря; - лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади; - засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації; - запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву, за винятком випадків, вказаних у Основних вимогах Протоколу III «Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї» до Конвенції ООН 1980 року про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію» (додаток 4 до Керівництва).