10. Формування та розвиток суспільного ладу в Київській Русі

Найвище місце в суспільній ієрархії, що зароджувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Княжі воїни, старші й молодші дружинники та місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. З часом знать скандинавського походження слов'янізувалася. Це відбилося у перетворенні таких суто скандинавських імен, як Хелгі, Хелга, Інгвар та Вальдемар на відповідні слов'янські еквіваленти — Олег, Ольга, Ігор та Володимир. Постійні напади кочовиків на торгові шляхи, а також економічний занепад Константинополя у XII ст. призвели до обмеження торговельних можливостей, внаслідок чого колишні воїни-купці поступово перетворилися на великих землевласників. Знайти собі землю не становило труднощів, оскільки князі мали достатньо незайманих угідь і роздавали їх дружині. На відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри користувалися правом спадкового володіння маєтками (вотчинами), зберігаючи його навіть із переходом від одного князя до іншого. Багато бояр проживали у містах, здаючи свою землю селянам, за що брали частину їхньої продукції та продавали її на ринку. Власне, орієнтація на місто, заінтересованість у комерції та рухливість відрізняли бояр Київської Русі від західноєвропейських феодалів.

Адміністративним і господарським центром феодальних володінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі — Києві, де знаходилися органи верховної державної влади. Тут був і великокнязівський двір. Великокнязівські двори, в яких правили князівські тіуни і проживали адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарство і двір, існували також у Бєлгороді, Вишгороді, Берестові та інших поселеннях. Такі міста, як Новгород, Чернігів, Переяслав, Галич, Ростов, Смоленськ, являли собою центри окремих місцевих князівств. Дрібніші міста були центрами боярських вотчин, церковного землеволодіння.

Крім феодалів, у Київській Русі існували вільні селяни-общинники, вільне міське населення, феодально залежне населення, раби. Вільні общинники. Основну масу сільського й міського населення Київської Русі становили «люди». У «Руській Правді» під цим терміном виступають усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам.

Залежне населення:

«Смерди» — селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодала і які експлуатувалися шляхом стягування данини.

«Закупи» — смерди, що взяли у феодала «купу» — позичку грошима, інвентарем, насінням і т.п., але ще не віддали її, тобто є боржниками.

«Рядовичі» — селяни, що уклали з феодалом «ряд» (договір) і за це виконують різноманітні роботи у вотчині.

«Ізгої» — вигнані з общини селяни, що через це не мали права користуватися общинною землею (пасовищами і т.п.).

«Челядин» — це раб, який знаходиться під владою свого хазяїна, забита й зовсім безправна істота.

«Холоп» в окремих випадках був наділений деякими правами, за статусом — напівраб. Так, будучи боярським тіуном, він міг виступати в суді як «видок». Але холоп не міг приймати клятву як «послуха», тому що послух має бути вільним. Холоп, який вдарив «вільного мужа», зазнавав кари. За холопа, котрий здійснив крадіжку, відповідав його хазяїн, тоді як вільні люди, що «крали», сплачували пролажу. За убивство холопа його хазяїну сплачувався тільки «урок». Хазяїн відповідав за угоди, які укладав його холоп.