5. Західні, східні та південні слов’янські племена. Розселення стародавніх східних слов’ян

Слов'яни — одна з найбільших етнолінгвістичних спільнот, на території сучасної Європи, що нараховує близько 227 млн. чоловік (германці — 865 млн.). Проблема походження слов'ян — одна з наскладніших. Умовно можна виділити два напрямки в суперечках: міграційна теорія та теорія автохтонного походження слав’ян.

За міграційною теорією слов'яни є чужинцями (дунайська теорія). На основі «Повісті временних літ» стверджується, що слов'яни спочатку жили по Дунаю «де є нині Угорська земля і Болгарська». За іншою теорією (В. Сєдов, І. Русанова) — слов'яни вийшли з Празької культури (Польща та Чехословаччина).

За теорією автохтонного походження слов'ян (її притримуються Н. Шахматов, Б. Рибаков, С. Шелухин і ін.), слов'яни є споконвічними жителями Європи від Дніпра до Вісли. У свою чергу чеський учений Л. Нідерле прийшов до висновку, що походження слов'ян не може бути з'ясовано у зв’язку із хибами науково достовірних джерел.

Найдавніші письмові згадки про древніх слов'ян:

а) венеди — під такою назвою древні слов'яни вперше згадуються у працях римських істориків I ст. н.е. — Плінія і Тацита. Вони займали територію від Одера до середньої течії Дніпра, від Прикарпаття до Балтійського моря. Венеди разом із готами, гунами й аварами неодноразово здійснювали набіги на багату, але ослаблу Римську імперію. На думку археологів, венедам відповідає археологічна зарубинецька і пшеворська культури. У результаті після початку у 375 р. великого переселення народів відбулося переселення венедів і їх поділ на склавинів (предків західних і південних слов'ян, що розселилися від Балкан до Вісли) і на антів (предків східних слов'ян);

б) Анти (4-7 ст. н.е.) займали територію між Дністром і Півд. Дінцем. Мова дещо змінилася, бо слов'яни почали асимілюватися з іншими народами, зокрема зі скіфами і сарматами, що належали до північноіранської мовної гілки. У результаті асиміляції давньослов’янська мова стала переможцем. У культурі древніх слов'ян були аналоги німецької, гето-франкійскої, кельтської і балтійської культур, у тому числі практика кремації мертвих родичів (на Подніпров'ї), елементи вогнепоклонства й ін. У результаті на поч. 7 ст. анти були розгромлені кочовими племенами аварів. Східні слов'яни розселяються у важкодоступних лісових районах сучасної України, Білорусі, Росії, де ослов'янюють значну частину місцевого (балтійського, угро-фінського й ін.) населення;

в) 15 військово-племінних спілок (7—9 ст.) — завершальний етап розкладу первісного суспільства у східних слов'ян. Поляни заселяли сучасну Київську область, древляни — Житомирську і Вінницьку, хорвати — Карпат, жителі півночі — Чернігівську, Сумську, Брянську і т.і. Кожна спілка складалася з десятків дрібних племен на чолі з князями і старійшинами.

Зовнішня політика:

а) важка тривала боротьба (зі змінним успіхом) із південно-східними сусідами — кочовими племенами аварів, печенегів, що неодноразово чинили набіги; б) в основному добросусідські стосунки з аланами, болгарами, прибалтійськими, угро-фінськими племенами.

Ідеологія — поганська релігія: обожнювання сил природи, що здійснювали найсильніший вплив на людину (Перун- бог грому і блискавки, Ярило — бог Сонця, Даждьбог тощо).