
4.Методи дослідження серцево-судинної системи
Патології серцево-судинної системи у тварин є однією з найактульніших проблем у ветеринарній медицині. Знання диференційно-діагностичних критеріїв кардіологічної патології обов’язкове для встановлення правильного діагнозу, призначення необхідного обстеження та лікування.
Анатомічні та фізіологічні особливості серцево-судинної системи у тварин обумовлені багатьма факторами. При обстеженні цієї системи слід приймати до уваги вікові показники пульсу, АТ, межі серця тощо. Вони необхідні для оцінки функціональних показників, своєчасної постановки діагноза та призначення раціональної терапії.
У практиці ветеринарної медицини всі більше застосування знаходять додаткові (спеціальні) методи дослідження серця і судин. До них належать електро- і фонокардіографія, осцилографія, сфігмографія, рентгенографія і рентгеноскопія, ультразвукове дослідження. Останнім часом значна увага приділяється лабораторним методам діагностики хвороб серця.[1.]
4.1.ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЯ І СУДИН:
Загальний огляд тварини
При хворобах серця огляд дозволяє виявити ряд симптомів, які є показниками серцеіо-судинної недостатності. Наприклад, травматичний перикардит у ВРХ супроводжується пригніченням, вимушеною позою, тварини стоять із витягнутою шиєю й опущеною головою або широко розставленими кінцівками, намагаючись поставити їх вище, неохоче спускаються з гори. Вони уникають різких рухів і поворотів. У міжщелеповому просторі та ділянці підгруддя, на животі, дистальних ділянках тазових кінцівок з’являються набряки підшкірної клітковини – холодні, безболісні, розлиті, тістоподібної консистенції. При натисканні їх пальцем утворюється яма, яка повільно зникає. У хворих тварин виявляють ціаноз шкіри, особливо вух, кінчика хвоста і нижньої ділянки живота. Тварини часто переступають кінцівками. При важких випадках серцевої недостатності розвивається набряк периферичних вен, що часто спостергається при травматичному перикардиті. Яремна вена при цьому переповнена і напружена.
Дослідження серцевого поштовху
При переході серця від фази розслаблення- діастоли в фазу скорочення – систоли змінюється форма і положення органу. В області розміщення серця зовні утворюються періодичні випинання – серцевий поштовх. Розрізняють верхівковий і боковий. Досліджують оглядом і пальпацією.
Визначають місце, силу, поширеність і характер поштовху. У дорослої великої рогатої худоби його виявляють зліва в четвертому міжреберному проміжку на 6 см нижче лінії плечового суглоба. У _коней — зліва в п'ятому міжреберному проміжку на 8 см нижче рівня плечового суглоба, у собак, котів і хутрових звірів— зліва у п'ятому, а справа — у четвертому міжреберних проміжках. У дрібних тварин на легенях відсутня серцева вирізка, тому серцевий поштовх у них дещо дифузний і не має чіткої локалізації. У птахів серцевий поштовх виявляють пальпацією бокових частин грудної кістки зліва й справа. Посилення – незадовільна вгодованість, збудження, після фізичного навантаження, гіпертрофія серця. Послаблення – ожиріння,вгодованість вища за середню, гіподинамія, гідроторакс. Площа поштовху: у великої рогатої худоби вона становить 5—7 см2, коней — 4—5, дрібної рогатої худоби — 2—4, свиней — 2—4 см2.
Перкусія ділянки серця
Застосовують для визначення перкусійних меж серця (топографічна перкусія), виявлення характеру звуку (порівняльна перкусія) та болючості. Проводячи топографічну перкусію серця, можна визначити ділянки відносної та абсолютної тупості серця. Відносну тупість виявляють при перкусії над тією частиною серця, яка закрита краєм легень, звук у цій ділянці притуплений. Абсолютну тупість серця виявляють перкусією над серцевою вирізкою легень, де серце безпосередньо доторкається до грудної стінки (звук тут тупий). Для виявлення цих ділянок проводять перкусію методом легато по третьому-сьомому міжреберних проміжках, зверху вниз, відмічаючи при цьому місця притупленого і тупого звуків. У великої і дрібної рогатої худоби перкусійний звук у ділянці серця притуплений (зона відносної тупості), оскільки серце повністю прикрите легенями, у коней зверху розміщена зона відносної, а внизу — абсолютної тупості серця.
Аускультація серця
Основний метод клінічного дослідження серця. Як правило, у тварин проводять аускультацію серця посередню, тобто інструментальну, використовуючи для цього сте-то- і фонендоскопи. Безпосередню аускультацію застосовують лише при відсутності інструментів під час дослідження тварин. Краще проводити аускультацію серця в стоячому положенні тварини зліва та справа в ділянці 3—5-го міжреберних проміжків у нижній третині грудної клітки.
Робота серця у здорових тварин супроводжується звуками, які прийнято називати тонами. Аускультацією виявляють два чітко виражених постійних тони — перший і другий. Перший тон складається з таких компонентів: 1—2 звуки від скорочення передсердь, 3—4 — звуки, що виникають при скороченні шлуночків, 5—6 — звуки від закриття правого і лівого атріовентрикулярних клапанів, 7—8 — звуки, які утворюються при відкритті клапанів аорти і легеневої артерії, 9—10— звуки від коливань початкових ділянок аорти та легеневої артерії у момент систоли шлуночків
У здорових тварин перший тон більш чітко вислуховується у пунктах найкращої чутливості атріоветрикулярних клапанів, другий— у пунктах найкращої чутливості клапанів аорти та легеневої артерії.
При
вивченні функції серця, диференційній
діагностиці його пороків, для чіткішого
уявлення про зміни серцевих тонів і
локалізацію шумів серця важливе
значення має аускультація у місцях
найкращого вислуховування клапанів
і отворів серця у тварин різних видів
(табл. 2; рис. 24, 25). Ці місця одержали назву
пунктів найкращої чутливості тонів
і шумів серця (punctum
optima,
s.
maxima).
При аускультації першого і другого тонів серця звертають увагу на їх силу, тембр, чіткість, частоту та ритм, наявність патологічних звукових явищ — шумів. Сила тонів серця може змінюватися під впливом як фізіологічних, так і особливо патологічних факторів. При аускультації серця можна виявити посилення або послаблення обох тонів чи одного з них, а також подовження, розщеплення, роздвоєння і акцентування тонів. При ряді захворювань тони серця супроводжуються шумами. Тони серця при аускультації у здорових тварин чистого тембру, ритмічні, без сторонніх шумів.
При аускультації серця можна виявити не лише зміни тонів, а й сторонні звуки, які за своїм характером значно відрізняються від тонів і тому одержали назву шумів серця, їх розподіляють на позасерцеві (екзокардіальні) та внутрішньосерцеві (ендокардіаль-ні). До перших відносять перикардіальні, плевроперикардіальні та кардіопульмональні.
4.2.СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЯ І СУДИН
Електрокардіографія
Полягає у графічній реєстрації електричних явищ в серці, що виникають при його збудженні. Цей метод дослідження став одним із найважливіших і об'єктивних у кардіології, оскільки електрокардіограма являє собою письмову доповідь про роботу серця, написану самим серцем. Фізіологічною основою електрокардіографії є біохімічні й біофізичні процеси, що відбуваються в серцевому м'язі під час його збудження і супроводжуються утворенням електроенергії, виникнення якої пов'язане з переміщенням іонів. У даний час у практиці ветеринарної медицини та в науці найбільш широко використовують електрокардіографи з механічним записом електричних потенціалів серця, а також електрокардіографи з електроннопроменевою трубкою. Як перші, так і другі можуть бути одно- і багатоканальними. Найбільш точну реєстрацію електричних потенціалів серця одержують за допомогою термозапису їх на спеціальній діаграмній стрічці. У практиці ветеринарної медицини краще всього використовувати портативні транзисторні електрокардіографи з комбінованим живленням — акумуляторним і від електричної мережі.
В останній час була розроблена й запропонована радіотелеметрична апаратура, яка дає змогу реєструвати біоструми серця на відстані. Крім того, є фоноелектрокардіографи, які одночасно можуть реєструвати звукові та електричні явища в серці.
Рис. 17. Электрокардиограммы здоровых животных:
/ — лошади; 2 — коровы
Для реєстрації ЕКГ в стандартних відведеннях, на пясть обох грудних кінцівок і плесна лівої тазової кінцівки у коней і великої рогатої худоби, на дистальний кінець передпліччя обох грудних кінцівок і плюсну лівої тазової кінцівки - у собак, кіз, овець і свиней накладають матерчаті серветки, рясно змочені 5%-ним розчином хлористого натрію, на які поміщають металеві пластинки електродів. Електроди фіксують за допомогою еластичних гумок, і з'єднують з апаратом кабелями відведень. Техніка запису ЕКГ залежить від типу і моделі електрокардіографа. ЕКГ зазвичай записують на стоячому тваринному. Стандартні відведення відносяться досистеми двополюсних відведень, в кожному з яких записують 6-8 серцевих періодів, а перед першим або в кінці третього відведення ЕКГ записують контрольний мілівольт. У клініці використовують три стандартних класичних відведення від поверхні тіла: від п'ястка лівої і правої грудних кінцівок (уловлюються в основному потенціали збудження передсердь); від п'ястка правої грудної кінцівки і плесна лівої тазової (потенціали збудження лівого і правого шлуночків); від п'ястка лівої грудної кінцівки і плесна лівої тазової (потенціали лівого шлуночка).[6.]
Фонокардіографія
Це графічна реєстрація звукових явищ у серці — тонів і шумів. З цією метою частіше використовують дво- або багатоканальні фоноелектрокардіографи, які дають змогу записувати звукові явища синхронно з електричними. Фонокардіограма (ФКГ) здорових тварин складається із коливань, які відображають І і II тони серця, між якими розміщуються інтервали систолічної та діастолічної пауз (рис. 33).
Дослідження периферичних судин
Досліджують найбільш великі, поверхнево розміщені судини,, звертаючи увагу на їх наповнення і напругу стінок, а також артеріальний і венозний пульс.
Артеріальний пульс досліджують м'якушами пальців найбільш доступних і великих артерій, які лежать на твердій основі. Так,. у коней пульс досліджують на зовнішній щелепній артерії (а. та-xillaris externa), у судинній вирізці нижньої щелепи, рідше—на поперековій лицьовій артерії (a. transversa faciei), поверхневій височній (a. temporalis suporfacialis) і хвостовій (a. coccygea), у великої рогатої худоби — на лицьовій (a. facialis), поверхневій артерії гомілки (a. saphena) і серединній хвостовій (a. coccygea media).
У дрібної рогатої худоби пульс досліджують на стегновій (a. femoralis) і плечовій (a. brachialis) артеріях, у свиней — на стегновій артерії, у м'ясоїдних тварин досліджують стегнову артерію на внутрішній поверхні стегна і плечову — на медіальній поверхні плечової кістки вище ліктьового суглоба. У птахів артеріальний пульс не досліджують: у них підрахунок частоти скорочень серця проводять методом аускультації серця або пальпацією серцевого поштовху.
При дослідженні артеріального пульсу пальпацією визначають його частоту, ритм і якість. Частоту пульсу визначають за кількістю коливань артерії протягом 1 хв. Вона коливається у великих, межах (табл. 3) і залежить від виду, віку, статі тварин, їх фізіологічного стану, фізичного навантаження. У самців частота пульсу дещо нижча, ніж у самок. При вагітності, нервовому збудженні, підвищеній температурі частота пульсу збільшується. При різних захворюваннях частота пульсу може збільшуватися і зменшуватися. Збільшення частоти пульсу називають тахікардією, а зменшення — брадикардією.
Вимірювання артерільного тиску
АКТ — це тиск, який чинить кров на стінки судини (боковий тиск) і на той стовп крові, який наповнює судину (кінцевий тиск). АКТ залежить від трьох основних факторів — функціонального стану серця, тонусу периферичних артеріальних судин і кількості циркулюючої в організмі крові.
При вимірюванні АКТ визначають максимальний, середній, мінімальний і пульсовий тиск. Максимальним тиском (Мх) називають найвищий тиск в артеріальній системі під час систоли серця, тому його ще називають систолічним. Мінімальний тиск (Мп) — це найнижчий тиск в артеріальній системі під час діастоли. Його називають діастолічним. Він залежить в основному від тонусу периферичних артеріальних судин, особливо артеріол і капілярів. Максимальний тиск лабільніший за мінімальний. Різниця між Мх і Мп тиском становить пульсовий тиск, який відповідає висоті пульсової хвилі і характеризує систолічний об'єм серця. Середній артеріальний тиск (Му) найбільш стабільна величина із показників АКТ, яка відповідає дійсному внутрішньосудинному тиску. Його визначають за найбільшими осциляціями артерії.
1.Ртутний 2.Пружинний Переповнення яремної вени при перикардиті.
УЗД серця
Проводять зліва, в ділянці серцевої вирізки легень. У коней і собак УЗД краще проводити в 4-5 міжреберному проміжках, на 1-3 см вище ліктьового горба. Можна визначити стан перикарда, наявність у серцевій сорочці рідини, роботу двостулкового і півмісяцевих клапанів, а також розмір відповідних отворів. У дрібних тварин досить чітко визначається меж серця як із лівого, так і з правого боку.
У великих тварин длянки серця, які покриті легенями, не доступні для дослідження, оскільки ультразвук погано проникає через органи, що містять значну кулькість газів, тому нині застосовують контрасні речовини. Введені в/в, вони проникають у стінки альвеол і сприяють проходженню уз променів через легені.
4.3.ЛАБОРАТОРНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Лабораторні методи використовуються з метою діагностики, оцінки перебігу та ефективності лікування захворювань серця. При дослідженні морфологічного складу крові насамперед виявляють лейкоцитоз, який характерний для перикардиту, міокардиту і ендокардиту, особливо виразкового, у лейкограмі – нейтрофілія з простим регенеративним, а при травматичному перикардиті – нерідко з гіперрегенеративним зрушенням ядра. Серед нейтрофілів знаходять кілька відсотків юних форм, частка паличкоядерних збульшується в 1,5-2 рази при регенеративному та у 2-3 рази при гіперрегенеративному зрушенні ядра.
Серед біохімічний тестів, за якими діагностують ураження серця, найважливішим є визначення в крові вмісту білків – міоглобіну, міозину, тропонінів Т та І ферментів.