4.Методи дослідження серцево-судинної системи

Патології серцево-судинної системи у тварин є однією з найактульніших проблем у ветеринарній медицині. Знання диференційно-діагностичних критеріїв кардіологічної патології обов’язкове для встановлення правильного діагнозу, призначення необхідного обстеження та лікування.

Анатомічні та фізіологічні особливості серцево-судинної системи у тварин обумовлені багатьма факторами. При обстеженні цієї системи слід приймати до уваги вікові показники пульсу, АТ, межі серця тощо. Вони необхідні для оцінки функціональних показників, своєчасної постановки діагноза та призначення раціональної терапії.

У практиці ветеринарної медицини всі більше застосування знаходять додаткові (спеціальні) методи дослідження серця і судин. До них належать електро- і фонокардіографія, осцилографія, сфігмографія, рентгенографія і рентгеноскопія, ультразвукове дослідження. Останнім часом значна увага приділяється лабораторним методам діагностики хвороб серця.[1.]

4.1.ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЯ І СУДИН:

Загальний огляд тварини

При хворобах серця огляд дозволяє виявити ряд симптомів, які є показниками серцеіо-судинної недостатності. Наприклад, травматичний перикардит у ВРХ супроводжується пригніченням, вимушеною позою, тварини стоять із витягнутою шиєю й опущеною головою або широко розставленими кінцівками, намагаючись поставити їх вище, неохоче спускаються з гори. Вони уникають різких рухів і поворотів. У міжщелеповому просторі та ділянці підгруддя, на животі, дистальних ділянках тазових кінцівок з’являються набряки підшкірної клітковини – холодні, безболісні, розлиті, тістоподібної консистенції. При натисканні їх пальцем утворюється яма, яка повільно зникає. У хворих тварин виявляють ціаноз шкіри, особливо вух, кінчика хвоста і нижньої ділянки живота. Тварини часто переступають кінцівками. При важких випадках серцевої недостатності розвивається набряк периферичних вен, що часто спостергається при травматичному перикардиті. Яремна вена при цьому переповнена і напружена.

Дослідження серцевого поштовху

При переході серця від фази розслаблення- діастоли в фазу скорочення – систоли змінюється форма і положення органу. В області розміщення серця зовні утворюються періодичні випинання – серцевий поштовх. Розрізняють верхівковий і боковий. Досліджують оглядом і пальпацією.

Визначають місце, силу, поширеність і характер поштов­ху. У дорослої великої рогатої худоби його виявляють зліва в четвертому міжреберному проміжку на 6 см нижче лінії плечового суглоба. У _коней — зліва в п'ятому міжреберному проміжку на 8 см нижче рівня плечового суглоба, у собак, котів і хутрових зві­рів— зліва у п'ятому, а справа — у четвертому міжреберних про­міжках. У дрібних тварин на легенях відсутня серцева вирізка, тому серцевий поштовх у них дещо дифузний і не має чіткої лока­лізації. У птахів серцевий поштовх виявляють пальпацією бокових частин грудної кістки зліва й справа. Посилення – незадовільна вгодованість, збудження, після фізичного навантаження, гіпертрофія серця. Послаблення – ожиріння,вгодованість вища за середню, гіподинамія, гідроторакс. Площа поштовху: у великої рогатої худоби вона становить 5—7 см², коней — 4—5, дрібної рогатої худоби — 2—4, свиней — 2—4 см².

Перкусія ділянки серця

Застосову­ють для визначення перкусійних меж серця (топографічна перку­сія), виявлення характеру звуку (порівняльна перкусія) та бо­лючості. Проводячи топографічну перкусію серця, можна визначити ді­лянки відносної та абсолютної тупості серця. Відносну тупість виявляють при перкусії над тією частиною серця, яка закрита краєм легень, звук у цій ділянці притуплений. Абсолютну тупість серця виявляють перкусією над серцевою вирізкою легень, де серце безпосередньо доторкається до грудної стінки (звук тут тупий). Для виявлення цих ділянок проводять перкусію методом легато по третьому-сьомому міжреберних проміжках, зверху вниз, відмічаю­чи при цьому місця притупленого і тупого звуків. У великої і дріб­ної рогатої худоби перкусійний звук у ділянці серця притуплений (зона відносної тупості), оскільки серце повністю прикрите леге­нями, у коней зверху розміщена зона відносної, а внизу — абсо­лютної тупості серця.

Аускультація серця

Основний метод клінічного дослі­дження серця. Як правило, у тварин проводять аускультацію серця посередню, тобто інструментальну, використовуючи для цього сте-то- і фонендоскопи. Безпосередню аускультацію застосовують ли­ше при відсутності інструментів під час дослідження тварин. Краще проводити аускультацію серця в стоячому положенні тва­рини зліва та справа в ділянці 3—5-го міжреберних проміжків у нижній третині грудної клітки.

Робота серця у здорових тварин супроводжується звуками, які прийнято називати тонами. Аускультацією виявляють два чітко виражених постійних тони — перший і другий. Перший тон складається з таких компонентів: 1—2 звуки від скорочення передсердь, 3—4 — звуки, що виникають при скороченні шлуночків, 5—6 — звуки від закриття правого і лівого атріовентрикулярних клапанів, 7—8 — звуки, які утворюються при відкритті клапа­нів аорти і легеневої артерії, 9—10— звуки від коливань початкових ділянок аорти та легеневої артерії у момент систоли шлуночків

У здорових тварин перший тон більш чітко вислуховується у пунктах найкращої чутливості атріоветрикулярних клапанів, дру­гий— у пунктах найкращої чутливості клапанів аорти та легене­вої артерії.

При вивченні функції серця, диференційній діагностиці його по­років, для чіткішого уявлення про зміни серцевих тонів і локаліза­цію шумів серця важливе значення має аускультація у місцях най­кращого вислуховування клапанів і отворів серця у тварин різних видів (табл. 2; рис. 24, 25). Ці місця одержали назву пунктів най­кращої чутливості тонів і шумів серця (punctum optima, s. maxima).

При аускультації першого і другого тонів сер­ця звертають увагу на їх силу, тембр, чіткість, частоту та ритм, наявність патологічних звукових явищ — шумів. Сила тонів серця може змінюватися під впливом як фізіологічних, так і особливо па­тологічних факторів. При аускультації серця можна виявити по­силення або послаблення обох тонів чи одного з них, а також подовження, розщеплення, роздвоєння і акцентування тонів. При ряді захворювань тони серця супроводжуються шумами. Тони серця при аускультації у здорових тварин чистого темб­ру, ритмічні, без сторонніх шумів.

При аускультації серця можна виявити не лише зміни тонів, а й сторонні звуки, які за своїм характером значно відрізняються від тонів і тому одержали назву шумів серця, їх розподіляють на позасерцеві (екзокардіальні) та внутрішньосерцеві (ендокардіаль-ні). До перших відносять перикардіальні, плевроперикардіальні та кардіопульмональні.

4.2.СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЯ І СУДИН

Електрокардіографія

Полягає у графічній реєстрації електрич­них явищ в серці, що виникають при його збудженні. Цей метод дослідження став одним із найважливіших і об'єктивних у кардіо­логії, оскільки електрокардіограма являє собою письмову доповідь про роботу серця, написану самим серцем. Фізіологічною основою електрокардіографії є біохімічні й біо­фізичні процеси, що відбуваються в серцевому м'язі під час його збудження і супроводжуються утворенням електроенергії, виник­нення якої пов'язане з переміщенням іонів. У даний час у практиці ветеринарної медицини та в науці най­більш широко використовують електрокардіографи з механічним записом електричних потенціалів серця, а також електрокардіогра­фи з електроннопроменевою трубкою. Як перші, так і другі можуть бути одно- і багатоканальними. Найбільш точну реєстрацію елек­тричних потенціалів серця одержують за допомогою термозапису їх на спеціальній діаграмній стрічці. У практиці ветеринарної ме­дицини краще всього використовувати портативні транзисторні електрокардіографи з комбінованим живленням — акумуляторним і від електричної мережі.

В останній час була розроблена й запропонована радіотелемет­рична апаратура, яка дає змогу реєструвати біоструми серця на відстані. Крім того, є фоноелектрокардіографи, які одночасно мо­жуть реєструвати звукові та електричні явища в серці.

Рис. 17. Электрокардиограммы здоровых животных:

/ — лошади; 2 — коровы

Для реєстрації ЕКГ в стандартних відведеннях, на пясть обох грудних кінцівок і плесна лівої тазової кінцівки у коней і великої рогатої худоби, на дистальний кінець передпліччя обох грудних кінцівок і плюсну лівої тазової кінцівки - у собак, кіз, овець і свиней накладають матерчаті серветки, рясно змочені 5%-ним розчином хлористого натрію, на які поміщають металеві пластинки електродів. Електроди фіксують за допомогою еластичних гумок, і з'єднують з апаратом кабелями відведень. Техніка запису ЕКГ залежить від типу і моделі електрокардіографа.  ЕКГ зазвичай записують на стоячому тваринному. Стандартні відведення відносяться досистеми двополюсних відведень, в кожному з яких записують 6-8 серцевих періодів, а перед першим або в кінці третього відведення ЕКГ записують контрольний мілівольт.  У клініці використовують три стандартних класичних відведення від поверхні тіла: від п'ястка лівої і правої грудних кінцівок (уловлюються в основному потенціали збудження передсердь); від п'ястка правої грудної кінцівки і плесна лівої тазової (потенціали збудження лівого і правого шлуночків); від п'ястка лівої грудної кінцівки і плесна  лівої тазової (потенціали лівого шлуночка).[6.]

Фонокардіографія

Це графічна реєстрація звукових явищ у серці — тонів і шумів. З цією метою частіше використовують дво- або багато­канальні фоноелектрокардіографи, які дають змогу записувати звукові явища синхронно з електричними. Фонокардіограма (ФКГ) здорових тварин складає­ться із коливань, які відображають І і II тони серця, між якими розміщуються інтервали систолічної та діастолічної пауз (рис. 33).

Дослідження периферичних судин

Досліджують найбільш великі, поверхнево розміщені судини,, звертаючи увагу на їх наповнення і напругу стінок, а також арте­ріальний і венозний пульс.

Артеріальний пульс досліджують м'якушами пальців найбільш доступних і великих артерій, які лежать на твердій основі. Так,. у коней пульс досліджують на зовнішній щелепній артерії (а. та-xillaris externa), у судинній вирізці нижньої щелепи, рідше—на поперековій лицьовій артерії (a. transversa faciei), поверхневій височній (a. temporalis suporfacialis) і хвостовій (a. coccygea), у ве­ликої рогатої худоби — на лицьовій (a. facialis), поверхневій арте­рії гомілки (a. saphena) і серединній хвостовій (a. coccygea me­dia).

У дрібної рогатої худоби пульс досліджують на стегновій (a. femoralis) і плечовій (a. brachialis) артеріях, у свиней — на стегновій артерії, у м'ясоїдних тварин досліджують стегнову арте­рію на внутрішній поверхні стегна і плечову — на медіальній по­верхні плечової кістки вище ліктьового суглоба. У птахів арте­ріальний пульс не досліджують: у них підрахунок частоти скоро­чень серця проводять методом аускультації серця або пальпацією серцевого поштовху.

При дослідженні артеріального пульсу пальпацією визначають його частоту, ритм і якість. Частоту пульсу визначають за кіль­кістю коливань артерії протягом 1 хв. Вона коливається у великих, межах (табл. 3) і залежить від виду, віку, статі тварин, їх фізіо­логічного стану, фізичного навантаження. У самців частота пульсу дещо нижча, ніж у самок. При вагітності, нервовому збудженні, підвищеній температурі частота пульсу збільшується. При різних захворюваннях частота пульсу може збільшуватися і зменшува­тися. Збільшення частоти пульсу називають тахікардією, а змен­шення — брадикардією.

Вимірювання артерільного тиску

АКТ — це тиск, який чинить кров на стінки судини (боковий тиск) і на той стовп крові, який наповнює судину (кінцевий тиск). АКТ залежить від трьох основних факторів — функціонального стану серця, тонусу периферичних артеріальних судин і кількості циркулюючої в організмі крові.

При вимірюванні АКТ визначають максимальний, середній, мі­німальний і пульсовий тиск. Максимальним тиском (Мх) назива­ють найвищий тиск в артеріальній системі під час систоли серця, тому його ще називають систолічним. Мінімальний тиск (Мп) — це найнижчий тиск в артеріальній системі під час діастоли. Його називають діастолічним. Він залежить в основному від тонусу пе­риферичних артеріальних судин, особливо артеріол і капілярів. Максимальний тиск лабільніший за мінімальний. Різниця між Мх і Мп тиском становить пульсовий тиск, який відповідає висоті пульсової хвилі і характеризує систолічний об'єм серця. Середній артеріальний тиск (Му) найбільш стабільна величина із показни­ків АКТ, яка відповідає дійсному внутрішньосудинному тиску. Його визначають за найбільшими осциляціями артерії.

1.Ртутний 2.Пружинний Переповнення яремної вени при перикардиті.

УЗД серця

Проводять зліва, в ділянці серцевої вирізки легень. У коней і собак УЗД краще проводити в 4-5 міжреберному проміжках, на 1-3 см вище ліктьового горба. Можна визначити стан перикарда, наявність у серцевій сорочці рідини, роботу двостулкового і півмісяцевих клапанів, а також розмір відповідних отворів. У дрібних тварин досить чітко визначається меж серця як із лівого, так і з правого боку.

У великих тварин длянки серця, які покриті легенями, не доступні для дослідження, оскільки ультразвук погано проникає через органи, що містять значну кулькість газів, тому нині застосовують контрасні речовини. Введені в/в, вони проникають у стінки альвеол і сприяють проходженню уз променів через легені.

4.3.ЛАБОРАТОРНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Лабораторні методи використовуються з метою діагностики, оцінки перебігу та ефективності лікування захворювань серця. При дослідженні морфологічного складу крові насамперед виявляють лейкоцитоз, який характерний для перикардиту, міокардиту і ендокардиту, особливо виразкового, у лейкограмі – нейтрофілія з простим регенеративним, а при травматичному перикардиті – нерідко з гіперрегенеративним зрушенням ядра. Серед нейтрофілів знаходять кілька відсотків юних форм, частка паличкоядерних збульшується в 1,5-2 рази при регенеративному та у 2-3 рази при гіперрегенеративному зрушенні ядра.

Серед біохімічний тестів, за якими діагностують ураження серця, найважливішим є визначення в крові вмісту білків – міоглобіну, міозину, тропонінів Т та І ферментів.