8. Гофман. Золоте горнятко

Ключові слова для впізнавання: студент Ансельм, старуха, ведьма, сирень, змейка Серпентина, архивариус Линдсгорст, Вероника, надворный советник, сумасшедший, чудеса, принц Фосфор, огненная лилия, Саламандр, Атлантида

1. Філософсько-естетичний, світоглядний контекст літератури першої половини ХІХ ст. Німецький романтизм

Розвиток німецької літератури XIX в. проходить у відповідності з закономірностями європейського літературного процесу.

2 періоди: Ранній (йенська школа) (Шлегелі, Фіхте, Новаліс, Шеллінг)

Пізній (Гейдельберзький університет) (брати Грім, Клеменс Брентано, Гауф, Эрнст Теодор Амадей Гофман). Філософія Фіхте(суб’єкивний ідеалізм), Гегель (абсолютний дух, що створює неуникне майбутнє), Гердер (народний дух), Шеллінг (натурфілософія), Шеллінги (теоретики Романтизму).

2. Історико-культурна ситуація/художнє явище (особливості літературного процесу періоду, що вивчається).

Основні фактори кінця XVIII-поч XIX в.: вплив Французької революції, політична роздробленість і економічна відсталість країни, антинаполеонівський визвольний рух і атмосфера загальної політичної реакції періоду Реставрації.

Для 1 періоду хар-ний пошук справедливого внебуржуазного ідеалу (ретроспективний), нерідко виражався в ідеалізації далекого минулого, пошук утопії, лозунг мистецтво заради мистецтва, суб’єктивне бачення світу, бажання втекти від конкретної сусп-історичної дійсності.

Для 2 періоду - важлива роль - антинаполеонівська визвольна боротьба 1806-1813 рр. Теоретичні пошуки відходять на задній план, більш важливе – конкретне художнє мислення, охоплення об’єктивних явищ дійсності. Патріотичний підйом національної свідомості окупованої Німеччини, збагачення саме національної культури.

Брати Шеллінги ввели ключові поняття: асоціативність, фрагментарність, романт. Іронія(поєднання крайнощів, їх синтез, відстеження їх взаємоборотьби; ці протиріччя неможна опнувати,але їх треба допускати), поезія як досконалий світ, головний жанр – роман, нема дидактики.

Яскрава фігура 2п. – Гофман. В основі його світовідчуття - споконвічна романтична антитеза художника і суспільства. Вище втілення людського «Я» - творча особистість(поет, художника, «ентузіаст»), якому доступний світ мистецтва, світ казкової фантастики, ті єдині сфери, де він може повністю реалізувати себе і знайти притулок від реальної філістерської повсякденності. Хар-ний дуалізм, від якого страждають гофманівські герої, двосвіття в його творах, нерозв'язність конфлікту між героєм і зовнішнім світом. При боротьбі, постійне трагічне протиріччя між героєм і його ідеалами, з одного боку, і дійсністю - з іншого

3. Жанрова парадигма (особливості певного жанру в контексті жанрової парадигми романтизму)

Казкова новела «Золоте горнятко» (1814) супроводжується промовистим підзаголовком «Казка з нових часів». Сенс цього підзаголовка полягає в тому, що дійові особи цієї казки - сучасники Гофмана, а дія відбувається в реальному Дрездені початку XIX в. Так переосмислюється Гофманом ієнського традиція жанру казки - в її ідейно-художню структуру письменник включає план реальної повсякденності. Загалом новела – це невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів, усталена конструкція(строга композиція з яскраво вираженим композиційним осередком - переломний момент у сюжеті, перевага сюжетної однолінійності, мінімуму кількості персонажів.

Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.