3. Жанрова парадигма (особливості певного жанру в контексті

жанрової парадигми романтизму).

Жанр: елегія (Елегія – жанр ліричної поезії, написаної в формі елегійного дистиху, для якої характерні інтимність, мотиви розчарування, нещасливого кохання, самотності; класичний жанр сентименталізму та романтизму)

Меланхолічна елегія Ламартіна: музична текучість віршового потоку, не прикріпленість до конкретних образів, багатство відтінків, елементи містичності, глибока депресивність, трагічність, меланхолічність, філософічність,

Мотиви: швидкоплинність щастя, марність життя, скорботна сповідь, самотність.

4. Поетикальні особливості (оповідь, час, простір, метафорика,

інтертекстуальність і т.п.).

Оповідь ліричний герой звертається до озера, яке було свідком його минувшого щастя(він+кохана, яка вже померла), природа може зберегти те, що забирає час, любов/пам'ять може зберегти

Час уповільнений ритм(засипляючий), циклічність(дерева,гори,хвилі,місячне світло нагадують про неповторні побачення з коханою, яка вже мертва.)

Простір природа, що жива. Озеро(див. в інтертекстуальності)

Метафорика вода=час, хвилі=ритмічність життя, природа(не людина)=вічність, що може берегти те, що забирає час, любов=вічна сила, та, що поза часом, озеро(див. в інтертекстуальності)

Інтертекстуальність У багатьох давніх культурах, озеро - священне місце, де живуть боги. Жіноче начало. Занурення означало, з одного боку, смерть і руйнування, а з іншого - відродження й відновлення.

Озеро - очі землі, крізь які жителі підземного світу можуть бачити наш світ. Озеро символізує ідею "рівнів" - вода завжди пов'язується з відношення між глибоким і поверхневим, зовнішнім і внутрішнім.

У грецькій міфології давні божества природи, німфи, володіють давньою мудрістю, таємницями життя та смерті Німфи джерел і озер - охоронниці вод, що дають зцілення від хвороб. Самі озера мали здатність пророкування і дарування безсмертя. Одна з німф - Мента - була пов'язана з водою царства мертвих і була коханою Аїду.

19+20

Історико-культурна ситуація/художнє явище (особливості літературного процесу періоду, що вивчається).

Французький романтизм

1789-1794рр – Французька революція

1830-1848рр - наступні революції і Паризька Комуна

-Змінювалося сприйняття історичного процесу і ролі людини в історії.

-формування прославленої французької історичної школи (яка висунула в якості вирішального чинника суспільного прогресу боротьбу класів + активну роль особистості в прогресивному русі людства.)

→ літературознавство як наука розвинулося під впливом нової історичної школи. Вона безперечно вплинула і на художню літературу.

-письменники відчули необхідність заглянути в глиб власної душі, пояснивши її протиріччя і складності.

-Народження в 20-х роках історичного роману

-Літературне життя Франції виразно демонструвало свою залежність від суспільної боротьби.

-після 1830-х рр - блискуче-стрімкий розвиток реалістичної прози

-нові угрупування «малих романтиків» - літературне співтовариство «Новий Сенакль» (або «Молода Франція»)

*ненависть до «напудрених перук» класиків і схиляння перед генієм Гюго.

*взяли участь в знаменитій романтичній «битві» за «Ернані» Гюго( вважали це революцією мало не важливішою за політичну)

* післяреволюційний період виділилися демократично і республіканськи налаштовані представники угрупування

Реалізм

1 етап – кін 20рр – 40рр - становлення і утвердження реалізму як провідного напряму в літературі

2 етап – 50-70рр - пов'язаний з ім'ям Флобера

- починається з пісенної творчості Беранже

- у період становлення реалізму пісня поступається першістю соціальному романом (Стендаль, Бальзак)

- ще один жанр – новела (Меріме)

- представники реалізму починають творчість ще в руслі романтизму

- разом з романтиками беруть активну участь в їх боротьбі з класицистами.

- передмова до драми «Кромвель» Гюго і естетичний трактат Стендаля «Расін і Шекспір​​» активно критикують класицизм

* за розширення предмета зображення в мистецтві,

*за скасування заборонних сюжетів і тем,

*подання життя у всій її повноті і суперечливості.

*авторитет- Шекспір

- перших реалістів Франції з романтиками 20-х років зближує і спільність соціально-політичної орієнтації ( опозиції монархії Бурбонів, гострокритичний сприйнятті стверджує на їхніх очах буржуазних відносин.

- Після революції 1830 р.шляхи реалістів і романтиків розійдуться→ їх полеміка поч. 30-х рр.

- подальша підтримка романтиками творчості реалістів, освоєння перших художнього досвіду останніх, і навпаки

- реалісти другої половини XIX ст. будуть дорікати своїх попередників в «залишковому романтизмі»

*Стендаля - в пристрасті до зображення яскравих індивідуальностей і виняткових за своєю силою пристрастей («Пармська обитель», «Італійські хроніки»)

* Бальзака - в тязі до авантюрних сюжетів («Історія тринадцяти») і використанні прийомів фантастики в філософських повістях і романі «Шагренева шкіра ».

↑ ← між французьким реалізмом 1 періоду і романтизмом існує складні «родинні» і діалектичні зв'язки, виявляти (успадкування характерних для романтичного мистецтва прийомів і навіть окремих тем і мотивів (тема втрачених ілюзій , мотив розчарування і т. д.). +ще не відбулося розмежування термінів «романтизм» і «реалізм».(тільки після смерті Бальзака і Стендаля)

• заслуга романтиків у розвитку реалізму:

*відкриття нового типу героя, що вступає в протиборство з цим суспільством.

*послідовна, безкомпромісна критика буржуазних відносин з високих позицій гуманізму, що з часом набула соціального характеру

*мистецтво психологічного аналізу

*принцип романтичної естетики – історизм (розгляд життя людства як безперервного процесу, в якому діалектично взаємопов'язані всі його етапи, кожен з яких має свою специфіку.) – ідеалістична основа у романт., матеріалістична – у реаліст.

- інтерес до економічних структур суспільства та соціальній психології широких народних мас

- зображення саме сучасності

- розквіт французького реалізму – 30-40рр, так званий період Липневої монархії: країна переходить від феодалізму до буржуазії і анти буржуазна боротьба пролетаріату.

- основна мета:

* художнє відтворення дійсності

* пізнання внутрішніх законів цієї дійсності, що визначають її діалектику і різноманітність форм.

- відмова від плоского емпіризму (тому застосування таких романтичних прийомів, як фантастика, гротеск, символ, алегорія)

- наявність суб’єктивної сторони – авторська концепція дійсності

- теоретичні роботи, присвячені обгрунтуванню принципів реалістичного мистецтва - створений в період становлення реалізму памфлет Стендаля «Расін і Шекспір​​» і труди Бальзака 1840-х років «Листи про літературу, театр і мистецтво», «Етюд про Бейлі» і особливо - Передмова до «Людської комедії».

Жанрова парадигма (особливості певного жанру в контексті жанрової парадигми романтизму).

-провідним жанром у літературі реалізму стає роман - жанр великого епічного оповідання

-дозволяє досягти основних завдань реалізму - якомога ширше охопити життя, показати всі деталі суспільного устрою, всі типи людських відносин.

- великий за обсягом

- свіжий жанр→без тягара канонічної традиції

- заснований одночасно на протиріччі між героєм і світом і на глибокій внутрішній спільності між ними.

- збільшилася соціальна рухливість окремої людини – поява роману-карєри

- ведення у сюжет роману реалістичним описом

- позиція «всевидющого автора» - поєднання авторської точки зору на події та персонажів із зображенням тих же речей через сприймання героїв.

-типові персонажі за типових обставин

-протиставлення інтелектуальності героя недалекості суспільства

Поетикальні особливості 

Бальзак Червоне і Чорне

• фабула роману заснована на реальних подіях, пов'язаних з судовою справою Антуана Берте.

• хронікально-лінійна композиція, організована біографією героя (подібно традиціям романістів 18 ст., зокрема Філдінгу)

• сюжет побудований на історії духовного життя героя, становленні його характеру, представленого в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем.

• сюжет визначає не інтрига, а дія внутрішня перенесена на розум і душу Жюльєна.

• особлива значимість внутрішніх монологів

• стрімкий розвиток подій

• відсутність ретроспективи

• небагато описів

• достовірність тексту

• математично сувора, абсолютно природня мова

• хроніка 19ст - придворна аристократія провінційне дворянство, вищі та середні верстви духовенства, буржуазія , дрібні підприємці і селяни.

• антагоністичні начала у душі Ж.

• діалектичність з «Ваніна Ваніні» Стендаля у рисах головних героїв

• епіграф - слова діяча Французької революції Ж. Дантона: "Правда, гірка правда".(підкреслює небувалу правдивість, зв'язок проблематики твору з революцією)

• Загальних літературних корінь героя можна спостерігати в образі індивідуаліста з «Сповіді» Ж.-Ж. Руссо (1770)

• посилання на легенду про Маргариту Наварську, яка поховала голову свого страченого коханого, що пізніше зробила й Матільда де Ла-Моль з Ж.

• оповідь від третьої особи

• доба Реставрації, післянаполеонівський період, Франція, Вер’єр, Париж…

• три основних місця дії - будинок пана де Реналя, безансонська семінарія і паризький особняк маркіза де ла Моля.

• символ яструба – асоціація з Наполеоном кумиром Ж.

• червоне –колір мундирів наполеонівської армії, чорне – колір вбрання кліриків (постійне метання героя від одного до іншого)

• філософія Стендаля – концепція Гельвеція - концепція «особистого інтересу» як природної основи людини, для якого «прагнення до щастя» є головним стимулом усіх діянь.

• Бейлізм - оригінальний стиль і композиція Стендаля

• герой протилежний своєму суспільству

Персонажі: Жюльен Сорель, пані де Реналь, Матильда де Ла-Моль та ін

Стендаль Шагренева Шкіра

- конфлікт - зіткнення молодої людини зі своїм часом.

- центр проблематики роману зміщується в філософську площину: яка ціна, яку людині належить заплатити за здійснення її бажань?

- проблема кар’єри

- французьке слово chagrin означає водночас вид віслюка й біль.

- символіка талісмана - в шагреневій шкірі з'єднані «могти і бажати», але за його могутність покладена єдино можлива ціна - людське життя.

- шагренева шкіра - символ фатальної приреченості особистості на шляху угамування егоїстичних бажань і пристрастей.

- дві системи, два типи буття: життя, повне прагнень і пристрастей, що вбивають своєю надмірністю людини, і життя аскетичне, єдине задоволення якої в пасивному всезнанні і потенційній всемогутності. Якщо в міркуваннях старого-антиквара міститься філософське обгрунтування і прийняття другого типу буття, то апологією першого є пристрасний монолог куртизанки Акіліни (у сцені оргії у Тайфера).

- антикварна лавка ніби вміщає у собі всю історію людства

- форма філософської притчі

- три розділи й епілог

- динамічна примхлива композиція

- лаконізм характеристик

- подекуди дотепність

- описовий стиль, з фантастикою.

- широка парадигма образів

- містичний, фантастичний елемент – зв'язок з естетикою романтизму

- характер проблем і спосіб їх постановки – суто реалістичні риси

- дії - 1829р кінець Реставрації

- оповідь від 3 особи

Персонажі: Рафаель де Валантен, Еміль, Поліна, пані Годен, Графиня Феодора, Растіньяк, антиквар, Тайфер та ін

Бальзак Батечко Горіо

• історія Горіо обрамляється багатьма сюжетними лініями

• тема доль молодого покоління дворянства

• ціла система персонажів, прямо або опосередковано пов'язаних з Горіо як центром цієї системи

• приділяється увага історії кожного з персонажів

• бальзаківський принцип «повернення персонажів» (використання одних і тих же персонажів у різних творах)- Анатазі Ресто із «Гобсека», пані де Босеан з «Покинутої жінки», «Червоний готель» і Растіньяк з «Шагреневої шкіри»

• прототипом батечка Горіо став шекспірівський КорольЛір

• паралель між Растіньяком та Рафаелем де Валантеном

• типові герої у типовій для того часу ситуації

• філософія імморалізму

• новий тип романного дії з яскраво вираженим драматургічним початком.

• обширна експозиція заповнена речами, деталями побуту, вбраннями героїв

• одна з проблем – трагедія сім’ї (для автора початковим елементом суспільства є не індивідум, а сімя, стан якої визначає рівень розвитку суспільства)

• період Реставрації

• сюжет вкладається у декілька напружених днів

• події відбуваються в Парижі, пансіоні під назвою «Дом Воке»

• оповідь від 3 особи

• Персонажі: Отец Горио, Эжен де Растиньяк, Дельфина де Нусинген, Анастази де Ресто, Вотрен  Виконтесса де Босеан, мадам Воке