3.1.2.Мова і термінологія нормативно-правового акту

Текст проекту нормативно-правового акту викладається стисло, простою літературною мовою, за можливістю, короткими фразами. Неварто застосовувати фрази з багатьма підрядними реченнями. Особливу увагу необхідно звертати на точність термінології. Визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який міститься в літературній мові, спеціальних науках та чинному законодавстві і має бути однаковим у всьому тексті нормативно-правового акту. Якщо термінологія обмежується лише цим нормативно-правовим актом, то дається відповідне застереження.

Наприклад: "Для цілей цього Закону вживаються такі терміни і поняття" або "У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні".

Якщо в тексті нормативно-правового акту є посилання на статті, частини статей, пункти, абзаци тощо, слід пам'ятати, що номери статей, пунктів пишуться цифрами, а частин статей, абзаців - словами.

Назви органів державної влади і організацій даються відповідно до їх офіційної назви на час прийняття нормативно-правового акту.

Треба враховувати, що відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Оскільки цей процес є динамічним, навряд чи доцільно давати в нормативно-правовому акті власну назву відповідного органу виконавчої влади. Застосування терміну "уповноважений центральний орган виконавчої влади" є більш прийнятним.

При посиланні на інший нормативно-правовий акт вказується його назва.

3.1.3.Викладення положень проектів нормативно-правових актів.

Нормативні положення не повинні містити зайвої деталізації. Потрібно завжди пам'ятати, що нормативно-правовий акт регулює суспільні відносини, а не вирішує конкретне питання.

Для полегшення застосування норм і виключення різнотлумачень кожне нормативне положення має бути чітко викладено і сформульовано таким чином, щоб не виникало сумніву стосовно строку його дії в часі. Якщо нормативно-правовий акт або його окремі норми не обмежені в дії часом, то в них не дається ніяких застережень щодо цього. Якщо нормативно-правовий акт або його окремі норми приймаються з обмеженим строком дії, то про це треба обов'язково зазначити у нормативно-правовому акті, нормі.

Приклад: Закон України "Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських товаровиробників" (Відомості Верховної Ради України, 1998 p., № 25, ст. 147)

"Стаття 9. Прикінцеві положення

Цей Закон набирає чинності з дня опублікування і діє до 31 грудня 2000 року".

При написанні норми щодо набрання чинності нормативно-правовим актом слід виходити із положень статті 94 Конституції України, згідно з якими будь-який Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування в офіційних виданнях.

Крім суто правової та комплексної — наукової експертизи існують експертизи, які пропонуємо віднести до спеціальних. Серед них лінгвістична експертиза законопроектів, під час якої перевіряють й оцінюють засоби мовного вираження основних нормативних понять; структуру і граматичну правильність термінологічних словосполучень; доцільність нормативних дефініцій; дотримання синтаксичних норм побудови речень та логіки їх зв'язку тощо [48]. На думку Н. Калі- ніної, на технологічному етапі лінгвістичної експертизи виявляється не лише текстова структура законопроектів, а й відсутність необхідної системності у формуванні змістовних пластів законодавства, що розробляється 

3. 3.3. Структура проекту повинна забезпечити послідовний

розвиток теми правового регулювання, а також правильне розуміння

та застосування нормативного акта, що складається.

Текст нормативно-правового акта повинен містити аргументовану

інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно,

без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть

змістового навантаження.

3.4. Проект повинен мати відповідну його змісту коротку

назву.

Якщо є потреба у роз'ясненні мети та мотивів прийняття акта,

у проекті подається вступна частина. Положення, що мають

нормативний характер, до вступної частини не включаються.

Залежно від змісту та обсягу проект може складатися з

розділів та підрозділів, які, як правило, мають заголовки.

Розділи і підрозділи нумеруються відповідно однією чи двома

арабськими цифрами та складаються із пунктів, які нумеруються у

розділах двома, а у підрозділах трьома цифрами. Пункти можуть

поділятися на абзаци. При визначенні порядкового номера абзацу

враховується кожна правова норма, яка написана з абзацу.

3.5. Текст проекту викладається державною мовою, однозначною,

чіткою та зрозумілою термінологією. Коли якийсь термін має різні

значення, то з тексту повинно бути зрозуміло, в якому з них

застосовується він у даному акті.

3.6. Посилання на інші пункти проекту, а також на раніше

видані відомчі акти, робиться лише у тих випадках, коли необхідно

показати їх взаємний зв'язок або уникнути повторнення. Посилання

на раніше виданий акт повинно містити його найменування, дату та

номер акта, назву органу, що видав акт, а також дату та номер

державної реєстрації (відомчого акта).

3.7. Кожний пункт проекту повинен містити, як правило, одну

правову норму.

Декілька пов'язаних між собою правових норм доцільно

вміщувати до одного пункту в тих випадках, коли це необхідно для

їх правильності розуміння та застосування. Кожний самостійний

пункт акта повинен мати повний та закінчений зміст.

Викладати правові норми у зносках не допускається.

3.8. Якщо у проекті необхідно навести переліки (осіб,

органів, робіт тощо), таблиці, графіки, карти, зразки документів,

бланків, схем, вони як правило, містяться у додатку. У відповідних

пунктах проекту нормативного акта на додатки даються посилання.

3.9. Найменування організацій та інших об'єктів вказуються у

проекті у точній відповідності з їх офіційним найменуванням,

передбаченим статутами та положеннями про їх правовий статус,

рішеннями про їх утворення та іншими актами.

Використання їх скорочених найменувань допускається у тих

випадках, коли вони є офіційними (передбачені відповідними

актами).

3.10. У випадках, коли при підготовці нового акта необхідно

внести зміни до раніше прийнятого акта, доцільно дати нову

редакцію відповідних пунктів чинного акта. Якщо пункти, які

потребують зміни, немає необхідності повністю викладати в новій

редакції, до їх тексту вносяться уточнення (зокрема, шляхом

виключення, доповнення або заміни окремих слів, речень). Можуть

бути також викладені у новій редакції окремі частини пунктів,

абзаців.

Доповнення, що містять нові правові норми, оформляються, як

правило, у вигляді окремих пунктів та абзаців.

У проекті нового акта не рекомендується передбачати правові

норми із зазначенням про те, що вони приймаються "на зміну", "у

часткову зміну", "на додаток" відповідного пункту чинного акта.

3.11. Якщо є значна кількість актів, які підлягають визнанню

такими, що втратили чинність, або до яких необхідно внести зміни

чи доповнення (більше трьох), їх переліки доцільно викладати у

додатку.

3.12. При підготовці пропозицій про визнання актів такими, що

втратили чинність, або про зміни чи доповнення раніше прийнятих

актів та їх частин, необхідно встановити, чи поширювалася їх дія

наступними актами на інші організації, категорії працівників та

врахувати ці обставини для того, щоб скасувати також акти про їх

поширення.

3.13. Відомчі нормативні акти, видані спільно чи за

узгодженням з іншими органами, змінюються, доповнюються або

визнаються такими, що втратили чинність, спільно або за

узгодженням з відповідними органами.

3.14. Нормативно-правовий акт затверджується розпорядчим

документом та розміщується на чистих аркушах паперу, без

титульного аркуша.

3.15. Під час затвердження нормативного акта розпорядчим

документом на акті зазначається гриф за такою формою:

Затверджено

наказ Міністерства фінансів

України 20 січня 1998 р.

N 15

3.16. Гриф затвердження розміщується у правому верхньому куті

першого аркуша нормативно-правового акта.

3.17. Під грифом затвердження необхідно залишити місце для

напису про державну реєстрацію нормативно-правового акта

(6х10 см).

Методичні рекомендації щодо мовного  оформлення судових рішень від 21 листопада 2011 року Серед мовних помилок, яких іноді припускаються під час складання рішення, можна виділити логічні, філологічні (граматичні, орфографічні, пунктуаційні) та стилістичні. Логічні помилки виявляються у недотриманні логічних правил при викладі постанови чи ухвали, неузгодженості їх окремих частин, недостатній аргументованості, необґрунтованості висновків. Кожне судове рішення повинно бути зрозумілим для звичайних громадян, які виступають сторонами у справі. Для цього в ньому повинні бути логічні зв’язки, які допомагають не втратити головну думку і зрозуміти рішення в цілому. Варто вміло та правильно використовувати так звані «перехідні» слова та фрази, які виступають сполучниками, сполучними словами чи вставними словами. Наприклад:

• слова, що вказують на продовження викладу думки: також, окрім того (крім того), перш за все, наприклад, ілюструючи, відповідно до, з огляду на, безумовно, а саме, зокрема, з огляду на, оскільки, головним чином, зрештою, особливо, з метою, на думку;

• слова, що вказують на порівняння: однак, хоча, проте, аналогічно, так само, всупереч, на противагу, не зважаючи на, з іншого боку;

• слова, що вказують на результат: таким чином, а тому (тому), тобто, як наслідок, у результаті, у зв’язку з цим, як зазначалося, підсумовуючи, узагальнюючи тощо.

Для підтримання логічних зв’язків у реченнях потрібно також посилатись на особу. Задля цього слід вживати іменники або особові займенники. Порівняйте:

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з’ясування всіх обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Та  Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів він (або апелянт) посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з’ясування всіх обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.   

Окрім того, варто зауважити, що на зміст речень суттєво впливає і порядок слів у реченні. Порядок слів у реченні може бути прямим і непрямим. Прямим вважається порядок слів, коли спочатку стоїть означення, потім підмет, потім присудок. Прямий додаток стоїть після присудка, обставина перед присудком. Непрямий порядок слів використовується для того, щоб виділити головне слово, наголосити на ньому.  Зокрема у реченні: Як правильно встановлено судом першої інстанції, що дійсно мали та мають місце обставини вказані позивачами Особа 1 та Особа 2 у позовній заяві, та обставини, вказані представником відповідача та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Особа 3, які підтверджені копіями листа…, доцільніше змінити порядок слів та замінити деякі русизми і побудувати речення таким чином: Як правильно встановлено судом першої інстанції, щообставини, вказані позивачами Особа 1 та Особа 2 у позовній заяві, та обставини, вказані представником відповідача та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Особа 3 дійсно наявні та підтверджені копіями листа… . Або, наприклад, при такому порядку частин у реченні: Колегія суддів вважає безпідставним посилання Особи 1 на приписи ст.119 ЗК України, оскільки у неї відсутні документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, які передбачені ст.126 ЗК України, яка межує із земельною ділянкою, переданою у власність Особі 2 …, візуально складається враження, що Україна межує із земельною ділянкою Особи 2, тому варто змінити порядок частин: Колегія суддів вважає безпідставним посилання Особи 1 на приписи ст.119 ЗК України, оскільки у неї відсутні документи, передбачені ст.126 ЗК України, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яка межує із земельною ділянкою, переданою у власність Особі 2…. Філологічні помилки передбачають невідповідність тексту постанови чи ухвали нормам українського правопису. Найбільш поширеними є: неправильне відмінювання прізвищ та чисел, написання прийменників, правопис закінчень іменників, неузгодженість підмета і присудка, пунктуаційні помилки тощо.  У кожному рішенні суду вживаються імена та прізвища осіб у справі, а тому особливу увагу необхідно звертати на правильність відмінювання імен прізвищ та імен по батькові, оскільки неправильне вживання інформації про особу може викликати обурення у людини. Щодо прізвищ варто зауважити, що у сучасній українській мові українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників І відміни, відмінюються як відповідні іменники І відміни, а прізвища з закінченнями іменників II відміни відмінюються за зразками відмінювання відповідних іменників ІІ відміни. Наприклад:  ^ Жіночі прізвища Чоловічі прізвища  Н.в. Людмила Макарова Руслам Макаров  Р. в. Людмили Макарової Руслана Макарова  Д. в. Людмилі Макаровій Руслану (-ові) Макарову  3. в. Людмилу Макарову Руслана Макарова  О. в. Людмилою Макаровою Русланом Макаровим  М. в. на Людмилі Макаровій на Руслану (-ові) Макарову  Аналогічно відмінюються і прізвища на -ишин: Дмитришин, Ковалишин, Іванишин, Миколишин, Федоришин та ін. Але слід мати на увазі, що форма жіночих прізвищ цього типу може бути невідмінюваною. Таке написання теж вважається нормативним. Наприклад:  Н.в. Ольга Бондаришин або Ольга Бондаришин  Р. в. Ольги Бондаришин або Ольги Бондаришиної  Д.в. Ользі Бондаришин або Ользі Бондаришиній  Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в українській мові на відміну від відповідних чоловічих не змінюються. Наприклад: Пансо Тетяна, Мандро Ліля, Гордій Галина, Соловей Інна, Суховій Уляна; Білаш Катерина, Шевчук Світлана; Микитась Павлина, Кришталь Євгенія.  Не відмінюються й жіночі українські прізвища, що закінчуються на -ко, -ло. Наприклад: Бондаренко Неля, Москаленко Віра, Коваленко Олеся, Усенко Ліза, Біленко Леся, Василенко Тамара, Малько Любов та ін.  У складних прізвищах, що становлять поєднання двох слів як рівноправних, обидві частини відмінюються за правилами: Давиденко-Панасюк, Кошовий-Кравченко тощо.  Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чол. та жін. роду (твердої чи м’якої групи): Авдієвський – Авдієвського, Авдієвському, Авдієвським і т. д.; Кобилянська – Кобилянської, Кобилянській, Кобилянською і т. д. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюємо за такими зразками:

Н.	Павлов	Ковалів	Прокопів
Р.	Павлов-а	Ковалев-а (-лів-а)	Прокопов-а (-пів-а)
Д.	Павлов-у	Ковалев-у (-лів-у)	Прокопов-у (-пів-у)
Зн.	Павлов-а	Ковалев-а (-лів-а)	Прокопов-а (-пів-а)
Ор.	Павлов-им	Ковалев-им (-лів-им)	Прокопов-им (-пів-им)
М.	…Павлов-і, -у	...Ковалев-і, -у (-лів-і, -у)	...Прокопов-і, -у (-пів-і, -у)
Кл.	Павлов-е й Павлов	Ковалев-е (-лів-е) й Ковалів	Прокопов-е (-пів-е) й Прокопів

Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються як відповідні іменники І відміни, чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та о, – як відповідні іменники II відміни, жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, – як відповідні іменники III відміни,

Щодо орфографічних помилок потрібно зауважити, що правильність написання слів варто перевіряти за орфографічним словником або за чинним правописом.  Стосовно синтаксису слід зазначити, що, серед іншого, важливо правильно узгоджувати іменники з числівниками. Правильність написання іменників при числівниках визначається за такими правилами: 1.Після числівника один, навіть якщо він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 1 191 кілометр. 2. Числівники два, три, чотири вживаються з іменниками у формі називного відмінка множини: 2 газети, 3 стільці, 4 книги. 3. Числівники від п'яти і далі у формі називного відмінка керують іменниками, вимагаючи від них форми родового відмінка множини: 8 будинків, 15 учнів. 4. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини:дві шостих метра, двох шостих метра, двом шостим метра. 5. Числівники півтора, півтори, півтораста вимагають від іменника форми родового відмінка: півтори години, півтора яблука, півтораста робітників. 6. Зі складеним числівником іменник уживається в тій формі, якої вимагає останнє слово: триста двадцять одне дерево, сорок три столи, п'ята сторінка. 7. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку:шістдесяти будинків, шістдесяти будинкам, шістдесятьма будинками, у шістдесяти будинках. Також потрібно узгоджувати присудок із підметом. В українській мові, якщо підмет виражений сполученням слів типу позивач та відповідач або позивач з відповідачем, то присудок має бути у множині, наприклад: позивач та відповідач не обґрунтували. Якщо підмет виражений словами більшість, частина, решта тощо та іменником, нормативно вживати присудок в однині, наприклад: більшість обставин вказує. При абревіатурах присудок узгоджується у роді та числі з головним словом у абревіатурі, наприклад: ТОВ подало (головне слово товариство), ДПІ подала (головне слово інспекція). Потребує уваги і питання пунктуації. Розділові знаки в українській мові служать для вираження інтонації та розстановки акцентів. Важливою є і правильність вживання пунктуації, оскільки як нагромадження, так відсутність розділових знаків суттєво впливає на зміст речення. Варто зауважити, що слід звертати увагу на виділення вставних слів (на думку, за нормами статті, по-перше, по-друге, з одного боку, отже, зокрема тощо), дієприслівникових конструкцій (аналізуючи матеріали справи, зважаючи на наступне тощо), уточнюючих членів речення, а також підрядних речень (здебільшого це з’ясувальні речення, приєднані сполучником що, та означальні –який, яка, які тощо). Щодо вставних слів зазначаємо, що тільки вставними бувають слова: по-перше, по-друге, мабуть, щоправда, а втім, отже, слова однак, одначе, проте можуть бути вставними лише всередині речення і ніколи не бувають вставними словами і не виділяються комами слова: ніби, нібито, мовбито, наче, неначе (складні сполучники), все-таки, навіть, майже, адже, якби, от, принаймні, при тому, при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, буквально, якраз, між тим, за традицією, у кінцевому підсумку (а не рахунку), як-не-як і деякі інші. При відокремлених уточнюючих членах речення часто вживаються слова особливо, навіть, переважно, зокрема, наприклад, у тому числі, тобто та ін. Уточнюючі члени речення на письмі виділяються комами, тире або можуть братись у дужки. Окрім того, звертаємо увагу на вживання тире та дефіса. Це різні мовні знаки. Тире – це розділовий знак, який ставиться між частинами речення або на місці пропущених членів речення, а дефіс – це частина складного слова. Тире ставиться із пробілами з обох боків, а дефіс без пробілів, наприклад: фізична особа-підприємець, податкові повідомлення-рішення, відповідно до п. 4.8. Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп’ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України (далі – Методичні рекомендації) На особливу увагу заслуговує питання лексичної грамотності рішень. У судових рішеннях варто уникати вживання емоційно забарвлених чи багатозначних слів, русизмів тощо. Великий вплив на українську мову має російська мова, а тому здебільшого зустрічаються суржикові слова та вирази