17.2. Класифікація конкуренції

Існують різні методи визначення конкуренції на ринку. Більш того, за видом конкуренції можна класифікувати й самі ринки: ринок вільної конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії (олігопсонії), монопсонії (чистої монополії).

Ринок вільної конкуренції — теоретична модель, зручна для досліджень. Насправді, поведінка суб’єктів ринку визначається абсолютною еластичністю попиту та (в короткостроковому періоді) їх граничними витратами. У довгостроковому періоді граничні витрати суб’єктів ринку прямують до середніх витрат.

Ринок вільної конкуренції — не однорідний за розвитком конкуренції та її впливом на виробництво та споживання. Економічна наука вже на цьому рівні розрізняє конкуренцію досконалу і чисту. Чиста конкуренція припускає лише відсутність монополії, що досягається за наявності великої кількості покупців і продавців однакового, в основному стандартного продукту. Досконала конкуренція включає й багато факторів рівноваги на ринку: мобільність ресурсів, достатня інформованість, спроможність швидко перебудовуватись.

Інших три типи ринків належать до ринку з недосконалою конкуренцією, і кожний з них характеризується певними особливостями ціноутворення.

Монополістична конкуренція має справу не тільки з проблемою одиничної рівноваги, а й із проблемою групової рівноваги (проблемою взаємопристосування) економічних сил усередині групи конкуруючих між собою монополістів.

Олігопсонія — групова монополія небагатьох покупців, що сконцентрувалися на ринку і здатні суттєво впливати на ціну товару та інші умови функціонування ринку.

Олігополія — групова монополія небагатьох підприємств-продавців, які ведуть між собою здебільшого нецінову конкуренцію.

Олігополістична структура ринку є переважною для сучасних промислово розвинутих країн. Наприклад, ринок телеі радіоапаратури та електронно-обчислювальної техніки.

Суто монопольний ринок характеризує домінування одного господарюючого агента, що встановлює ціни на товар. Монополія — один виробник, продавець. Монопсонія — один монопольний покупець. Звідси — монопольна ціна, додатковий дохід — монопольний прибуток. Немає конкуренції. На врівноваженому ринку монополія або переборюється, або приборкується державним контролем і регулюванням. Неврівноважений ринок створює живильне середовище для монополізму. В результаті монополізм може руйнівно впливати на економіку або консолідувати зону застою, пасивності до нових імпульсів попиту.

Для країн, що раніше входили до СРСР, характерна дуже висока монополізація ринку щодо більшості продуктів (до 90—100 %). Висока концентрація виробництва за вузької спеціалізації призвели до виробничого монополізму в переважній кількості машинобудівних галузей. Разом із природною та виробничою монополізацією склалося стійке домінування державного монополізму на всіх державних, регіональних і місцевих ринках.

Держава повинна провадити політику розвитку товарного ринку та конкуренції, обмеження монополістичної діяльності та припинення недобросовісної конкуренції, здійснювати антимонопольну політику.

Розглянемо конкуренцію у сфері маркетингу. Вона класифікується за способом задоволення потреб і за методами конкуренції (рис. 17.2).

Рис. 17.2. Класифікація конкуренції на інформаційному ринку

У першому випадку вона поділяється на:

функціональну, коли продукція інформаційного виробництва конкурує з продукцією фірм інших галузей щодо задоволення тієї самої потреби, але різними засобами (радіо, телебачення, преса і т. ін.);

видову, коли продукція має одне й те саме призначення, але існують суттєво важливі відмінності у параметрах;

предметну, коли пропонується ідентична продукція різними інформаційними структурами. Продукція може мати різну або однакову якість.

В іншому випадку виділяють цінову та нецінову конкуренцію. Конкуренція на основі ціни припускає одержання вигідніших умов реалізації за рахунок маніпуляції цінами. Розрізняють пряму цінову конкуренцію за зниження ціни на запропоновану продукцію, а також приховану, коли ціни на новий або з поліпшеними властивостями товар зростають незначно.

Нецінова конкуренція (на основі якості) передбачає вищу ніж у суперників ціну, надійність, меншу «ціну споживання», надання більшого комплексу послуг і т. ін. До нецінових методів конкуренції відносять рекламу, за допомогою якої виробники формують довіру до своєї товарної, цінової та збутової політики. В економічній літературі до нецінових методів конкуренції відносять також маркетингові методи управління фірмою.