3. Взаємодія соціального педагога з батьками

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками – перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об’єднання зусиль учителя та сім’ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов’язує професійний обов’язок.

3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захопленість їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог.

До них належать:

- використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов’язку як учителів, так і батьків;

- довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки і освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

- педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім’ї. Класний керівник – особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім’я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім’ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

- життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

1. Не навчайте того, з чим ви необізнані: для правильного виховання дитини потрібно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2. Не тримайте дитину як свою власність, не робіть її для себе. Ваша мета – виростити її для життя серед людей. 3. Довіряйте дитині. Розтлумачуйте те, що вона робить краще, а не гірше. Залишайте за нею право на особисті помилки, дитина воло

діє вмінням самостійно їх виправляти.

4. Не ставтесь до дитини зневажливо. Дитина повинна впевнюватись у своїх силах поступово, тоді з неї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість – ознака слабкості, перший показник вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, однак запам’ятайте: твердості у вихованні можна досягти не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7. Потурбуйтеся про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від ваших розпоряджень, зауважень, наказів. Нехай син або донька потроху вчаться розпоряджатися самі собою.

8. Виключіть із своєї практики вислів: "Роби, якщо я наказав”, змініть цю форму вимоги іншою: "Роби, тому що не зробити цього не можна, це принесе користь”.

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви особисто не задоволені, а й про те, що вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте свою дитину з сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні.

10. Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: "Мені ніколи її любити”. Ми виховуємо своїх дітей способом свого життя, системою особистих цінностей, виховуємо своєю присутністю й відсутністю, виразом обличчя, звичним тоном спілкування з людьми, обстановкою в квартирі, ставленням до праці та дозвілля.