5.6 Розривні дислокації гірських порід

Вид розривних дислокацій супроводжується розривом суцільності пластів гірських порід. Вони проявляються у вигляді тріщин, по яких не проходить переміщення шару або у вигляді розривів із зміщенням шарів по площинах розриву. Площина розриву, по якій проходить відносне переміщення пластів гірських порід, називається змішувачем.

Розірвані та переміщені ділянки шарів, які примикають до зміщувача, називаються крилами або блоками. При похилому зміщувачі розрізняють висячі та лежачі крила або блоки.

Величина відносного переміщення пластів по зміщувачу називається амплітудою розриву. Розрізняють дійсну, вертикальну, горизонтальну та стратиграфічну амплітуду розриву.

За характером, величиною, напрямком і кутом відносного переміщення крил розриву диз’юнктивні порушення діляться на скиди, підкиди, насуви і зсуви.

Скидами називаються структури, в яких поверхня розриву нахилена в сторону розташування опущених гірських порід, а висяче крило зміщене вниз по відношенні до лежачого. Кут нахилу до горизонтальної площини складає 40-50°. При вертикальному положенні зміщувача скида називаються вертикальними.

Підкиди – це порушення, в яких поверхня розриву нахилена в сторону розташування при піднятих порід. За кутом нахилу зміщувача виділяють підкиди пологі, круті і вертикальні, а по відношенню до простягання нарушених порід – поздовжні, косі й поперечні. За співвідношенням нахилу порід і зміщувача виділяють узгоджені та неузгоджені підкиди. В узгоджених вскидах нахил порід і зміщувача направлені в одну й ту ж сторону, а в неузгоджених – порди і зміщувач нахилені в протилежні сторони.

Насувами називаються розриви підвидового характеру, які виникали одночасно із складчастістю або наскладувались на складчасті структури. Розвинуті вони переважно в сильно стиснутих нахилених або запрокинутих складках. Рідше вони ускладнюють будову плавних пологих складок. В складках, утворених відносно однорідними породами, насуви виникають в замках, і зорієнтовані паралельно до осьової поверхні. В неоднорідних товщах порід вони можуть розвиватися в крилах складок по границях пластичних порід.

Пологі насуви великої горизонтальної амплітуди при малому куті нахилу зміщувача називаються шар’яжами або тектонічними покривами. Горизонтальна амплітуда їх може досягати 30-50 км.

Зсувами називаються розриви, зміщення порід по яких проходить в горизонтальному напрямку.

Розривні порушення зустрічаються переважно групами, утворюючи складні скиди: ступінчасті скиди, грабени і горсти.

Ступінчасті скиди являють собою систему скидів, в якій кожне наступне крило опущене відносно попереднього.

Грабенами називаються лінійні структури, утворення яких частіше всього пов’язане і скидами або вскиадми, центральні частини яких опущені й на поверхні складені більш молодими породами, ніж в піднятих краєвих частинах.

Горстами називають структури, утворені розривними зміщеннями, центральні частини яких на поверхні складені більш давніми породами, ніж породи в краєвих частинах. Розрізняють прості та складні горсти.

Описані вище плікативні та диз’юнктивні дислокації не охоплюють всієї різноманітності форм геологічних тіл і їх поверхонь в осадових товщах. Крім них, які переважно мають місцеве, локальне розповсюдження, в земній корі розвиваються великі, регіональні структури, які простягаються на десятки й багато сотень кілометрів. До них відносяться тектонічні покриви та глибинні розломи.

Тектонічні покриви, або шар’яжі, являють собою великі насуви, по яких вздовж похилих або горизонтальних поверхонь переміщуються на окремі складки, а цілі складчасті комплекси.

Глибинні розломи – це лінійні зони, в яких зосереджені розриви, інтенсивна складчастість та тріщинуватість. Вони характеризуються великою протяжністю, малою шириною, значного глибиною проникнення і тривалим розвитком.