19. Загальна характеристика формулярного процесу.

1) Двостадійний процес.

На першій стадії ритуал був замінений на формулу, в якій претор давав хід справі, викладав юридичну сутність спору -основні та додаткові частини з призначенням судді.

Основна частина.

- демонстрація чи проскирипція, що кнкретизувала зміст (у складних випадках),

- інтенція – вимоги позивача,

- кондемнація – доручення судді звинуватити чи виправдати відповідача залежно від підтвердження чи спростування інтенції.

Додаткова

- ексцепція – заперечення відповідача проти вимог позивача.

2) Претор може надавати чи не надавати суовий захист, керуючись принципом справедливості (aquitas).

20. Загальна характеристика екстраординарного процесу.

Процес розпочинався поданням позивачем скарги, яка заносилась до протоколу судової установи і потім офіційно повідомлялась відповідачу. Виклик до суду здійснювався вже офіційно за участю представника державної влади. Якщо не з'являвся до суду позивач, то справа припинялася. У разі неявки відповідача справа розглядалася заочно.

21. Поняття та види позовів.

Позов — це звернення до суду за захистом прав. Виходячи з принципів добра і справедливості, претори розробили цілу систему позовів.

Речові та особисті позови. Якщо предметом позову є річ, то це речовий позов (actio in rem). Коли предметом спору є певна дія, право вимоги вчинення якої належить позивачеві, то це особистий позов (actio in personam).

Розрізнялися позови суворого права (actio stricti iuris) та позови доброї совісті (actio bonae fidei). При розгляді позову суворого права суддя керувався лише буквою Закону. При розгляді позову доброї совісті суддя з’ясовував всі обставини справи та те, що хотіли вчинити сторони, і керувався принципом справедливості й гуманності.

Позови за аналогією (actio utilis) — якщо не існувало певного виду позовів, але існували схожі, то застосовувалися ці схожі позови.

Позови з фікцією (actio ficticia) — почали застосовувати з розвитком господарського обороту, коли виникали ситуації, які не регулювалися правом, але цей спір можна було вирішити справедливо. Тоді претор допускав фікцію. Тобто надавав у часникам цих відносин певного статусу, за якого вже можна було вирішити спір.

Штрафні та реіперсикуторні позови (actiones rei persecuto-riae) — позови про поновлення порушеного майнового права. Штрафні позови мали на меті покарати порушника штрафом. Ці два позови могли застосовуватися одночасно, якщо випливали з одного юридичного факту. Так, потерпілий від крадіжки міг подати і позов про повернення втраченого володіння, і позов про стягнення із злодія штрафу.

22. Речові та особисті позови.

Якщо предметом спору є право на річ, то це — речовий позов. Захист засобом речового позову називається абсолютним захистом.

Коли предметом спору є певна дія, право вимагати виконання якої належить позивачеві, — це особистий позов. Захист за допомогою особистого позову дістав назву відносного захисту. Розрізнялися позови суворого права і позови доброї совісті. Основна їх відмінність в тому, що при розгляді позовів суворого права суддя керується буквою договору чи закону і не може від цього відступити, навіть коли припустилися помилки. При розгляді позовів доброї совісті суддя поглиблювався у зміст договору, в справжню волю сторін, з'ясовував передусім, до чого сторони прагнули при укладенні договору, а не що було виражено в букві договору чи закону.

За обсягом і метою майнові позови поділялися на три види:

1 Позови для поновлення порушеного майнового права.

2. Штрафні позови, що мали на меті піддати відповідача певному приватному покаранню — штрафу.

З Позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків і покарання відповідача