- •1 Поняття та система римського права.
- •2 Періоди розвитку римського права.
- •3 Предмет римського права.
- •4 Поняття та співвідношення ius privatum та ius publicum.
- •5. Система римського публічного права.
- •6. Система римського приватного права.
- •7. Поняття та види джерел права.
- •8. Звичай як джерело римського приватного права.
- •9. Постанови народних зборів (leges), постанови сенату (senatusconsulta) та імператорські конституції як джерело римського приватного права.
- •10. Закони XII таблиць.
- •11. Преторські едикти як джерело римського приватного права.
- •12. Діяльність юристів як джерело римського права.
- •13. Кодифікація римського права.
- •14. Кодифікація Юстініана.
- •15. Виникнення державного суду.
- •16.Види судового процесу.
- •17. Стадійність цивільного процесу.
- •18. Загальна характеристика легісакційного процесу.
- •19. Загальна характеристика формулярного процесу.
- •20. Загальна характеристика екстраординарного процесу.
- •21. Поняття та види позовів.
- •22. Речові та особисті позови.
- •23. Позови за аналогією та позови з фікцією.
- •24.Особливі засоби преторського захисту.
- •25. Законні строки. Позовна давність.
- •26. Суб’єкти права.
- •27. Статуси правоздатності.
- •28. Правоздатність і дієздатність фізичних осіб.
- •29. Правовий статус римських громадян.
- •30. Правовий статус латинів.
- •31. Правовий статус перегринів.
- •32. Правовий статус рабів.
- •33. Правовий статус вільновідпущеників.
- •34. Правовий статус колонів.
- •35. “Юридичні особи”.
- •36. Агнатське та когнатське споріднення.
- •37. Поняття та види сім’ї.
- •38.Поняття та види шлюбу.
- •40. Шлюб з чоловічою владою (cum manu).
- •41. Шлюб без чоловічої влади (sine manu).
- •42. Конкубінат.
- •43. Підстави припинення шлюбу.
- •44. Правові відносини подружжя.
- •45. Правові відносини батьків та дітей.
- •46. Встановлення батьківської влади.
- •47. Всиновлення та взаконення.
- •48. Припинення батьківської влади.
- •49. Поняття речей та їх класифікація.
- •50. Поняття та види володіння.
- •51. Тримання речі (detentio).
- •52. Встановлення і припинення володіння.
- •53. Захист володіння.
- •54. Поняття та зміст права власності.
- •55. Елементи права власності.
- •56. Види власності.
- •57. Спільна власність
- •58. Спільна сумісна та спільна дольова власність.
- •59. Підстави виникнення та припинення права власності.
- •61. Способи захисту права власності.
- •62. Поняття та види прав на чужі речі.
- •63. Поняття та види сервітутів.
- •65. Заставне право.
- •66. Поняття зобов’язання (obligatio).
- •67. Кредитор та боржник як сторони в зобов’язанні.
- •68. Групи дій для виникнення зобов’язання.
- •69. Засоби примусу боржника до виконання своїх обов’язків.
- •70. Види зобов’язань.
- •71. Особистий характер зобов’язань.
- •72. Заміна осіб в зобов’язанні в період принципату.
- •73. Новація (novatio).
- •74.Ведення справи через представника (cognitor).
- •75. Цесія (cessio).
- •77. Зобов’язання з множинністю сторін.
- •78. Подільні та неподільні зобов’язання.
- •79. Кореальні зобов’язання (obligatio correalis).
- •80. Виконання зобов’язань.
- •81. Прострочка виконання зобовязання (mora).
- •82. Неможливість виконання зобовязання та відповідальність за неї боржника.
- •83. Поняття гарантій виконання зобов’язання.
- •84. Особисті та реальні гарантії зобов’язань. Гарант. Застава.
- •85.Припинення зобов’язання.
- •86. Виконання (solutio) зобовязання як один із способів його припинення.
- •87. Заміна виконання (datio in solutum) зобовязання.
- •89. Мирова угода.
- •90. Злиття зобов’язань (confusio).
- •91. Поняття договору за римським правом.
- •92. Сторони в договорі (контрагенти).
- •93. Види договорів.
- •94. Предмет договору.
- •95. Умови дійсності договорів.
- •96. Зміст договору.
- •97. Мета, для якої укладався договір (кауза).
- •98. Умови договору.
- •99. Укладення договору.
- •100. Поняття та види пактів.
- •101. Поняття та види зобов’язань ніби-то з договору (quasi ex contractu).
- •102. Ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio).
- •103. Зобов’язання з безпідставного збагачення.
- •105. Система деліктних зобов’язань.
- •106.Структура приватного делікту.
- •107. Види деліктів.
- •108. Зобов’язання ніби-то з деліктів (quasi ex delicto).
- •109. Квазіделікти, як зобов’язання за неправомірне заподіянні майнової шкоди.
- •110. Види зобов’язань ніби-то з деліктів.
- •111. Загальні положення про спадкоємство.
- •112. Поняття спадкоємства та його види.
- •113. Стадії процесу спадкоємства.
- •114. Відкриття спадщини.
- •115.Вступ у спадщину.
- •116. Спадкування за заповітом.
- •117. Спадкування за законом.
- •118. Спадкова трансмісія.
- •119. Черги спадкування.
- •120. Поняття та види легатів (legata).
- •121. Фідеікоміси (fideicomissa).
14. Кодифікація Юстініана.
Досвід приватних і офіційних кодифікацій показав важливість створення єдиного збірника права, укладення зводу, в якому було б як. цивільне, так і преторське законодавство і який міг би служити твердою основою під час здійснення правосуддя. З плином часу ця потреба відчувалася дедалі гостріше. Після видання кодексів Грегоріана, Гермогена та імп. Феодосія імператорські конституції видавалися й далі, в той час як багато з них виявилися вже скасованими. Отже, постала конча потреба в перегляді кодексів та їх доповнень., Панівний клас Римської імперії був зацікавлений в анулюванні застарілих норм-і в оновленні права. На здійснення цієї мети була спрямована і.політика в, галузі законодавства. Виконав цей план у найширшому масштабі візантійський імператор Юстиніан.
Кодекс являє собою збірник імператорських конституцій і складається з 12 книг. Кожна книга ділиться на титули (підрозділи в ряді законів), а титули - на параграфи. Книга І містить конституції, які торкаються церковного права, джерел права і різних імператорських чиновників; книги 2-8 - цивільне право; книга 9 - кримінальне право; книги 10-12 - положення про державне управління. Усередині титулу розміщені окремі конституції у хронологічному порядку.
15. Виникнення державного суду.
На початку розвитку римського суспільства у Римі не було спеціального органу, який би здійснював захист прав громадян. Потерпілий сам вживав заходів для покарання кривдників, здійснюючи саморозправу. Причому до неї залучалися родичі, друзі, члени сім’ї та інші. Позаяк римляни вважали, що чинні в суспільстві правила встановлені богами і є виразом їхньої волі, то боги завжди допомагають тому, на чиєму боці правда. А звідси — хто перемагав у боротьбі, за тим була й правда.
Яскравий приклад міститься в Законах XII таблиць: злодія, якого піймали на крадіжці, спершу карали нагаєм, а потім уже віддавали на розправу потерпілому.
Та з розвитком правової культури таке становище не могло бути нормою. Поступово держава обмежує можливості саморозправи і допускає лише вчинки, еквівалентні вчинкам порушника. В законах XII таблиць містилася норма: «Якщо хтось завдав членоушкодження і не помириться з потерпілим, то хай йому самому буде завдано те саме».
Згодом встановилась система викупів. Наприклад, той, хто переламає кістку вільній людини, повинен заплатити штраф 300 асів, рабу — 150 асів.
З виникненням суду саморозправу заборонили. Існувала лише самооборона. Дозволялося своїми силами чи за допомогою різних засобів перешкоджати порушенню своїх прав. Але таке дозволялося лише під час порушення. Якщо певні насильницькі дії мали місце вже після неї, то тих, хто на це зважувався, суворо карали.
Суди існували двох видів: публічні (iudicia publica) та приватні (iudicia privata).
Судовий процес існував у двох видах: цивільний та кримінальний.
Особливістю римського цивільного процесу в періоди республіки та принципату був його поділ на дві стадії:
1. Розгляд справи у претора (ius).
2. Розгляд справи в суді (iudicium).
Розгляд справи у претора був підготовчою стадією до розгляду в суді. Тут з’ясовували всі обставини справи, відшукували свідків та встановлювали вимоги сторін. Якщо порушник визнавав свою провину та згоджувався відповідати за неї, на цьому етапі справа закінчувалася. Якщо ж порушник не визнавав пред’явленого позову, справу передавали до суду, який і вирішував її по суті і зобов’язував порушника відшкодувати шкоду.