114. Відкриття спадщини.

Наступництво в правах і обов'язках мало місце лише після смерті спадкодавця, коли спадщина як майно власника ставала ніби не захищеною, відкритою, яка нікому не належала. Тому смерть спадкодавця дістала назву "відкриття спадщини". Часом відкриття спадщини римське право вважало день смерті спадкодавця. При цьому у спадкоємців виникало право на набуття спадщини, а не на саму спадщину. Для набуття спадщини необхідно було її прийняти, тобто здійснити передбачені законом дії, попередньо визначивши коло осіб, які відповідно до закону могли мати право на набуття спадщини — закликання до спадкування. Закликаний до спадкування спадкоємець повинен був висловити свою волю на прийняття спадщини або на відмову від неї.

115.Вступ у спадщину.

Вступ до спадщини в стародавньому праві здійснювався прямим виразом волі (оголошенням про прийняття спадщини), в преторському і пізнішому юстиніанівському праві також шляхом здійснення певними діями, що свідчили про прийняття спадщини (наприклад, спадкоємець починає обробляти ділянку спадкодавця, тощо).

Отримуючи спадщину, спадкоємець отримував не тільки права, що випливали з неї, а й всі обов'язки спадкодавця, що він мав при житті. Навіть якщо спадщина складалася майже суціль із боргів, особа, що її прийняла, зобов’язана була всі борги сплатити. Тому спадкоємцям давали певний час для роздумів щодо отримання спадщини. При Юстиніані цей строк складав дев’ять місяців, а інколи збільшувався до одного року. Якщо протягом зазначеного строку особа явно не відмовлялася від спадщини, вважалося, що вона її прийняла.

Як уже зазначалося, разом із правами до спадкоємця переходили і борги померлого. Отже, могла виникнути ситуація, коли вартість боргів перевищувала вартість активу спадщини. В такому разі особа, що її прийняла, була зобов’язана відповідати за борги спадкодавця не тільки в розмірі отриманої спадщини, а й додатково всім своїм майном. Для врегулювання даної ситуації при Юстиніані було встановлене правило, що тоді, коли спадкоємець здійснить оцінку спадкового майна за участю нотаріуса, оцінника та всіх зацікавлених осіб, його відповідальність обмежувалася вартістю спадкового майна. Ця пільга називалася beneficium inventarii. Описати мойно та оцінити його треба було не пізніше трьох місяців з моменту відкриття спадщини.

Досить часто виникали ситуації, що хоча в спадщині актив і переважав над пасивом, у спадкоємця було багато власних боргів. А тому отримана спадщина змішувалася з власним майном спадкоємця. Таким чином, і кредитори спадкодавця, і давнішні кредитори спадкоємця тепер могли отримати задоволення своїх вимог з одного спільного майна. Якщо ж майна не стачало на всіх, кредитори спадкодавця ризикували не отримати належних їм виплат.

Для забезпечення інтересів кредиторів спадщини преторським едиктом була введена пільга відокремлення (beneficium separationis). Вона полягала в тому, що для виплати боргів із загального майна має бути виділена частка, що перейшла у спадщину. Із цієї частки передовсім задовольнялися інтереси кредиторів спадкодавця, легатаріїв, і тільки потім, якщо залишиться майно, всіх інших кредиторів спадкоємця.

У разі існування зобов’язання між спадкодавцем і спадкоємцем, із прийняттям спадщини воно припинялося, адже тоді і боржник, і кредитор збігалися в одній особі.