112. Поняття спадкоємства та його види.

Інститут спадкового права в системі римського цивільного права представляється як би незалежним, що окремо стоїть.

Спадкування - це перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном прийнята сукупність прав та обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини входять як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг погасити при житті. Перехід майна або майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий тільки після його смерті. Спадкування майна за життя його власника не буває. Сукупність правових норм, що регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб, називається спадковим правом. Як правовий інститут, спадкування нерозривно пов'язане з правом власності. Особа, після смерті якої залишилося майно, називається послідовником. Ним може бути тільки фізична особа.

Особи, до яких переходить у встановленому законом порядку майно померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Залишилося після смерті власника майно (права і обов'язки) прийнято називати спадкоємним майном або просто спадщиною. Це сукупність прав та обов'язків померлого, обумовлена на момент смерті спадкодавця. Перехід майна померлого (спадкоємство) до інших осіб можливий по одному з двох правових підстав - або за заповітом, або за законом. Разом з тим спадкоємство в правах і обов'язках померлого могло бути двояким за характером - або універсальним, або сингулярним. При універсальному спадкоємстві до спадкоємців переходили права й обов'язки як єдине ціле, в повній єдності. Поряд з універсальним у римському спадковому праві отримало розвиток і сингулярне спадкоємство, відповідно до якого до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками. Однак спадкоємство в правах і обов'язках могло мати місце лише після смерті спадкодавця, коли спадщина як майно власника ставало як би не захищеним, відкритим, нікому не належить. Тому смерть спадкодавця прийнято називати відкриттям спадщини. Часом відкриття спадщини римське право вважало день смерті спадкодавця. При цьому у спадкоємців виникало право на придбання спадщини, але не на саме спадщину .. Покликаний до спадкування спадкоємець повинен був висловити своє волевиявлення на прийняття спадщини або відмову на нього. Багато принципів римського спадкового права сприйняті сучасним спадковим правом. Будучи правом рабовласницької держави, римське спадкове право відбивало і забезпечувало інтереси насамперед рабовласника, було спрямовано на зміцнення і розвиток рабовласницької приватної власності.

113. Стадії процесу спадкоємства.

В системі римського приватного права спадкове право тісно пов'язане з усіма видами майнових прав. Після смерті особи найчастіше залишається її майно, яке є об'єктом переходу за спадщиною до інших осіб. Римські юристи вважали, що помирає власник, але його власність залишається; помирає боржник, але не борг. У римському спадковому праві склався цілий комплекс правових приписів, які регулювали перехід майна власника після його смерті до інших осіб. До них належали такі категорії та положення, як спадкування, спадщина, спадкодавець, спадкоємець, універсальне та сингулярне наступництво, відкриття та набуття спадщини, легати, фідеїкоміси та ін.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — за заповітом або за законом.

Римське спадкове право не допускало одночасного спадкування за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decederepotest — не може бути спадкування в одній частині майна померлого за заповітом, а в іншій — за законом. Цей принцип римського спадкового права закладений ще в Законах XII таблиць і зберігся в праві Юстиніана.

Водночас наступництво у правах і обов'язках померлого могло бути двояким за характером — універсальним або сингулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили права й обов'язки як єдине ціле, все повністю. Не можна було погодитися на наступництво лише в правах, відмовившись від обов'язків (боргів), чи покласти на одного спадкоємця борги спадкодавця, а іншому передати тільки права. Тому спадкоємці несли відповідальність за борги спадкодавця- Римські юристи, розв'язуючи в такий спосіб питання про борги спадкодавця, ніби підкреслювали, що в особі спадкоємців продовжує свою юридичну особистість спадкодавець.

Разом з універсальним наступництвом в римському спадковому праві розвивалося й сингулярне наступництво, відповідно до якого до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.