110. Види зобов’язань ніби-то з деліктів.

Позадоговірні цивільні правопорушення, що вчиняли шкоду будь-кому і не підпадали під ознаки делікту, дістали назву ніби делікти (квазіделікти) Це четверта група підстав виникнення зобов'язань (квазіделіктних).

Найпоширенішими серед них були кілька недозволених дій.

1. Відповідальність судді за постанову несправедливого вироку. Навмисне неправильне або недбайливе вирішення судової справи, а також порушення інших суддівських обов'язків визнавалося неправомірною дією — ніби деліктом і несло майнову відповідальність.

2. Відповідальність господарів житлових будинків за викинуте або вилите. Господар чи інший житель житлового приміщення, з якого було щось викинуто або вилито на дорогу, площу або тротуар, де звичайно ходять або їздять люди, відповідають за заподіяну шкоду .

3. Небезпечне для пішоходів виставлене, підвішене або вивішене що-небудь, що може впасти на людей. Недбало прикріплена вивіска, небезпечно виставлені на вікні вазони, підвішені на стіні будинку предмети, виставлені або підвішені на балконах речі тощо — все це, знесене вітром або за будь-яких інших причин зірване зі свого місця, може впасти на перехожих і завдати їм певної шкоди. Будь-хто, що помітив подібне, міг закласти позов до господаря будинку, в якого що-небудь підвішено або виставлено, позов про сплату штрафу в розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від вини і наявності шкоди.

4. Неправомірні дії працівників готелів, заїжджих дворів і кораблів, які завдавали шкоди майну жильців і пасажирів, В цьому разі несли відповідальність господарі, які зобов'язані були відшкодувати заподіяні працівниками збитки в подвійному розмірі.

При пропажі зданих на схов речей жильці могли заявити кондикційний позов до господарів заїжджих дворів, готелів і кораблів. За шкоду, заподіяну працівниками господарів заїжджих дворів, готелів і кораблів, жильцям і пасажирам потерпілі могли закласти квазіделіктний позов безпосередньо до тих, хто вчинив шкоду, а в разі їх неплатоспроможності — до їхніх господарів.

5. Шкода, заподіяна рабом або твариною чужому майну або особі. І в цьому разі наставала квазіделіктна відповідальність їхнього господаря. Виною власника раба чи тварини, що заподіяли шкоду, вважалась відсутність належного нагляду за тваринами і рабами. Власник раба чи тварини, що заподіяли шкоду, був зобов'язаний відшкодувати її чи за ноксальним позовом видати тварину чи раба.

111. Загальні положення про спадкоємство.

Спадкуванням за римським правом називалися такі правовідносини, за якими одна особа після смерті іншої особи отримувала певний обсяг прав та обов’язків, що переходили від останньої. Залежно від обсягу прав та обов’язків, що переходили від спадкодавця до спадкоємця, розрізнялися два види спадкування — універсальне та сингулярне.

Універсальне спадкування (in universum ius) характеризувалося переходом всіх прав та обов’язків до спадкоємця. Тобто, він ставав учасником всіх правовідносин, у яких брав участь спадкодавець до смерті.

Особливістю сингулярного спадкування (in singulas res) було те, що до спадкоємця переходили лише окремі права (так звані легати).

Спадкування в римському праві могло здійснюватися двома шляхами — за законом та за заповітом. За законом спадкування здійснювалося в тому разі, якщо спадкодавець не залишив заповіту, якщо заповіт був визнаний недійсним або якщо спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини. За заповітом спадкували особи, що були в ньому зазначені. Вони спадкували у тих частках, які були встановлені заповітом.

Характерною особливістю римського приватного права була неможливість спадкувати одночасно і за законом і за заповітом. Тобто, неприпустимо було, щоб одна частина спадщини перейшла до спадкоємця за законом, а інша — за заповітом. Як говорили римляни: «Nemo pro parte testatus pro parte intestatus decedere potest» (ніхто не може спадкувати одну частину за заповітом, а іншу за законом).