108. Зобов’язання ніби-то з деліктів (quasi ex delicto).

На відміну від сучасного цивільного права римське право не знало чіткого визначення делікту. Воно обмежувалося закритим переліком деліктів і не знало загального принципу, що деліктом визнається будь-яке винне неправомірне заподіяння шкоди.

Однак, досить часто траплялися випадки заподіяння шкоди, що не підпадали під ознаки жодного з наявних деліктів, проте мали протиправний характер і ті ж самі ознаки, що й делікт. Зобов’язання, які виникали із заборонених дій, що виходили за межі переліку деліктів, отримали назву — зобов’язання нібито з деліктів (quasi ex delicto).

Найпоширенішими були наступні:

Правопорушення судді. Відповідальність за цим квазіделіктом виникала тоді, коли рішення судді суперечило формулі або було винесено з умисним порушенням закону та чинного порядку розгляду справи.

Викинуте та вилите з вікон будинку. Постраждала особа мала право на відшкодування шкоди в подвійному розмірі. Ця відповідальність була встановлена преторським едиктом (edictum de effusis et deiectis) для забезпечення порядку на вулицях та інших громадських місцях Риму.

Створення небезпеки для пішоходів. Ця відповідальність також передбачалася преторським едиктом (edictum de positum) (D. 9.4.5.6). Цей квазіделікт передбачав відповідальність, якщо на даху або карнизі будинку був встановлений предмет, що падаючи міг ушкодити перехожого. Будь-яка особа, що помітила такий предмет, могла звернутися з позовом про виплату їй штрафу, незалежно від того, впав цей предмет чи ні.

Заподіяння шкоди постояльцю готелю, заїжджого двору або пасажиру корабля. За таку шкоду відповідав хазяїн готелю, заїжджого двору, корабля. Обов’язковою умовою відповідальності були незаконність дій його самого або його працівників.

Заподіяння шкоди рабом або твариною чужому майну або особі. Виною господаря вважалась відсутність належного нагляду за своїм майном. Власник тварини чи раба зобов’язаний був відшкодувати шкоду або за ноксальним позовом віддати їх постраждалому.

109. Квазіделікти, як зобов’язання за неправомірне заподіянні майнової шкоди.

Латиномовне слово quasi означає “наче б то”, “так би мовити”. За своїм значенням воно відповідає прикметникам “несправжній”, “уявний”.

Квазіделікти (quasi ex delicto) не підпадали під ознаки делікту. Але оскільки в преторській практиці зустрічалися випадки завдання квазіделіктами шкоди, претори припускали гіпотези винної поведінки, яка переслідувалась преторським правом. Критерії виокремлення недоговірних цивільних правопорушень в окрему категорію невідомі. Можна лише припустити, що римляни не вбачали тотожності с деліктами таких правопорушень, які викликали не саму шкоду, а загрозу її завдання або тягли відповідальність не за власні, а чужі дії1.

Серед досить широкого переліку дій, що охоплювались поняттям квазіделікта, найпоширенішим серед них вважаються наступні.

По-перше, це квазіделікт, за який встановлювалась відповідальність судді за неналежне здійснення судового провадження. Така відповідальність наступала, якщо рішення судді суперечило фактам, наведеним сторонами, а також у разі будь-якого навмисного порушення порядку судового розгляду, яким завдається шкода інтересам сторін. За такі порушення, а також за порушення інших суддівських обов’язків (наприклад, відсутність судді в призначений для розгляду справи день) на суддю міг бути покладений, за позовом потерпілої сторони, обов’язок з відшкодування завданої шкоди. При наявності в діях судді умислу він відшкодовував повну суму позову, а в інших випадках суддя сплачував штраф у розмірі, що визначався судом.

Другим різновидом визнавався квазіделікт, внаслідок якого наступала відповідальність за викинуте або вилите із помешкання на загальну дорогу, внаслідок чого завдається шкода людям, які цією дорогою користуються. Відповідальним за шкоду, завдану таким квазіделіктом міг бути будь-який мешканець житла, з якого було щось викинуто або вилито на територію загального користування. Для цього наявності вини в поведінці відповідача не вимагалось. Від відповідальності звільнялися лише тимчасові мешканці.

Позов до відповідального за зазначений делікт міг бути пред’явлений будь-яким громадянином. Розмір відшкодування дорівнювався подвійній сумі завданої шкоди. Від відповідальності за завдану шкоду звільнявся тільки той, хто її завдав у разі непереборної сили.

Передбачався також квазіделікт, яким охоплювались випадки відповідальності за небезпечне для оточення виставлене, підвішене або вивішене майно, яке у разі свого падіння загрожувало оточенню завданням шкоди. У таких випадках передбачався штраф у розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від наявності вини відповідача чи наявності шкоди. Отже, штраф за такий квазіделікт міг бути стягнутий на користь будь-якого позивача.

Серед квазіделіктів окремий різновид складали ті, якими охоплювалась відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судноволодільців за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів. Розмір такої відповідальності дорівнювався подвійній сумі завданої шкоди.

До цих квазіделіктів можна додати низку і менш значних правопорушень: а) правопорушення землеобмірювача, який допустив прорахунок при розподілі земельних ділянок; б) поховання в чужу могилу; в) надання допомоги рабу при втечі тощо.